↑ Вгору

Реферат на тему

Злочини проти власності



Переглянути реферат



Скачати реферат



Друкувати реферат

Реферат на тему:

Злочини проти власності



1. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і
найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне
із найбільших цінних соціальних благ — право власності Відповідно до ст.
41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і
розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправне
позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за
всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім
суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того
вимагають Конституція України та Закон України “Про власність”. За
суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а)
право власності українського народу; б) право державної власності; в)
право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч.
підприємств, громадських організацій та інших об’єднань громадян); д)
право приватної власності, у тому числі право спільної власності
подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське)
господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб,
спільних підприємств та міжнародних організацій.

2. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом VI Особ ливої
частини КК, є врегульовані законом суспільні відносини влас ності,
передусім відносини з приводу володіння, користування І розпорядження
майном.

Додатковими обов’язковими об’єктами злочинів, які вчиняються з
використанням насильства або погрози його застосування (на сильницький
грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна) виступають здоров’я,
життя, психічна або фізична недоторканість людини. При знищенні чи
пошкодженні майна додатковими факультативними об’єктами можуть виступати
громадський порядок екологічна безпека.,.

3. Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає
майно — речі матеріального світу, яким притаманні специ фічні ознаки
фізичного, економічного та юридичного характеру.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з
володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами,
предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього
слова. Людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти
власності — її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід
кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої
частини КК.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні: 1) мати мінову
та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов’язані з
ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища чи
бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова
оцінка. З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які
полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються
документи, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові
права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети

(цінні папери, білети
грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети
на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів
(принаймні, закінчених), так звані легітімаційні знаки (жетони камери
схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні,
квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають
вартості, а лише надають право на одержання майна. Це ж стосується і
квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним та залізничним
транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після
додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого
тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими
предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій
оцінці з урахуванням положень ст. 14.

Викрадення, привласнення, вимагання офіційних чи приватних документів,
що знаходяться на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм
власності і не мають грошової оцінки та мінової властивості, заволодіння
ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем,
а також їх умисне знищення чи пошкодження, вчинене з корисливих мотивів
або в інших особистих інтересах, не може визнаватися злочином проти
власності і за наявності підстав потребує кваліфікації за ст. 357.

Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння
шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не
можуть виступати природні багатства в їх природному стані — блага, які,
хоч і мають об’єктивну цінність, проте не створені повністю або частково
працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба у природних
водоймах). Протиправне обернення таких об’єктів у свою власність за
наявності підстав може розглядатися як злочини проти довкілля і
кваліфікува-тася, зокрема, за ст. ст. 246, 248, 249. Проте такі саме дії
щодо природних об’єктів, які вилучені з природного стану завдяки
вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання як
викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у
заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби
або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами,
організаціями чи приватними особами в спеціально влаштованих чи
пристосованих водоймах, або незаконному заволодійні рибою, водними
тваринами, виловленими цими юридичними або фізичними особами, а також
дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідниках і вольєрах,
слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний
злочин проти власності, У таких ситуаціях матеріальні об’єкти природи,
будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної
продукції — предмета злочину проти власності.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що,
по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як
правило, має належати на праві власності іншому суб’єкту права
власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів,

едметом злочинів,
відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини
КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному
володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств,
підприємств, які засновані на власності об’єднань громадян, акціонерних
товариств члени (акціонери) цих підприємств, об’єднань і товариств, а.
тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження
його утворює склад відповідного злочину проти власності.

Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом
злочинів проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке
знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас, роздільне
майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане
ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за
шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за
винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них,
отже неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із
членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Таким, що перебуває у спільній сумісній власності, слід визнавати також
майно, набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, якщо інше не
передбачено письмовою угодою між ними.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство,
майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної
власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого
господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між
ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство у
формі юридичної особи.

Володіння, користування і розпорядження майном, яке за пр.-л вом
спільної сумісної власності належить подружжю або особам що спільно
ведуть селянське (фермерське) господарство, здійснк-ється такими особами
за взаємною домовленістю. Порушення ними цього порядку може за наявності
для того підстав утворювати склад самоправства і кваліфікуватися за ст,
356.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім
гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речо вин,
вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорі» обладнання,
призначеного для виготовлення наркотичних засобів,

психотропних речовин або їх аналогів, документів, штампів, печаток чи
заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм
службовим становищем, викрадення предметів, які знаходяться в місці
поховання або на трупі, викрадення, привласнення, вимагання
військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових
речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи
іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства,
викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, не
може кваліфікуватися за статтями, зазначеними у цьому розділі. Незаконне
заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі

специфічним майном виділене законодавцем в окремі
склади злочинів (ст. ст. 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432).

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні та газові пістолети,
ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні й
освітлювальні засоби, що не містять вибухових речовин і сумішей, не
можуть бути віднесені до предметів, за викрадення, привласнення,
вимагання яких або заволодіння якими шляхом шахрайства чи зловживання
службовим становищем передбачена відповідальність за ст. 262. У зв’язку
з цим викрадення таких предметів чи заволодіння ними будь-яким іншим із
перелічених способів потрібно розглядати як відповідний злочин проти
власності. Викрадення завідомо несправної вогнестрільної зброї
(наприклад, навчальної) або протиправне заволодіння нею у будь-який
інший із зазначених способів і приведення її у придатний до використання
за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відповідний злочин проти
власності та як незаконне виготовлення вогнестрільної зброї. Так само
необхідно кваліфікувати дії винного у тому разі, коли для виготовлення
придатної для використання зброї частина деталей ним викрадалась, а інша
частина була вироблена самостійно чи придбана будь-яким іншим способом.

Незаконне заволодіння транспортним засобом визнається злочином проти
безпеки руху та експлуатації транспорту і підлягає кваліфікації за ст.
289.

Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме
майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні
засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і
робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція,
акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і
виробничого призначення.

Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, що випадково
опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний
склад злочину (ст. 193).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов’язаних з його знищенням
чи пошкодженням (ст. ст. 194—196), притаманні певні особливості
порівняно з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання
майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи
своїм службовим становищем (ст. ст. 185— 187, 189— 191). Адже, як
правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких.
Знищення ж перелічених об’єктів або їх пошкодження є реально можливим. З
іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити
таке право неможливо.

Предметом злочинів проти власності, пов’язаних з його знищенням чи
пошкодженням, може бути будь-яке майно, окрім певних його видів,
знищення чи пошкодження яких визначено законом спеціальним видом
знищення чи пошкодження чужого майна. КК до таких видів знищення чи
пошкодження майна відносить знищення (руйнування) чи пошкодження
(зіпсуття) таких видів майна, як, зокрема: об’єкти, що мають важливе
народногосподарське чи оборонне значення (ст. 113), релігійні споруди та
культові будинки (ст. 178), релігійні святині (ст. 179), лісові масиви

ійні святині (ст. 179), лісові масиви
або зелені насадження (ст. 245), дерева і чагарники у лісах, лісові
насадження (ст. 246), території, взяті під охорону держави, та об’єкти
природи заповідного фонду (ст. 252), радіоактивні матеріали (ст. 265),
шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад або судна, засоби зв’я
зку чи сигналізації (ст. 277), магістральні нафто-, газо- та
нафтопро-дуктопроводи, відводи від них, а також технологічно пов’язані з
ними об’єкти, споруди, засоби автоматики, зв’язку, сигналізації (ст.
292), пам’ятки історії або культури (ст. 298), Державний прапор України
(ст. 338), майно, що належить працівникові правоохоронного органу,
службовій особі чи громадянину, який виконує громадський обов’язок,
судді, народному засідателю, присяжному, захиснику, представнику особи
або їх близьким родичам (ст, ст. 347, 352, 378, 399), офіційні
документи, штампи, печатки (ст. 357), кабельна, радіорелейна, повітряна
лінії зв’язку, проводове мовлення або споруда чи обладнання, які входять
до їх складу (ст. 360) військове майно (ст.ст. 411, 412).

За певних обставин знищення чи пошкодження такого майно має додатково
кваліфікуватися за ст. ст. 194 та 196. Наприклад, ц-г може мати місце у
разі, коли знищення чи пошкодження спеціаль ного виду майна здійснюється
шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом і такий
спосіб не передбачено яу кваліфікуючу ознаку знищення чи пошкодження
такого майна. І саме діяння є менш небезпечним, ніж злочин, передбачений
ч ‘ ст. 194. Якщо ж зазначені способи визначено законом обтяжуючою
знищення чи пошкодження спеціального виду майна обставиною то вчинене
слід кваліфікувати лише за статтею КК, яка передбачз відповідальність за
його знищення чи пошкодження навіть за ум о ви, що санкція цієї статті
(наприклад, санкція ч, 2 ст, 252) є мені.” суворою, ніж санкція ч. 2 ст.
194.

У ряді випадків умисне знищення чи пошкодження спеціальнеє виду майна
слід розглядати як злочин проти власності і кваліф’ку вати лише за ст.
194, Таку правову оцінку вчинене має отримував тоді, коли відсутні певні
ознаки (спеціальні мета, наслідки тощо) якими закон пов’язує наявність
спеціального складу знищення аб пошкодження майна. Так, умисне
руйнування або пошкоджені1 шляхів сполучення, споруд на них, рухомого
складу або суден, за собів зв’язку чи сигналізації, якщо воно не
спричинило і не могл••: спричинити аварію поїзда чи судна, не порушило
нормальну роботу транспорту, не створило небезпеки для життя людей чи
настання інших тяжких наслідків, слід кваліфікувати не за ст, 277, а за
ст 194

(за умови, що воно заподіяло шкоду у великих розмірах). За ст. 194 (за
тієї ж умови), а не за ст. 360, має кваліфікуватися умисне пошкодження
кабельної, радіорелейної, повітряної ліній зв’язку, про-водового
мовлення або споруди чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно
не спричинило тимчасового припинення зв’язку.

4. Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на
нього, а вимагання — і будь-які дії майнового характеру.

актеру.

Право на майно — це набута в результаті дій потерпілого можливість
шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджатися чужим
майном*. Щодо об’єктів власності, що можуть відчужуватися тільки в
установленому нормативно-правовими актами порядку, така можливість
шахраєві чи вимагачу може бути надана лише шляхом оформлення відповідних
документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове
значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від
обов’язків майнового характеру (договір дарування речі, доручення на
право користування нею). Право на майно може бути закріплене у різних
документах, наприклад у заповітах, страхових полісах, довіреностях,
цінних паперах. Право на майно може бути набуто винним також в
результаті певної дії власника чи законного володільця майна, що
позбавляє останнього права на нього (наприклад, знищення боргової
розписки).

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру треба розуміти такі
дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати
винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім’ї
певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і
майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин.
Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт
квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного
будинку, гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських
культур тощо. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування
потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи
перевести вантаж у певне місце (інший населений пункт) без матеріальної
винагороди за це.

5. Об’єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні
(ст. СТ.Л85—188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4)
вимаганні майна (ст. 198); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст.
190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм
службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших Дій, спрямованих на
порушення права власності (ст. ст. 192—198).

За способом вчинення, предметом злочину, іншими об’єктивними, а також
суб’єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три
групи:

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на
свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму
шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника:
крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст, 186 і 188); розбій (ст.
187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і
розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні
(ч.І ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом
зловживання службовим становищем (ч 2 ст, 191),

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим
заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь
інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з
оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним):

не є чужим (є нічийним):
заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст,
192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково
опинилося в неї (ст, 193), придбання або збут майна, завідомо здобутого
злочинним шляхом (ст. 198);

3) некорисливі посягання на власність, пов’язані з заподіянням майнової
шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст, ст.
194, 196); погроза знищення майна (ст, 195), порушення обов’язків щодо
охорони майна (ст. 197).

Злочини, які належать до першої групи, до набрання чинності КК 2001 р. в
кримінальному праві іменувались розкраданням. Аналіз змісту
кримінально-правових норм цього та інших розділів Особливої частини КК
2001 р. (зокрема, передбачених ст. ст.ст. ст. 234, 262, 297, 308, 312,
313, 357, 362, 410) не дає підстав для об’єднання цих діянь зазначеним
поняттям, оскільки: а) у цьому КК воно не передбачено; б) вживаним у
цьому КК терміном “викрадення” охоплюється лише вилучення чужого майна
шляхом крадіжки (ст. 185), грабежу (ст. 186) та розбою (ст. 187)

Злочини першої групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність,
оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого
майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає
шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна.

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим майном
відбувається: 1) у спосіб, який заборонено законом; 2) особою, яка не
має права на таке майно.

Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або
інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного
відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майнем, грошовими
коштами або людською працею. Часткове (нееквівалентне) відшкодування
вартості вилученого майна не виключає наявності в діях винної особи
складу зазначених злочинів.

Вилучення у вказаний вище спосіб майна призводить до заподіяння його
власникові чи іншому володільцю реальної і прямої майнової шкоди.
Заподіяння матеріальної шкоди у вигляді упущеної (втраченої) вигоди не
може визнаватися ознакою цих злочинів, оскільки при цьому не
відбувається вилучення майна із фондів його власника.

Зміст об’єктивної сторони кожного кримінальне караного посягання на
власність буде розкрито у коментарі до відповідних статей цього розділу.

6, Суб’єктом злочинів, передбачених ст. ст. 185—187, 189, ч. 2 ст. 194,
може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів,
передбачених ст. ст. 188, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, ст. ст. 195, 196,
198, — осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єкт зло-

чинів, передбачених ст. ст, 191 і 197, — спеціальний. Ним може бути
особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст.
191), службова особа (ч. 2 ст, 191), особа, котрій доручені зберігання
чи охорона чужого майна (ст. 197).

7. Суб’єктивна сторона злочинів проти власності першої групи
(викрадення, привласнення, розтрати, вимагання майна, заволодін-ня ним
шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим

ової особи своїм службовим
становищем) характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб’єкт
злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправне заволодіває, є
для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б)
вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої
особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він
бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб.
Особливістю суб’єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює
уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на
нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на
нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові
(наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а
насправді воно є власністю об’єднання громадян) для правової оцінки
вчиненого значення не має.

Суб’єктивна сторона злочинів протії власності другої групи (заподіяння
майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, привласнення
особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї,
придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом) також
характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Злочини проти власності, які становлять третю групу, з суб’єктивної
сторони характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна,
погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або
пошкодження майна, порушення обов’язків щодо охорони майна) формою вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в
прагненні винного протиправне обернути чуже чи нічийне майно на свою чи
іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого
майна на свою користь. В результаті протиправного вилучення чи
заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна
винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти,
користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник
цього майна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чужого
майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти
власності, оскільки у таких випадках не заподіюєтьсх шкода об’єктові
таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти
власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом
порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння,
користування або розпорядження таким майном.

Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недостача яких
встановлена, витрачались не на особисті потреби службової особи, яке їй
було ввірене чи було у її віданні, чи на потреби інших осіб (родичів,
близьких, керівництва), н на покриття виробничих витрат у широкому
розумінні цього поняття. Судова практика не визнає також таким злочином
заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації
виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної
чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює

адку винний здійснює
протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах
близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої
діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наявності
підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зловживання
владою чи службовим становищем або інший злочин.

8. До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та
особливо кваліфіковані види злочинів проти власності першої групи, закон
відносить вчинення таких діянь: 1) повторно, 2) за попередньою змовою
групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих або 5} особливо
великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. До
обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також
вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи
сховище. Крім того, для грабежу, розбою, викрадення шляхом демонтажу та
іншим способом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання і
вимагання передбачено специфічні для цих посягань обставини, які будуть
розглянуті при аналізі ст.ст. 186— 189.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 крадіжка, грабіж, вимагання,
шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом
зловживання службовим становищем визнаються вчиненим повторно, якщо вони
вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій
(ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї
(крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин,
вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними
шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).

Повторності не буде, якщо; на момент вчинення нового злочину минули
строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений
злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку
амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі ст. ст. 88 — 91;
винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів,
передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної
відповідальності за підставами, встановленими законом.

У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. ст. 185,
186, 189, 190 або 191, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак
слід кваліфікувати за частиною другою ст. ст. 185, 186, 189, 190 або
частиною третьою ст. 191. Додатково кваліфікува ти перший злочин ще і за
частинами першими ст. ст, 185, 186, 189( 190 або ч. ч. 1 чи 2 ст. 191 не
потрібно. У разі вчине«ня декількох посягань на власність різними
способами перший злочин (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) глід
кваліфікувати за частиною першою відповідної статгі (у разі вчинення
злочину, передбаченого ст. 191, частинами першою чи другою цієї статті),
а інші, як вчинені

повторно, за частинами другими відповідних статей КК (у разі вчинення
злочину, передбаченого ст, 191, частиною третьою цієї статті).

Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не мас
значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою

ченим, вчинювався він винною особою
як виконавцем чи як іншим співучасником Єув винний засуджений за його
вчинення чи притягується до кримінальної відповідальності одночасно за
перший і новий злочини. Водночас зазначені моменти впливають на
кваліфікацію вчиненого. У разі вчинення винною особою декількох злочинів
проти власності, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакшчені
злочини повинні отримувати окрему правову оцінку відповідно до положень
закону про попередню злочинну діяльність (ст, ст, 14 15) Якщо винна
особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших
— організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини повинні
отримувати самостійну правову оцінку з посиланням на відповідну частину
ст, 27

Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб
слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння
шляхом шахрайства тощо. Продовжуваним злочином визнається неодноразове
незаконне безоплатне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що
складається із ряду тотожних злочинних дій (вчинюється одним способом),
які мають загальну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним,
з самого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй
сукупності один злочин

Про поняття таких кваліфікуючих злочини проти власності ознак, як
вчинення їх за попередньою змовою групою осіб та організованою групою
осіб, див, коментар до ст, 28

Для наявності цієї ознаки необхідно, щоб учасники вчинення злочину діяли
як співвиконавці, При цьому не виключається технічний розподіл ролей, за
якого, наприклад, при крадіжці одна особа виконує початкові дії,
спрямовані на заволодіння майном (скажімо, забезпечує проникнення інших
осіб у житло чи інше приміщення або сховище шляхом відмикання дверей),
інша — безпосередньо вилучає майно тощо. Не буде цієї ознаки в тому
випадку, коли один Із учасників групи, яка брала участь у вчиненні таких
злочинів, відповідно до закону є суб єктом цих злочинів, а Інші
відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за
скоєне у зв’язку з неосудністю чи недосягненням певного віку,

Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, що вчинення
їх групою осіб може кваліфікуватися як за ознакою вчинення їх групою
осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою
групою, то відмежування групи осіб за по-, передньою змовою від
організованої групи має вирішальне значення для правильної кваліфікації
протиправного вилучення чужого майна чи заволодіння ним за цими
ознаками. Про критерії відмежування групи осіб з попередньою замовою від
організованої групи див. коментар до ст, 28,

Для кваліфікації за ознакою вчинення їх організованою групою не має
значення, створювалась група тільки для вчинення лише Цього виду
(наприклад, для вчинення розбійних нападів) чи ще й інших злочинів.
Важливо, щоб група, в складі якої було вчинено розкрадання чи вимагання,
мала сукупність ознак, що характеризують її як організовану,

У разі, коли злочин проти власності було вчинено злочинною організацією,

коли злочин проти власності було вчинено злочинною організацією,
дії винних осіб слід кваліфікувати як викрадення, вимагання чи інший
злочин проти власності, вчинений організованою групою, Організатори
організованої групи чи злочинної організації несуть відповідальність за
всі злочини, вчинені такими об’єднаннями, якщо вони охоплювались їх
умислом, а організатори злочинних організацій — за наявності до того
підстав ще й за створення злочинної організації (ст, 255). Обтяжуючою
крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів
з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Житло — це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для
постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи
гуртожитку) чи тимчасового (кімната в готелі, санаторії, казармі чи
кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони
здоров’я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання
людей, а також ті їх складові частини, які використовуються для
відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини
(балкон, веранда, комора тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані
для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових
будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди
морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збірний будинок та
іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосована і використовується
для тривалого проживання людей.

Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або
пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи
матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства,
установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення,
яка відокремлена від житлових будівель, тощо).

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного
чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею
або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також
залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні
сховища.

Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не
охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що
охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія,
спеціально відведена для постійного чи тимчасового зберігання
матеріальних цінностей.

Проникнення — це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою
вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно,
так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і
безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь,
які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення
чи сховища без входу до нього, Спосіб проникнення значення для
кваліфікації не має. Якщо в результаті дій, спрямованих на проникнення
до житла, іншого приміщення чи сховища, було знищено чи пошкоджено

знищено чи пошкоджено
майно, то вирний за наявності для цього підстав може додатково нести
відповідальність ще й за ст. ст, 194 або 196. У разі заподіяння в
р-~-зультаті проникнення фізичної шкоди особам, які перешкоджа/дї такому
проникненню (охоронці, вахтери тощо), дії винних осіб за наявності для
того підстав слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя чи
здоров’я.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої
обставини, слід з’ясувати, з якою метою особа опинилася у житлі, іншому
приміщенні чи сховищі І коли у неї виник умисел на заволодіння майном
Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого
приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не
можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення
чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи
сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном.
Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для
цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викраденая майна чи
заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у
житло.

Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого приміщення чи
сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв’язку
з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності
підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного
доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та
робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють,
членами сім’ї — з житла, в.якому вони мешкають, відвідувачами магазинів,
ательє, виставок — з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи
виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих.

Згідно з п. 2 примітки до ст, 185, у ст, ст, 185, 186, 189 та 190 КК
значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища
потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двохсот
п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином,
незважаючи на законодавче визначення поняття “значна шкода”, ця ознака
значною мірою залишається оціночною. Закон лише вказує на два критерії,
за допомогою яких ця ознака має визначатися на практиці.

Перший критерій передбачає необхідність при визначенні значної шкоди
враховувати матеріальне становище потерпілого. При Цьому така можливість
знову ж таки обмежена зазначеними вище рамками суми спричинених
потерпілому збитків.

Другий із них стосується розміру завданих потерпілому збитків — сума
незаконно вилученого майна, яка дає підстави визнавати відповідний
злочин проти власності таким, що заподіяв значної шкоди потерпілому, має
становити від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян Це означає, що у будь-якому разі спричинення
потерпілому збитків на меншу (до ста) чи більшу (понад двісті п’ятдесят
неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян) суму не може визнаватися значною шкодою. У першому
випадку дії винної особи за відсутності інших кваліфікуючих ознак

ії винної особи за відсутності інших кваліфікуючих ознак
потрібно кваліфікувати за ч. 1 ст. 185, ч. ч. 1 чи 2 ст. 186, ч. 1 ст.
189 та ч. 1 ст. 190, а у другому — за ч. ч. 4 або 5 ст. 185, ч. ч. 4 або
5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. ч. З або 4 ст, 189, ч. ч. З
або 4 ст. 190, ч. ч. 4 або 5 ст. 191.

Вказівка закону на те, що значною шкодою слід визнавати спричинення
збитків на суму, меншу двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, означає, по-перше, що ця сума для визначення цієї
ознаки за будь-яких обставин не повинна перевищувати зазначену,
по-друге, перевищення цієї суми дає підстави кваліфікувати вчинені
крадіжку, грабіж, вимагання чи шахрайство за іншими кваліфікуючими
ознаками — у великому чи особливо великому розмірі.

Визначення у законі поняття значної шкоди в контексті спричинення
значних збитків потерпілому дає змогу дійти висновку про те, що ця
ознака може бути інкримінована винному лише у випадку посягання ним на
майно, яке є приватною власністю.

Великий та особливо великий розміри, як обставини, що обтяжують вчинення
злочинів, передбачених статтями 185— 191, визначаються законом.
Відповідно до п. З примітки до ст. 185 у ст. ст. 185— 191 вчиненим у
великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою
осіб на суму, яка в. двісті п’ятдесят і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Згідно з п. 4 примітки до ст. 185, у ст. ст. 185—187 та 189— 191,
вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією
особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів винний в
результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише його
вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) конкретної речі.

При визначенні вартості викраденого майна, а також майна, яким винний
протиправно заволодів у інший спосіб, та розміру матеріальних збитків
слід керуватися нормами законодавства про ціни і ціноутворення та
спеціальних нормативно-правових актів, якими передбачено порядок
визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації
викраденням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальних
цінностей.

Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними
чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір
відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час
вирішення справи в суді. При цьому застосовуються встановлені для даних
випадків норматквно-право вими актами кратність, коефіцієнти, індекси
тощо,

Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й
регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари
реалізуються.

У справах про викрадення чужого майна, коли заподіяні підприємству,
установі, організації матеріальні збитки стягуються із за-

стосуванням кратності тощо (ст. 135 КЗП), дії винних за ознакою вчинення

их за ознакою вчинення
крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати
або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем у
великому або особливо вели кому розмірах у всіх випадках повинні
кваліфікуватися виходячи з вартості викраденого, яка визначається
залежно від виду продукції за роздрібними (закупівельними) або іншими
цінами.

Оскільки на підприємствах громадського харчування і в комісійній
торгівлі вартість викраденого визначається за цінами, встановленими для
продажу (реалізації) цієї продукції та товарів, розмір викраденого, що
має значення для кваліфікації вчиненого, визначається виходячи з цієї
вартості.

Що ж стосується викрадення, вимагання приватного майна, його
привласнення, розтрати чи заволодіння ним шляхом шахрайства або
зловживання службовим становищем, то розмір заподіяних потерпілому
збитків слід визначати виходячи з вартості майна на мо мент вчинення
злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих
випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у
результаті трудової діяльності. Якщо потерпілий придбав майно за
ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи
із цих цін на час вчинення злочину.

За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом
проведення експертизи.

Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість
якого становить великий або особливо великий розмір, може
кваліфікуватися як викрадення, привласнення, розтрата майна чи
заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем у
великих чи особливо великих розмірах лише у тому випадку, якщо такі
діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про
умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі. Викладене
також стосується вчинення за таких обставин вимагання, що заподіяло
майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах. Якщо при цьому
умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід
кваліфікувати залежно від розміру фактично незаконно вилученого майна.

Якщо умисел винного був спрямований на заволодіння майном у великих або
особливо великих розмірах, але не був реалізований до кінця з причин,
які від нього не залежали, вчинене слід розцінювати як замах на
викрадення, вимагання чи інше заволодіння майном відповідно у великих чи
особливо великих розмірах.

При вчиненні посягання на власність групою осіб за попередньою змовою
або організованою групою розмір визначається вартістю всього незаконно
вилученого майна. Таким чином, якщо розмір такого майна був великим чи
особливо великим, то всі учасники злочину проти власності несуть
відповідальність за викрадення, шахрайство, привласнення, розтрату,
заволодіння майном Шляхом зловживання службовим становищем, вчинене у
великому або особливо великому розмірах, чи вимагання, що заподіяло
майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах.

Викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб,
поєднане з умисним знищенням чи пошкодженням чужого

мисним знищенням чи пошкодженням чужого

майна, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — як викрадення чи інше
протиправне заволодіння та умисне знищення або пошкодження такого майна.
У тих випадках, коли викрадення майна на транспорті було поєднано з
умисним руйнуванням або пошкодженням шляхів сполучення, споруд, рухомого
складу або суден, засобів -в’язку чи сигналізації, яке спричинило чи
могло спричинити аварію поїзда, судна, або порушило нормальну роботу
транспорту, або створювало небезпеку для життя людей чи настання інших
тяжких наслідків, дії винного належить кваліфікувати як викрадення і
злочин, передбачений ст. 277. Викрадення, поєднане з пошкодженням або
руйнуванням магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктоп-роводів,
відводів від них, а також технологічно пов’язаних з ними об’єктів,
споруд, засобів автоматики, зв’язку, сигналізації, якщо це призвело до
порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів і спричинило
небезпеку для життя людей або інші тяжкі наслідки, підлягає кваліфікації
за сукупністю злочинів — як викрадення та злочин, передбачений ст. 292.

Конституція України (ст. ст. 13, 41).

КШС (глава 6 розділу II).

КЗП (ст. 135).

КАП (ст. 51).

Зикон України “Провласність” від 7лютого 1991 р. (ст. ст. 2, 48).

Закон України “Про селянське /фермерське) господарство” в редакції від
22 червня 1993 р. (ст. 16).

Закон України Про визначення розміру збитків, завданих підприємству,
установі, організації”розкраданням, знищенням (псування»), недостачею
або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних
цінностей” від 6 червня 1995р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення
(псування) матеріальних цінностей. Затверджений постановою КМ від №11622
січня 1996р.

Постанова КМ № 1464 від 5 грудня 1996 р. “Про такси для обчислення
розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству”.

Постанова КМ№ 521 від 21 квітня 1998р. “ Про затвердження такс для
обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням
природоохоронного законодавства у межах територій та об’єктів
природно-заповідного фонду України”.

Постанова КМ № 559 від 8 квітня 1999 р. “Про такси для обчислення
розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших
населених пунктів .

Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. “Про практику застосування
судами України законодавства у справах про розкрадання державного та
колективного майна” (п.п. 6, 7).

Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987р. “ Про практику застосування
судаки України законодавства у справах про розкрадання державного або
колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового
комплексу” (п. п. 7, 8)

Постанова ПВС № 3 від 31 березня 1989 року “Про практику застосування
судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяне-‘ злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна” (п. 11).

Постанова ПВС № 1 від 26 січня 1990 р. “Про практику розгляду судами
слеш» про відповідальність за порушення законодавства про охорону

ну
природи” (п. п, 1 і. 19).

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах
л?” корисливі злочини проти приватної’власності” (п. п. 6, 23, 25,26,27,
ЗО, 32, 33)

Постанова ПВС № 6 від 8 липня 1994 р, “Про судову практику в справах лро
розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі
зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинам»” (п. 9)


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності