↑ Вгору

Реферат на тему

Життя та діяльність Ломоносова, Прокоповича та інших просвітителів слов’янських народів


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

Реферат на тему:

“Життя та діяльність Ломоносова, Прокоповича та інших просвітителів
слов’янських народів” ПЛАН

Вступ

1. М.Ломоносов – теоретик російського красномовства

2. Феофан Прокопович – засновник вітчизняного ораторського мистецтва

3. Петро Пороховщиков – взірець юридичного ораторства

4. Інші видатні діячі, які зробили внесок у розвиток теорії та практики
ораторського мистецтва

Використана література

Вступ

Красномовство слов'ян базувалося як на класичній античній риториці, так
і на досягненнях західноєвропейської думки. Роль риторичного слова була
напрочуд важливою у боротьбі слов'янських народів за національне
визволення, проти окатоличення, проти власних експлуататорів та
гнобителів. Кращі художні твори видатних майстрів слова ставали
народними, національними. Зокрема, така доля судилася ряду поезій
Григорія Сковороди («Всякому городу нрав і права» тощо).

У 1620 році створюється перша російська «Риторика» невідомого автора,
яка дійшла до нас у тридцяти шести списках. Вона була дуже популярним
твором у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустині, Соловецькому
монастирі тощо2. Це не самостійний російський твір, а переклад
латинської риторики німецького вченого Пилипа Меланхтона. Але при
творчому ставленні до тексту оригіналу, сюди були вписані уривки з глави
про риторику «Сказання про сім вільних мудростей», а весь текст
пристосовано до потреб місцевої освіти. «Риторика» має дві частини: «Про
винайдення справ» та «Про прикрашання слова», написані у формі діалогу
вчителя й учня, що було характерним для підручників Давньої Русі.

Своєрідним епіграфом, який визначає зміст вдеї цінної пам'ятки
слов'янського красномовства, можуть слугувати ось ці слова:

«Я — риторика добрословного і ясновидющого розуму, мною граматика
виконується й діалектика прикрашається. Зв'язуючись із цими вченнями, я
навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні
промови» 3.

Перша східнослов'янська «Риторика» є спадкоємницею традицій античного
світу, настанов Цицерона, Демосфена, Таціта, Арістотеля. Вона стала
підґрунтям для подальшого розвитку слов'янського красномовства,
спираючись на кращих її служителів — Феофана Прокоповича, Михайла
Ломоносова.

1. М.Ломоносов – теоретик російського красномовства

Михайло Ломоносов (1711—1765). Великий російський учений-енциклопедист,
родоначальник матеріалістичної філософії в Росії, поет. Заклав основи
сучасної російської літературної мови, став теоретиком красномовства як
автор «Краткого руководства к красноречию», «Краткого пособия к риторике
в честь любителей словесности», «Российской грамматики».

М. Ломоносов писав: «Красномовство є мистецтво про всяку дану матерію
красно говорити, тим самим прихиляючи інших до своєї про це думки».

Учений так класифікував структуру публічної промови: вступ, тлумачення,
твердження, заключения. Для успішного впливу на слухачів він
рекомендував добре знати людину, стан оратора, стан слухачів — вік,
стать, виховання, звички, рівень освіти; силу красномовства. Оратор

ратор
повинен володіти своїми пристрастями, вміти збуджувати й гасити свої
почуття, тоді слухачі будуть знати, що ця людина чесна, совісна, їй не є
чужими ті пристрасті, які вона хоче збудити у слухачів.

Заслуги М. Ломоносова в галузі художньої культури сучасники й
послідовники бачили у його поетичній, риторичній творчості й розвитку
російської мови.

«Ломоносов — геній творчий, він батько нашої поезії, він першим
спробував вступити на шлях, який до нього ніхто не відкривав, мав
сміливість складати рими мовою, яка, здавалося, є несприятливим
матеріалом для віршування... Він відкрив нам красу й багатство нашої
мови, дав нам відчути гармонію, виявив й' чарівність і відсторонив її
грубість... До слави великого поета він приєднує звання вдалого
прозаїка, його похвальна промова Петру Великому— безсмертний твір, який
приносить хвалу й герою, й автору, мужнє, високе красномовство у цій
промові є безмежним, легко тут висловлюється геній звеличений, який
завжди стоїть вище того, що він творить».

2. Феофан Прокопович – засновник вітчизняного

ораторського мистецтва

Феофан Прокопович (1681—1736) — видатний український вчений, оратор,
письменник, політичний і громадський діяч. Один із засновників стилю
українського бароко з його демократичним характером, зв'язком з народною
творчістю, умілим використанням культурної спадщини.

Виходець із середніх верств суспільства, рано втратив батьків,
виховувався у дядька. Закінчивши Київську академію, продовжував навчання
в Польщі та Римі. Завдяки своєму ораторському таланту згодом досягає
вищих посад держави, стає, по суті, правою рукою Петра І, його радником,
главою «Ученої дружини». З 1706 року Ф. Прокопович — професор риторики
Київської академії, курс якої у той час розглядався як унікальна наука
про слово взагалі. Риторика вважалася «царицею душ», «княгинею
мистецтв». Спадщину видатного українського просвітителя високо цінували
Пушкін, Сумароков, Фонвізін та ін.

Підручник риторики, який створив Ф. Прокопович, увібрав у себе
прогресивні ідеї Арістотеля і складався з десяти книг:

Книга І. Загальні вступні настанови.

Книга II. Про підбір доказів і про ампліфікацію.

Книга III. Про розташування матеріалу.

Книга IV. Про мовностилістичне оформлення.

Книга V. Про трактування почуттів.

Книга VI. Про метод писання історії і про листи.

Книга VII. Про судовий і дорадчий рід промов.

Книга VIII. Про епідиктичний, або прикрашувальний, рід промови.

Книга IX, Дещо про священне красномовство.

Книга X. Про пам'ять і виголошування.

Метод риторики автор вбачав у тому, щоб навчити, як у промові за
допомогою оволодіння мистецтвом слова дати відповіді на важливі
запитання й переконати, що ці відповіді є правильними. Джерелами
красномовства він вважав природу, талант, освіту, тренування,
наслідування. Учений обстоював принцип античної класичної естетики про
відповідність словесного вираження ідейно-емоційному змісту. У своєму
курсі риторики він писав про чесноти ритора, який повинен вміло
розпочинати виклад, бути поважним у повчанні, дотепним у розважанні,

у повчанні, дотепним у розважанні,
сильним і багатослівним у зворушенні, і, нарешті, підбирати стиль не на
свій розсуд, а згідно з вимогами справи і часу.

Творчо використовуючи досягнення античної риторичної науки, Ф.
Прокопович розробляє вчення про три стилі: високий, квітчастий і
низький.

Завдання і мета високого стилю — хвилювати аудиторію, для чого слід
підбирати емоційні, величні способи викладу: часті метафори, піднесені
фігури.

Квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого вживаються гарні
способи вислову: часті тропи, помірковані сентенції, дотепні вислови.

Низький стиль «служить для повчання і вживається у розповідях, якими ми
повчаємо інших. Він виключає сильні емоції, рідко вживає фігури, тропи,
буденні справи. Повчання вимагає низького стилю, роз-веселення —
середнього, а зворушення — високого».

Феофан Прокопович — автор славнозвісного «Букваря», за яким вчилися
українці, росіяни, білоруси, молдавани, грузини, серби, болгари, греки
та інші. Він закликав учених академії до формування самостійного
мислення, мріяв про генерацію українських «знавців, а не крамарів науки»
2. Учений володів багатьма мовами, писав українською, латинською,
російською, старослов'янською, німецькою, англійською, французькою,
шведською, польською мовами. Така полілінгвістична культура і сьогодні
вражає.

Останніми передсмертними словами просвітителя були такі: «О, голово,
голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?»

Великий російський вчений М. Ломоносов як студент Києво-Могилянської
академії був знайомий з риторичними працями її професорів. Знав він і
«Риторику» Ф. Прокоповича, про що свідчать виправлення у ній та інші
матеріали.

3. Петро Пороховщиков – взірець юридичного ораторства

Петро Пороховщиков, для широкого загалу юристів більше відомий під
псевдонімом П. Сергеїч (1867—?). Народився в Санкт-Петербурзі в
забезпеченій дворянській сім'ї. Закінчив юридичний факультет
Московського університету. З 1889 року працює в міністерстві юстиції,
потім в Московській судовій палаті, прокурором Орловського окружного
суду. Працював він і в Україні — прокурором Харківського окружного суду.
До 1917 року — суддя Петербурзького, а згодом Петроградського окружного
суду. Мав генеральський чин дійсного статського радника. Юристам відомі
його праці «Мистецтво промови на суді», «Кримінальний захист». Багато
рекомендацій цього юриста-практика з методики побудови судової промови
корисні і в наші дні.

П. Пороховщиков підкреслює, що на суді потрібна передусім надзвичайна,
виняткова ясність і чіткість. Слухачі мають все розуміти відразу, без
додаткових зусиль. Ритор може розраховувати на їхню уяву, але не на
їхній розум і проникливість. А тому слід говорити не так, щоб міг
зрозуміти, а так, щоб не міг не зрозуміти вас суддя.

У цьому зв'язку автор наголошує на особливій, суттєвій відмінності
судової суперечки від наукової: «Наука вільна у виборі своїх засобів;
учений вважає свою роботу завершеною лише тоді, коли його висновки
підтверджені безумовними доказами; але він не зобов'язаний знайти

обов'язаний знайти
рішення своєї наукової загадки; якщо у нього не вистачає засобів
дослідження або відмовляється далі працювати голова, він закине свої
креслення й обчислення і займеться іншим. Істина залишається не
з'ясованою, і людство чекатиме, доки не знайдеться удачливіший шукач. Не
те в суді: там немає довільної відстрочки. Винуватий чи невинуватий?
Відповідати треба».

Аби переконатися, наскільки глибоко й аргументовано розкривається в
«Мистецтві промови на суді» зазначена тема, варто бодай фрагментарно
оглянути її структуру і зміст.

Глава І. Про склад (Чистота стилю. Про точність стилю. Багатство слів.
Знання предмета. Засмічені думки. Про порядність. Простота і сила. Про
милозвучність).

Глава II. Квіти красномовства (Образи. Метафори і порівняння. Антитеза.
Інші риторичні звороти. Загальні думки).

Глава III. Медитація (Пошуки істини. Картини. Про безперервну роботу.
Схема промови).

Глава IV. Про психологію в промові (Характеристика. Житейська
психологія. Про мотив).

Глава V. Попереднє опрацювання промови (Юридична оцінка діяння. Моральна
оцінка злочину. Про творчість. Художня обробка. Ідея. Диспозиція).

Глава VI. Судове слідство (Про допит свідків. Про достовірність показань
свідків. Про розбір показань свідків. Про експертизу). ,

Глава VII. Мистецтво дискусії на суді (Деякі правила діалектики.
Перебільшення. Повторення. Про недомовки. Можливе і вірогідне чи
ймовірне. Про здоровий глузд. Про моральну свободу ритора).

Глава VIII. Про пафос (Здоровий глузд і почуття. Почуття і
справедливість. Пафос як неминуче, законне і справедливе. Мистецтво
пафосу. Пафос фактів).

Глава IX. Заключні зауваження (Письмова робота й імпровізація. Про увагу
слухачів. Декілька слів обвинувачу. Декілька слів захиснику).

Кілька слів про захисну промову. Замість післямови подається рецензія
А.Ф. Коні «Мистецтво промови на суді».

П. Пороховщиков був і залишається видатним теоретиком судової риторики.
Ось його цінні поради, ніби звернені до нинішніх судових риторів:

• поважайте гідність осіб, які виступають у судовому процесі;

• уникайте домислів про самого себе і про присяжних;

• не допускайте, щоб різкість переходила в грубість, але пам'ятайте й
інше: непотрібна ввічливість також може різати вухо і, гірше того, може
бути смішною;

• говоріть просто, але водночас виразно й вишукано;

• знайте ціну словам, пам 'ятайте, що одне просте слово може інколи
виражати всю суть справи з точки зору звинувачення або захисту; один
вдалий епітет інколи вартий цілої характеристики.

4. Інші видатні діячі, які зробили внесок у розвиток теорії та практики
ораторського мистецтва

Костянтин Зеленецький (1812—1858). Професор Рішельєвського ліцею в
Одесі, автор багатьох книг, статей з питань філософії, логіки, естетики,
словесності, історії, географії, зокрема викладання цих наук у
навчальних закладах. Написав цікаві праці, які не втратили цінності й
досі: «Дослідження про риторику», «Дослідження значення побудови й
розвитку слова людського і додаток цього дослідження до мови

о мови
російської».

Учений розробив оригінальне розуміння творчого акту в словесній дії,
переборов абстрактний розподіл слова й думки в процесі «породження
думок», а потім розташування їх у процесі мисленнєвого породження. К.
Зеленецький першим серед вітчизняних учених повернув риторику обличчям
до творчого винайдення й відповідального вчинку в мовленні.

Серед популярних підручників риторики того часу, які багато разів
перевидавалися, не втратили цінності й досі, мали певний вплив на
формування української риторичної культури, були курси М. Сперанського,
О. Мерзлякова, М. Кошанського та ін.

Михайло Сперанський (1772—1839) — граф, відомий російський державний
діяч, найближчий радник Олександра І, ініціатор створення Державної
ради, керував кодифікацією основних державних законів Російської
імперії. Він автор «Правил вищого красномовства».

Олексій Мерзляков (1778—1830) — професор Московського університету. На
його публічні промови збиралася мало не вся московська верхівка. Він був
учителем О. Грибоедова, П. Вяземського, П. Чаадаева, 1. Тургенева, М.
Муравйова, М. Бестужева-Рюміна та ін.

Микола Кошанський (1781—1831) — професор російської та латинської
словесності у Царськосельському ліцеї, вчитель О. Пушкіна, який зберіг
про наставника найтепліші спогади. Як і згадані вже М. Сперанський, К.
Зеленецький, О. Мерзляков — автор підручників риторики, які були
популярними у минулому столітті.

Використана література:

Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000.

Молдован В.В. Риторика: загальна та судова: Навч. посіб. — 2-ге вид. —
Біблогр.: С. 128 - 131. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

Основи ораторського мистецтва. – К., 2002.

PAGE

PAGE 11


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності