↑ Вгору

Реферат на тему

Моніторинг реалізації інвестиційних проектів


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

File Info block version 193
Found at file offset 128 (hex 80)
Written by product version 8249
Language 1049
This is document (DOC) file
File uses extended character set
File created on Windows
Using default character set
Textstart = 1024 (hex 400)
Textlen = 32270 (hex 7e0e)
РЕФЕРАТ

На тему:

Моніторинг реалізації інвестиційних проектів

У період освоєння інвестицій (реалізації інвестиційного проекту),
особливо якщо він тривалий, ринкова кон’юнктура зазнає значних коливань:
змінюються ціни на інвестиційні товари, а іноді й самі суб’єкти
інвестиційного процесу. У цей період усі суб’єкти інвестиційної
діяльності, що виконують свої функціональні обов’язки щодо проекту,
повинні постійно контролювати проект та нагляд за процесом його
реалізації, оцінювати поточні результати (відхилення) та вносити
корективи в бізнес-план, проекти робіт і організації будівництва, план
фінансування, календарний план або сітьовий графік та інші документи, з
допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій.

Механізм проведення постійного нагляду та контролю за процесом освоєння
інвестицій заведено називати моніторингом інвестиційних проектів.
Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від
їхнього імені дирекція підприємства, яке будується. Такий моніторинг за
угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний
підрядчик відповідно до договору про консорціум.

На нашу думку, залежно від функцій інших учасників інвестиційної
діяльності можна спеціалізувати моніторинг за видами та відповідно
рекомендувати порядок його проведення (табл. 2.2).

Наприклад, маркетинговий моніторинг проводиться для забезпечення
своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів, і його
здійснюють ті учасники, на яких покладено обов’язки в контрактах з
матеріально-технічного забезпечення будов.

Програма маркетингу має містити:

строки, тактичні та стратегічні завдання;

організацію збуту;

методи просування на ринок за рахунок низької ціни (лідерство у
витратах); новизни товару (диференціація); товарів кращої якості або
сервісу (концентрація на головних точках або стратегія ніш);

заплановані витрати на маркетинг;

наявність експортних квот;

наявність пільг;

оцінку доходу від прогнозованих витрат.

Таблиця 2.2

ВИДИ МОНІТОРИНГУ СУБ’ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Суб’єкти інвестиційної

діяльності Види моніторингу

маркетинговий фінансовий технічний

Інвестори + + +

Замовник (дирекція підприємства, яке будується) + + +

Генеральний підрядчик +

+

Субпідрядні організації +

+

Постачальники обладнання +

+

Генеральний проектувальник +

+

Інші проектувальники

+

Фірма-девелопер + + +

Керуючий проектом +

+

Інжинірингова фірма

+

Фінансуючий банк

+

Страхова та перестрахова

компанії

+

Іпотечний банк, інвестиційний консорціум або промислово-фінансова група
+ + +

Аудитори

+

Міністерства та інші центральні та місцеві органи влади

(з державних проектів) + + +

Більшість маркетингових досліджень охоплюють збирання й аналіз таких

ання й аналіз таких
складових:

загальноекомічних показників, що мають відношення до попиту на
запропонований продукт;

державної політики, практики й законодавства у сфері економіки, що
пов’язані зі споживанням, виробництвом, імпортом і експортом продуктів;

існуючих рівнів вітчизняного виробництва та імпорту запропонованого
продукту;

виробництва та імпорту продуктів-субститутів;

наявного рівня експорту;

поведінки, звичок, реакції індивідуальних і групових споживачів, а також
торгової політики.

За проведення маркетингових досліджень можна використовувати такі
підходи:

— матриця «товари-ринки» І. Ансоффа;

— стратегічна модель М. Портера.

Матриця І. Ансоффа передбачає використання чотирьох маркетингових
стратегій для збільшення та збереження збуту (табл. 2.3):

стратегія проникнення на ринок, головними інструментами якої є реклама й
торгівля, а акцент робиться на продукти, що існують;

стратегія розвитку ринку, коли компанія робить спробу проникнення
продуктів, що існують, у нові регіони, споживчі сегменти тощо;

стратегія розвитку продукту передбачає розвиток своїх продуктів і пошук
нових рішень для невідомих наперед клієнтів;

диверсифікація, коли компанія ставить за мету досягнення успіху на нових
ринках новими продуктами.

Таблиця 2.3

МАТРИЦЯ І. АНСОФФА

Товари Ринки

старі нові

Старий Проникнення на ринок Розвиток ринку

Новий Розроблення товару Диверсифікація



Відповідно до моделі М. Портера (табл. 2.4), виокремлюють три стратегії
проекту згідно з часткою ринку: лідерства в зниженні витрат,
диференціації, фокусування (концентрації).

Таблиця 2.4

МАТРИЦЯ М. ПОРТЕРА

Цільовий ринок збуту Стратегічна перевага

низькі витрати диференціація продукту

Широкий Стратегія лідерства

в зниженні витрат Стратегія диференціації продукту

Вузький Стратегія фокусування

з акцентом на зниження

витрат Стратегія фокусування з акцентом на диференціацію продукту



Для досягнення лідерства в зниженні витрат зазвичай необхідно володіти
значною часткою ринку або іншими важливими перевагами. Для проведення
такої стратегії необхідний доступ до капіталу, нововведення та
вдосконалення виробничого процесу, ретельний контроль за робочою силою,
прості у виготовленні продукти, система збуту без великих витрат.

Стратегія диференціації базується на створенні унікальних продуктів
(послуг).

Стратегія фокусування передбачає, що концентрація зусиль на визначеній
меті ефективніша, ніж дії на широкому колі конкуренції. Наголос робиться
на обмеженій кількості споживачів, частині номенклатури продуктів або
географічно обмеженому регіоні.

Отже, матриця І. Ансоффа показує продуктовий діапазон і допомагає
визначити виробничу програму, а концепція стратегічних альтернатив
М. Портера сприяє ідентифікації позиції проекту на ринку й визначенню
виробничої потужності.

Фінансовий моніторинг проводиться інвестором, замовником,
фірмою-девелопером за його дорученням, а також іншими учасниками проекту
на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівництво) за


такими показниками, як: загальний обсяг інвестицій за проектом; витрати
на земельну ділянку, проектно-дослідницькі роботи; вартість
будівельно-монтажних робіт (договірна ціна); контрактова вартість
обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту;
власний, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти;
кредити банку та інші боргові зобов’язання; лізинг та інші запозичені
кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів.

За умов України оцінювання виконання річної програми може проводитися на
місцях відповідно до прийнятого порядку розрахунків за виконані
будівельно-монтажні роботи. Під постійний нагляд потрапляють поелементно
вироблені витрати на відчуження землі під забудову (оренда або купівля
земельної ділянки; витрати на проектно-дослідницькі роботи; оплата
будівельно-монтажних робіт за договірними цінами; розрахунки за
поставлене, установлене та невстановлене обладнання; інші (які не
збільшують вартість основних фондів) витрати). Моніторинг здійснюється
за використанням джерел фінансування — власних, запозичених або
залучених коштів. У процесі моніторингу виявляються відхилення від
програми реалізації проекту, приймаються рішення про мобілізацію
внутрішніх фінансових ресурсів, додаткове залучення або запозичення
коштів.

Технічний моніторинг, крім інвестора та його представників, здійснюють
звичайно генпроектувальник, інші проектувальники — у межах авторського
нагляду. Технічний моніторинг проводиться для забезпечення відповідності
об’ємно-планувальних і конструктивних рішень, прийнятих у будівельній та
технологічній частинах проекту, вимогам держаних будівельних норм (ДБН),
держстандартів, технічних умов.

Звичайно експертиза та затвердження проектно-кошторисної документації
проводяться до 1-го вересня року, що передує початковому в реалізації
проекту. Разом з тим у період освоєння інвестицій та виконання
будівельно-монтажних робіт інвестор зацікавлений у вдосконаленні
проектних рішень, упровадженні нових науково-технічних досягнень,
економному використанні всіх ресурсів на будівництві, що вже
розпочалося.

У більшості випадків значне підвищення ціни будівельної продукції за
стабільної економіки трапляється через корінні зміни потужності
підприємства або розширення номенклатури продукції. Такі зміни
обумовлюють розроблення практично нового проекту, визначення нової ціни,
узгодження та перезатвердження проектно-кошторисної документації та
титулу будови. Разом з тим у деяких випадках збільшення кошторисної
вартості значною мірою викликається не змінами в проекті, а відсутністю
дійового контролю інвестора та інших учасників проекту за дотриманням
кошторисної вартості будівництва в процесі його здійснення, низьким
рівнем опрацювання проектувальниками кошторисів.

Часто мають місце факти розроблення робочої документації з відступом від
затверджених головних рішень проекту зі зведеним кошторисом, особливо
коли проектування й будівництво здійснюються одночасно (після
затвердження робочої документації на перший рік).

Дирекція підприємства, що будується, як представник інвестора виконує

кція підприємства, що будується, як представник інвестора виконує
контрольні виміри обсягів виконання будівельно-монтажних робіт, звіряє з
даними локальних, об’єктних та зведених кошторисів, перевіряє платіжні
документи й зіставляє їхні дані з чинними кошторисними цінами та
нормами. Зокрема, за аналізу сплачених та наданих до сплати документів
виявляються витрати та суми, необґрунтовано (надмірно) сплачені іншим
організаціям та підприємствам. Це можуть бути:

кошти, сплачені за рахунок головної діяльності підприємств (вартість
сировини та матеріалів, утримання апарату забудовника на підприємствах,
що реконструюються, вартість налагоджувальних робіт тощо);

частка участі в спорудженні загальних та відомчих об’єктів, що не
належать до цієї будови;

поточні заготівельно-складські витрати понад установлені ліміти;

витрати на науково-дослідні роботи, які не стосуються конкретного
будівництва.

Припущене підрядчиком подорожчання будівництва, як правило, призводить
до відступу від передбачених титулом строків будівництва, нормативів
заділу та строків уведення об’єкта в експлуатацію. Означені в титулах та
узгоджені з усіма учасниками строки виконання робіт є підставою для
визначення показників виконання програми робіт, які суттєво впливають на
розрахунки між учасниками проекту та розміри компенсацій, які при цьому
сплачуються.

Грошові та натуральні втрати від затримки виконання робіт (освоєння
проектної потужності) є втраченою вигодою від експлуатації та випуску
підприємством продукції в період, упродовж якого було заморожено
інвестиції. Збільшення тривалості будівництва тягне за собою додаткові
витрати.

Після введення в експлуатацію об’єкта або його черги (пускового
комплексу) інвестор продовжує фінансовий моніторинг. На цьому етапі
підприємство починає виробляти продукцію, від реалізації якої
створюється грошовий потік у вигляді коштів, що повертаються до
інвестора, і які він починає використовувати на відшкодування
інвестиційних витрат, на погашення заборгованості кредиторам, а також на
сплату дивідендів за залученим капіталом.

На цьому етапі моніторинг інвестиційного проекту проводиться за такими
показниками: загальний обсяг інвестицій за проектом, джерела
фінансування, уведено в експлуатацію виробничих фондів, грошові потоки,
мобілізація внутрішніх ресурсів, обґрунтування інших джерел
фінансування, внутрішня динамічна норма ефективності інвестицій, строк
окупності введених в експлуатацію фондів за динамічною нормою
ефективності інвестицій.

Постійному нагляду підлягає річна програма завершення (продовження)
інвестиційного процесу, відстежуються місячні планові та фактичні обсяги
інвестицій, будівельно-монтажних робіт, витрати на обладнання.
Аналізується рівень використання власного капіталу, залучених і
запозичених коштів, виявляються відхилення, обґрунтовується необхідність
мобілізації внутрішніх ресурсів та використання інших джерел
фінансування. На цьому етапі в процесі фінансового моніторингу вже можна
оцінювати поточні показники ефективності інвестицій, розраховувати

і інвестицій, розраховувати
динамічну норму ефективності й порівнювати її з внутрішньою, визначати
можливий очікуваний строк окупності інвестицій за умовами року
експлуатації підприємства (черги), який підлягає фінансовому
моніторингу.

Моніторингу сприяє введення в дію, починаючи зі звіту за 1997 р., нових
форм статистичної звітності, зокрема 2-КБ «Звіт про введення в дію
об’єктів, основних фондів і освоєння капітальних вкладень».

Нині питання фінансування та державного кредитування регулюються
нормативно-правовими актами органів центральної виконавчої влади.
Зокрема, це Положення про фінансування та державне кредитування
капітального будівництва, що здійснюється на території України,
затверджене спільним Наказом Мінфіну, Мінекономіки й запроваджене для
систематизації комплексу питань, пов’язаних з фінансуванням та
кредитуванням капітального будівництва і цільовим ефективним
використанням державних коштів, та Положення про державне кредитування
будов і об’єктів виробничого призначення, затверджене спільним Наказом
Мінфіну та Мінекономіки від 26.06.96 зі змінами від 31.03.98, яке
визначає порядок надання бюджетних кредитів безпосередньо
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади для
фінансування підприємствами всіх форм власності пускових об’єктів, а
також раніше розпочатих важливих новобудов виробничого призначення,
технічного переоснащення й реконструкції діючих підприємств.

Для впорядкування процесу фінансування та державного кредитування
капітального будівництва вважаємо за необхідне розробити єдиний
нормативно-правовий акт, який регулюватиме всі питання щодо фінансування
та державного кредитування капітального будівництва, що здійснюється на
території України, зокрема передачі в державну власність часток (паїв,
акцій) статутних фондів суб’єктів недержавної форми власності за
отримання ними відповідних обсягів капітальних вкладень. Останнє
доцільно врегулювати відомчим нормативним актом Мінекономіки,
Держпідприємництва, Мінфіну та Фонду держмайна, як це й передбачено
Планом заходів щодо стимулювання інвестиційної діяльності, затвердженим
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.98 №12, та здійснити
його державну реєстрацію.

Поки що моніторинг державного будівництва здійснюють фінансуючі банки.
Кредитні взаємовідносини між фінансуючими банками та позичальниками
регламентуються нормативними актами Національного банку України й
оформлюються кредитним договором, укладеним відповідно до рекомендацій
Положення Національного банку України «Про кредитування». Фінансуючі
банки не мають права використовувати бюджетні позики на інші цілі, тим
більше, що за використання бюджетних позик встановлюється плата в
розмірі 20 % річних від фактично профінансованих обсягів.

У свою чергу, позичальники повинні забезпечити цільове та своєчасне
використання отриманої бюджетної позички та повернення її у визначені
кредитним договором та положенням строки. За порушення умов кредитного
договору фінансуючі банки застосовують до позичальників такі санкції:

такі санкції:

за використання бюджетної позички на цілі, не визначені кредитним
договором, банк припиняє кредитування цих витрат, має право розірвати
кредитний договір та інформує про це замовника, Мінекономіки та Мінфін
для прийняття рішення про дострокове повернення наданої бюджетної
позики;

у разі порушення планового строку будівництва кредитування продовжується
до фактичного введення в дію об’єкта зі стягненням подвійної процентної
ставки;

за прострочені платежі стягується плата в розмірі 0,07 % суми
заборгованості за кожен день простроченого платежу.

Кошти позичальників, що надходять банкам за користування бюджетною
позикою (проценти), перераховуються до державного бюджету в розмірі
60 %, а за застосування штрафних санкцій — 70 % цих сум; решта
спрямовується на покриття витрат банків з обслуговування бюджетних
позик.

Згідно з положенням про фінансування та державне кредитування будов і
об’єктів виробничого призначення, фінансуючі банки щоквартально, не
пізніше 25 числа наступного за кварталом місяця, подають Мінфіну й
Мінстату звіт про використання бюджетних позик, надходження коштів від
позичальників у рахунок погашення позик, сплату процентів за ними та
штрафних санкцій.

Контроль за своєчасним поверненням до Держбюджету коштів, що виділяються
на державне кредитування, здійснює Мінфін, а контроль за додержанням
проектних строків будівництва об’єктів — Мінекономіки та інші центральні
органи виконавчої влади (замовники).


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності