↑ Вгору

Реферат на тему

Професійна етика і деонтологія



Переглянути реферат



Скачати реферат



Друкувати реферат

РЕФЕРАТ

на тему:

“Професійна етика і деонтологія”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості поведінки працівників соціальної роботи

2. Етика і деонтологія соціальних працівників

Висновки

Використана література

Вступ

Без застережень можна стверджувати, що в Україні відбувається своєрідній
бум Соціальної Роботи. Створено десятки тисяч робочих місць, де мають
працювати соціальні працівники різних рівнів підготовки, відкрито понад
два десятки кафедр, факультетів, відділень, які готують соціальних
працівників. Щороку виникають усі нові і масштабніші проекти як для
впровадження нових підходів до розв'язання соціальних проблем з
використанням теорій і методів соціальної роботи, так і для підготовки
та перепідготовки соціальних працівників. Найбільшу активність виявляють
у цьому процесі Міністерство праці та соціальної політики України, а
також Державний комітет у справах сім'ї та молоді, значних зусиль по
впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх
справ та Міністерство оборони України. Нажаль, потенційно найбільший, як
свідчить світовий досвід, замовник на працівників соціальної роботи –
Міністерство охорони здоров'я – ще тільки починає придивлятись до нової
спеціальності.

Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий, хоч і не завершень,
процес самоусвідомлення молодої української Соціальної Роботи, що
поширюється в двох напрямах. З одному боку, це створення професійних
об'єднань. До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних
працівників, яка працює вже майже 10 років і є членом міжнародних
організацій, додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл
соціальної роботи. Окремий соціальний працівник чи установа тепер
матимуть можливість вибору професійної спілки, до якої смороду хотіли б
належати. Ще попереду дискусії про ті, чи варто мати декілька
всеукраїнських організацій, чи краще об'єднати зусилля, як це роблять
відповідні європейські та всесвітні асоціації, алі в будь-якому разі
тієї факт, що професіонали об'єднуються і формалізують свої організації,
свідчить про їхню зрілість і бажання існувати в Україні на рівні з
іншими професійними спільнотами.

Спеціалісти, що займаються соціальним захистом, соціальною допомогою,
соціальною політикою, соціологією, прикладною психологією, лікарі і
медичні сестри, вчителі і працівники пенітенціарних закладів з повним
правом говорять про ті, що смороду займаються соціальною роботою як
одним з аспектів своєї діяльності. І проти цього важко заперечувати.
Алі Соціальна Робота саме й покликана знайти спільне, що роблять
представники перелічених досить далеких одна від одної професій,
осмислити Цю діяльність, створити загальні, універсальні концепції цієї
діяльності і зробити її ефективнішою.

Якщо визначити, що соціальна робота – це система теоретичних знань і
заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної
справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств
суспільства та протидії факторам соціального виключення, більшість
представників суміжних дисциплін погодяться, по-перше, що жодна з їх не

представників суміжних дисциплін погодяться, по-перше, що жодна з їх не
ставити перед собою таких завдань і, по-другу, що дисципліна, яка
ставити перед собою такі завдання, вкрай необхідна в українському
сьогоденні.

1. Особливості поведінки працівників соціальної роботи

Будь-яка професія, яка повязана з роботою із людьми вимагає особливих
професійних вимог, деонтологічних засад. Соціальний працівник у своїй
діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і
колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на
удосконалювання людських відносин, на проведення в життя ідеалів
гуманізму. Саме через розвиток ідеї гуманізму розглядається зв'язок
соціальної роботи з філосовскою проблематикою.

Гуманістична ідея про людину як найбільшу цінність і вищу мету,
сформульована ще античними філософами, потім розвивалася в Середні
століття й у Новий час широке розповсюдження як у росіянки, так і в
закордонної сучасної соціальної філософії.

А Демокрит,Платон, Аристотель, М.Квинтилиан, Т.Мор, Т.Кампанелла,
.Я.А.Коменский, Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, И.Песталоцци, Р. Оуэн, К. Маркс,
Ф.Енгельс, А.Дистверг, П.Наторп, Дж.Дьюи, Г. Плеханов, В.Ленін,
П.Сорокін, Н.Бердяєв, П.Лесгафт, П.Каптерев, Н.Пирогов, К.Ушинский і
багато інших філософів до наший і нашої ери зараховуються сегодні до
засновниками психології, педагогіки, права, экономики і, втому числі ,
соціальної роботи.

Апарат філософії соціальної роботи містить універсальні категорії
Культури і форми мислення: людина, культура, соціум, воля, гуманізм,
конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність, ситуація,
життя, смерть, суб'єкт і об'єкт, спосіб життя, картина світу, душа,
соціальна екологія і т.п.

Високий рівень професіоналізму соціального працівника, міцне здоров'я,
сімейне щастя, творче довголіття – основні стрижні життєвого успіху
фахівця.

Тільки здорова людина з гарним самопочуттям , оптимізмом, психологічною
стійкістю, високою розумовою і фізичною працездатністю здатний активно
жити, успішно переборювати професійні і побутові труднощі. І справжня
краса людини – це фізична досконалість, інтелект і здоров'я.

Якщо врахувати, що функціональні можливості організму людини і його
стійкість до несприятливим факторам зовнішнього середовища в плині
всього життя змінюються, те можна говорити про стан здоров'я як про
динамічний процес, що також чи поліпшується погіршується,тобто про чи
ослаблення зміцненні здоров'я в залежності від віку ,підлоги,
професійної діяльності, середовища перебування. Здоров'я людини в першу
чергу залежить від факторів, його визначальних.

Головним питанням здоров’я людини є здоровий образ життя, який
займає приблизно 50-55% всієї ваги факторів, які й будують здоров’є
населення.

В соціальной роботі використовуються методи валеології, самим
розвинутим серед яких є аутогенне тренування, яке спроможнє знімати
нервово-м’зові напруги, зв’язані з перебудоваю нервового релюгування.

Взагалі соціальна робота має зв’язок збагатьма іншими науками крім

ауками крім
філософії, історії, валеології, психології, етики та медичної науки.

Як вже було зазначено, соціальна робота – це система теоретичних знань
і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної
справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств
суспільства та протидії факторам соціального виключення.Тому
фундаментальні науки виграють значну роль у підготовці фахівця з
соціальної роботи.

Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому
буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов’заний допомогти.
Але ж як можно допомогати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися.
До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає
його, вона не спроможня допогати іншим, а тому і бути соціальним
робітником також не може.

Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала медичну
науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу.

Соціальний працевник, як і кожна інша людина, громодянин своєї держави,
зобов’язаний знати історію свого народу і,звісно, розумітися на основах
соціальної історії.

Філософія тісно пов’язана з соціальною роботою. Соціальний працівник у
своїй діяльності має справу з людиною, взаєминами між особистістю і
колективом, між соціальними групами. Уся його діяльність спрямована на
удосконалення людських відносин, на проведення в життя ідеалів
гуманізму. Саме через розвиток ідеї гуманізму розглядається зв'язок
соціальної роботи з філосовскою проблематикою.

Валеологія також має велике значення для соціального працівника. Адже
пілкуватися про людей так само важливо, як підтримувати нашу природу
бездоганно чистою.

2. Етика і деонтологія соціальних працівників

При розв'язанні соціальних проблем він має бути і соціологом, і
педагогом, і лікарем, і правознавцем.

Можна виділити такі три головні підходи, до яких він часто вдається.

Виховний - виконання ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний
працівник дає поради, навчає вмінню, моделюванню і демонстрації
правильної поведінки, встановлює зворотний зв'язок, застосовує рольові
ігри як метод навчання.

Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або
посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це
зробити самій важко.

Діяльність соціального працівника за такого підходу спрямована на
пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів, з'ясування
ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів клієнта.
Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне захистити
громадянина чи групу людей (подання об'єктивної інформації, співпраця з
адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і обов'язків, добір
документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).

Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій
різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній
вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як
діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи,

особи чи системи,
просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів.
Цей процес - взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта
соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне
сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб'єктів впливу, тобто
зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.

Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти
такий вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені
повноваження, статус і репутація, харизматичні дані, особиста
привабливість, благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі
навчання, самовиховання, життєвої практики.

Фундаментальне значення мають знання і досвід, на них грунтується вміння
впливати на інших людей. Багато важать, зокрема, здібності, навички
інтерв'ювання, тактовного надання підтримки, встановлення зворотного
зв'язку, послідовність і наполегливість, терпеливість і витримка,
самоконтроль, щира зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у
поведінці та стосунках між соціальним працівником і клієнтом.

Головне для майбутніх спеціалістів з соціальної роботи - мислити
системно, діалектичне, не втрачати цілого за частковим, бачити завжди
клієнта з усіх боків, а не симптоми чи окремі ознаки його занедужання і
втрати опори в сім'ї, на роботі, в побуті, у суспільстві.. Теоретичні
дисципліни допоможуть поєднати частини в ціле, дотримуючись принципу
діалектичної єдності в підході до людини і суспільства. Соціальний і
науковий прогрес коригуватиме зміст і методику навчання в університеті,
формуватиме спеціаліста цього профілю, критерії оцінки знань і навичок,
найбільш раціональні шляхи і методи їх засвоєння.

Навчальний процес, як вже неодноразово підкреслювали, - процес
двосторонній. Це не тільки і не стільки діяльність викладача, скільки
наполеглива, цілеспрямована праця студента. Кінцева мета, потрібні
результати навчання можуть бути досягнуті лише внаслідок засвоєння
усього учбового матеріалу. Враховуючи ж глибоку насиченість кожного
заняття новою інформацією, принципи інтеграції і комплексності, а також
необхідність тісного зв'язку навчання з практикою, цілком очевидно, що
студент повинен не лише відвідувати лекції, але й активно працювати на
всіх заняттях. Тільки так можна не. лише ознайомитися з навчальним
матеріалом, переказати його, але й надовго засвоїти його, зуміти
практично застосувати набуті знання, тобто сформувати в собі необхідні
навички, переконання, вміння. Ось тоді й буде досягнуто мету навчання,
що максимально наближує студента до умов майбутньої професійної
діяльності.

Основні положення для цієї діяльності, як вказувалося, -
систематичність, послідовність, активність, цілеспрямованість. Вони
відомі давно, важливі скрізь і завжди, та в наш бурхливий, переломний
час і стосовно вашої майбутньої діяльності мають особливе значення. З
врахуванням цього треба і розпочинати оволодіння обраною спеціальністю.

- мати професійний такт, бути відкритим і співучасливим до чужих

жих
труднощів, викликати симпатії і довіру в оточуючих, дотримуватися
професійної таємниці, делікатності в усіх питаннях, що зачіпають інтимні
сторони життя людини;

- виховувати в собі емоційну усталеність, бути готовим до психічних
перевантажень, уникати однобічності, невротичних відхилень у власних
оцінках та вчинках, незважаючи на можливі не вдачі (недовіру, образу,
відмови тощо), сумлінно виконувати свій

обов'язок, зберігати витримку, залишатися доброзичливим і чуйним до
клієнта;

- вміти приймати рішення в несподіваних, навіть екстремальних,
ситуаціях, чітко формулювати свої думки, грамотно і дохідливе їх
викладати, критично оцінювати свою діяльність, уникати зверхності,
зарозумілості;

- ділитися своїми знаннями, досвідом з колегами, молодими соціальними
працівниками, популяризувати свою професію, підтримувати високі
стандарти своєї поведінки,

Цей перелік вимог, звичайно, далеко не повний. Вони конкретніше
викладені в професіограмі, посадових інструкціях та інших документах, що
регулюють виконання службових обов'язків. Підкреслимо, нарешті, такі
далеко не банальні істини, як відданість своїй справі, чесність,
правдивість, загострене сприймання людського горя, жертовність,
благородство. Соціальний працівник повинен чітко відрізняти заяви і дії,
зроблені ним як приватною особою, так і представником соціальної роботи
як професії.

Сукупність особистісних якостей втілюється у стилі поведінки соціального
працівника і системі стосунків, які він формує. Деякі з них вільно
почуваються в конфліктних ситуаціях, інші віддають перевагу
співробітництву і взаємодопомозі колег. Одні вміють спілкуватися з
балакучими клієнтами, другі швидше "знаходять мову" із небагатослівними
й мовчазними. Одні більш чутливі до дітей, інші-до людей похилого віку.
Деякі витримують і агресивне ставлення, а дехто сприймає боляче найменшу
недовіру до себе. Подібні приклади можна довго продовжувати. Та вони
лише підтвердять одне: велику роль індивідуальних якостей соціального
працівника у його професійній діяльності. Серед них виділимо насамперед
такі: гуманістична спрямованість, особиста і соціальна відповідальність,
загострене відчуття до бра і справедливості, власна гідність і повага
гідності іншої людини, терпеливість, ввічливість, порядність,
емпатичність, готовність зрозуміти клієнта і прийти йому на допомогу,
стриманість, адекватність самооцінки, щирість, щедрість, соціальна
адаптованість.

Ці та інші риси можна поділити на три групи:

а) психологічні характеристики, що є складовою частиною придатності де
соціальної роботи;

б) психолого-педагогічні якості, орієнтовані на вдосконалення

соціального працівника як особистості;

з) методичні навички і зусилля, спрямовані на створення особистого
іміджу (привабливості).

До першої групи якостей включаються вимоги, що висуваються у професійній
діяльності і психічних процесах. Це сприймання пам'яті, уява, мислення,
психічні стани (втомлюваність, апатія, стреси, тривожність, депресії),
увага як стан свідомості, емоційні характеристики (стриманість,

теристики (стриманість,
індиферентність) і вольові (наполегливість, послідовність,
імпульсивність). Деякі з цих вимог є безумовними. Вони входять до
структури задатків. Інші на перший погляд відіграють другорядну роль. За
їхньої нерозвиненості або відсутності негативні наслідки про являться не
одразу в професійній діяльності, але за несприятливих умов вони
практично неминучі (в складних ситуаціях, коли потрібна мобілізація всіх
внутрішніх ресурсів, при розв'язанні складних, не стандартних завдань і
т.д.).

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги грунтуються на
зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін.
При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі
властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного
утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні
такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання
вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка
обрала професії соціального працівника.

До другої групи якостей відносяться самоконтроль, самокритичність,
самооцінка своїх вчинків, фізична тренованість, само навіюваність,
вміння керувати своїми емоціями. Вони також доступні завдяки
самовихованню.

У третю групу якостей включають комунікативність, емпатичність
(вловлювання настроїв людей, з'ясування їх установок, очікувань,
співпереживання їхнім нуждам), візуальність (зовнішня привабливість
особи), красномовність та ін. їх також можна розвинути власними
зусиллями - з допомогою фахових віщань, методичної літератури, тренувань
та іншими способами. Принципове значення при цьому має професійне
самовизначення. У зарубіжній і вітчизняній психології є багато
"конструкцій", покликаних допомогти людині правильно обрати професію
(теорії Т. Парсонса, Д. Сюпера, та ін.). Синтезуючи їх, можна сказати,
що процес професійного самовизнання не короткочасний, а тривалий, він
відбувається під впливом багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних),
індивідуально своєрідний і не повторний. Провідну роль у цьому процесі
відіграють інтереси і зусилля особи. Він проходить декілька етапів
(пошуку, зростання, зміцнення, стабілізації, спаду), має якісні
характеристики (зміст, широта, глибина, усталеність). В реалізації
професійних планів чимало залежить від здібностей. Вони мають
індивідуальну міру вияву (успішність, якісна своєрідність виконання
діяльності, ступінь реалізації наміченого). При самовизначенні особи до
вибору професії одне з головних завдань - оцінка загальних здібностей і
прогнозування їх розвитку, визначення сформованості інтересу, бажання і
готовності реалізувати життєві плани.

Отже, соціальна робота вимагає усвідомленого вибору, ґрунтовної
підготовки і постійного вдосконалення спеціалістів у цій галузі.

Висновки

Отже, соціальна робота – це система теоретичних знань і заснована на них
практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом
наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії

идії
факторам соціального виключення.Тому фундаментальні науки виграють
значну роль у підготовці фахівця з соціальної роботи.

Наприклад, якщо соціальний робітник не знається на психології, йому
буде дуже важко спілкуватися з людиною, якої він зобов’заний допомогти.
Але ж як можно допомогати людині, якщо не знаєш, як до неї підступитися.
До кожної людини є особливий індивідуальний підхід. Якщо особа не знає
його, вона не спроможня допогати іншим, а тому і бути соціальним
робітником також не може.

Якщо людина займається милосердям, необхідно щоб вона знала медичну
науку. Соціальний робітник повинен вміти надавати першу допомогу.

Соціальний працевник, як і кожна інша людина, громодянин своєї держави,
зобов’язаний знати історію свого народу і,звісно, розумітися на основах
соціальної історії.

У практичній роботі з людьми психологічні вимоги грунтуються на
зібраності, уважності, розумінні іншого, терпінні, самоволодінні та ін.
При виборі професії, оцінці кадрів доцільно орієнтуватися не на окремі
властивості психіки, а на характеристику особистості як цілісного
утворення, на її системну якість, соціальну спрямованість. У формуванні
такого стану суттєву роль відіграють як природні дані, так і бажання
вчитися, установки, ціннісні орієнтації, вольові зусилля людини, яка
обрала професії соціального працівника.

Використана література

Батищева Г.О., Зайцева З.Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою
сім’єю (методичні рекомендації). – К.: А.Л.Д., 1996. – 100 с.

Соціальна політика і соціальна робота. – 1997, №2,3.

PAGE

PAGE 8


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності