↑ Вгору

Реферат на тему

Облігації та їх види


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

File Info block version 193
Found at file offset 128 (hex 80)
Written by product version 8249
Language 1049
This is document (DOC) file
File uses extended character set
File created on Windows
Using default character set
Textstart = 1024 (hex 400)
Textlen = 31956 (hex 7cd4)
РЕФЕРАТ

На тему:

Облігації та їх види

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»
облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну
вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою
фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігації мають три вартості: номінальну, емісійну та ринкову.

Номінальна вартість — це сума позики, зазначена на бланку цінного
папера, яку буде повернено в зазначений термін за виплатою доходу (у
вигляді процентів або різниці між купівельною та номінальною вартістю).
Номінальна вартість облігації — це вартість погашення облігації. На
відміну від акції, емітент може продавати свої облігації за емісійною
вартістю, яка може бути вищою або нижчою номінальної. Емісійна вартість
— це вартість облігації, за якою розміщуються емітентом на первинному
ринку. Ринкова вартість — це вартість, за якою вони реалізуються на
вторинному ринку.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, ці цінні
папери можна згрупувати так:

Відповідно до механізму виплати процентної ставки — іменні (registered
bonds), процентні виплати за якими поштою або якось інакше
переправляються безпосередньо власникам, чиї імена вказано в облігації
та занесено в книгу реєстрації, та облігації на пред’явника (coupon
bonds), до яких додаються купони на одержання процентних виплат на кожну
дату платежу. Власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до
сплати, коли ця дата настає.

Відповідно до принципів викупу (погашення) — серійні (serial bonds), які
погашаються послідовно за серіями через визначені інтервали часу, та
ординарні (ordinary or single — payment bonds), які викуповуються
одночасно в певний день.

Відповідно до ступеня безпеки — гарантовані (secured bonds), упевненість
у погашенні яких у встановлений строк базується на оголошеній заставі
нерухомого майна або інших фондів, і незабезпечені (unsecured bonds), що
не підкріплені певною заставою.

Відповідно до можливостей дострокового викупу (погашення) — облігації з
правом дострокового викупу (callable or optional bonds), які за
ініціативою емітента можуть викуповуватися раніше зафіксованого
кінцевого строку; з правом дострокового погашення (redeemable bonds),
які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватися
на гроші, і конвертовані (convertible bonds), які за бажанням власника
можуть обмінюватися на інші цінні папери (зазвичай прості акції), що
випускаються емітентом.

Придбання облігації з правом дострокового викупу пов’язане з великим
ризиком для інвестора. Це викликано тим, що власник облігації не може
точно знати, коли її буде відкликано. Окрім цього, емітент викупить

ї буде відкликано. Окрім цього, емітент викупить
облігацію коли вигідно йому й невигідно її власнику. Як правило, емітент
відкликає облігацію тоді, коли рівень процентних ставок на ринку
знизився. Тому він викуповує облігацію, щоб випустити нову — під більш
низький процент — і так зменшити фінансовий тягар обслуговування свого
боргу. Оскільки процентні ставки на ринку знизилися, власник облігації,
одержавши кошти за викуплений папір, зможе реінвестувати їх тільки під
нижчий процент. Щоб зробити таку облігацію більш привабливою, емітент
передбачає умови викупу папера за ціною вище номіналу. Інвестиційна
привабливість облігації може також досягатися за рахунок нижчої ціни
продажу.

Облігація з правом дострокового погашення дає змогу інвестору достроково
пред’явити її емітенту для викупу. За розміщення такі облігації зазвичай
коштують дорожче, оскільки в цьому випадку ризик бере на себе емітент.

Облігації, як і акції, дають змогу сподіватися на отримання грошових
коштів у перспективному періоді за трьома каналами: за процентними
ставками; через продаж, якщо збільшилась їхня ринкова вартість; за
погашення (викупу) їх емітентом за номінальною вартістю.

Дохід за процентними ставками виплачується з періодичністю (щопівроку
тощо), відповідно до номінальної вартості облігації та ставки (норми)
процента.

Для підрахунку загального підсумку за процентними ставками за низку
років використовують формулу складних процентів. Так, якщо номінальна
вартість облігації 1 грн, то величина доходу (D) дорівнює:

D = (1 + i)t – 1,

де і — ставка (норма) процента;

t — період.

Якщо облігація має більшу номінальну вартість (наприклад, N), то для
підрахунку всього доходу D потрібно визначити величину d, а потім
перемножити (N ( d = D).

Подібно до акцій, курс облігацій на ринку цінних паперів залежить від
попиту та пропозиції на них, які, у свою чергу, визначаються доходами за
облігаціями, рівнем позичкового процента, ступенем дохідності
альтернативних вкладень грошових коштів, зокрема й інших облігацій. Тому
ринкова вартість кожної конкретної облігації у визначений момент часу
бути вищою (нижчою) за номінальну, зростати або падати.

Однак у цьому процесі, на відміну від коливань курсів акцій, є одна
особливість. Якщо на ринку цінних паперів є облігації кількох
корпорацій, номінал яких однаковий, то зрозуміло, що більший попит буде
на ті, у яких вища процентна ставка. Ринкова ціна таких облігацій
підніметься вище зафіксованої номінальної, а в конкурентів вона може
впасти нижче номінального рівня. Така флуктуація ринкових цін на
облігації дає змогу отримувати дохід від продажу.

Різниця між номіналом облігації та ціною, якщо вона нижча номіналу,
називається дисконтом, або дезажіо. Наприклад, номінал облігації 100
грн, ціна 95 грн. Тоді дисконт дорівнює 5 грн.

Різниця між ціною облігації, якщо вона вища номіналу, і номіналом є
премією, або ажіо. Наприклад, якщо ціна облігації 120 грн., то премія
буде дорівнювати 20 грн.

Котирування облігацій прийнято давати в процентах. При цьому номінал

. При цьому номінал
папера приймається за 100 %. Для того, щоб визначити за котируваннями
вартість облігації в гривнях, потрібно помножити котирування в процентах
на номінал облігації. Наприклад, номінал облігації дорівнює 100 грн,
ціна — 96 %. Це означає, що цінний папір коштує 96 грн.

Зміна ціни облігації вимірюється в пунктах. Один пункт дорівнює 1 %.
Наприклад, ціна папера збільшилась з 90 % до 95 %. Це означає, що вона
зросла на 5 пунктів.

У країнах з ринковою економікою широко використовується рейтингова
оцінка інвестиційних якостей не тільки акцій, а й облігацій. Форми такої
оцінки наведено в табл. 9.2.

Таблиця 9.2

ФОРМИ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ

ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ОБЛІГАЦІЙ

Індекс оцінки Значення індексу

«Стандарт

енд Пур’з» «Мудіс»

ААА Ааа Найвищі інвестиційні якості

АА Аа Високі інвестиційні якості

А А Інвестиційні якості вищі середнього рівня

ВВВ Ваа Середні інвестиційні якості

ВВ Ва Інвестиційні якості нижчі середнього рівня

В В Спекулятивні облігації з низьким кредитним рейтингом

ССС Саа Високий ступінь ризику неплатежу

СС Са Високоспекулятивні облігації

С С Низькі інвестиційні якості



Рейтинг не присвоюється облігаціям, які випущені центральними державними
органами, оскільки вони вважаються абсолютно надійними.

Оцінювання інвестиційних якостей облігацій здійснюється за такими
параметрами:

1. Вид облігацій за характером емітента, строками погашення та формами
виплати доходу.

2. Інвестиційна привабливість регіону (тільки для облігацій місцевої
позики).

3. Фінансова стійкість і платоспроможність підприємства-емітента (тільки
за облігаціями підприємств).

4. Характер обігу облігацій на ринку цінних паперів.

5. Умови емісії облігацій.

1. Вид облігацій за характером емітента, строками погашення та формами
виплати доходу істотно впливає на рівень дохідності, ризику й
ліквідності.

Акціонерні товариства в Україні можуть випускати облігації на суму не
більше 25 % величини статутного фонду й лише після повної оплати всіх
випущених акцій (ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову
біржу»). Емісія облігацій може здійснюватися практично всіма суб’єктами
підприємницької діяльності, за винятком інвестиційних фондів та
компаній. Прибуток від облігацій виплачується за рахунок коштів, що
залишаються після розрахунків з бюджетом і проведення інших обов’язкових
платежів. Державні облігації випускаються на пред’явника за рішенням
Кабінету Міністрів України. Комерційні банки можуть купити їх за рахунок
власних і позикових коштів. Прибуток за державними цінними паперами не
оподатковується.

Найменш ризикованими в економічній теорії та практиці вважають облігації
внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на
останньому місці облігації компаній і фірм, хоча рівень ризику навіть за
ними значно нижчий, ніж за привілейованими акціями тих самих емітентів.
Відповідно диференціюється й рівень доходу, що компенсує ризикованість
вкладень. Зі зростанням терміну погашення ступінь ризику також
підвищується, його посилює й ризик зростання інфляції (а відповідно, і

о посилює й ризик зростання інфляції (а відповідно, і
позичкового процента).

За визначення мети вкладання коштів інвестору потрібно врахувати
класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (доходу). Якщо
метою є збільшення капіталу в грошовій формі, то інвестування може
здійснюватися в процентні облігації, що мають більш високу поточну
ліквідність. Безпроцентні (цільові) облігації викликають інтерес в
інвесторів у кількох випадках: за значного дефіциту товару або послуги,
що призначається для виплати у вигляді винагороди (доходу) за цією
облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання
облігації та реальною вартістю товару (послуги).

2. Оцінка інвестиційної привабливості регіону необхідна тому, що частина
регіонів отримує від держави значні обсяги субсидій і субвенцій і може
відчувати серйозні фінансові труднощі за погашення облігацій. Тому за
вкладання коштів у облігації внутрішньої місцевої позики слід вивчити
динаміку сальдо їхніх бюджетів і структуру джерел формування їхньої
структурної частини.

3. Оцінка фінансової стійкості та платоспроможності
підприємства-емітента має за мету виявлення кредитного рейтингу
підприємства, ступеня його фінансової стійкості, прогноз на період
погашення облігації, а також оцінку частково сформованого викупного
фонду за короткостроковими зобов’язаннями.

4. Оцінка характеру обігу облігації на ринку цінних паперів базується на
вивченні коефіцієнта співвідношення її ринкової ціни та реальної
вартості. Цей показник суттєво залежить від ставки процента на
фінансовому ринку. Якщо вона зросте, то ціна облігації впаде внаслідок
фіксованої величини доходу за нею (і навпаки). Крім того, реальна
ринкова вартість облігації залежить також від строку, що залишився до її
погашення емітентом. Чим він більший, тим вищий ризик облігації й нижча
теперішня вартість, що визначає й менший рівень ринкової ціни.

5. Оцінка умов емісії облігації передбачає вивчення: мети та умов
емісії; періодичності виплат процента та його розміру; умов погашення
основної суми тощо. За оцінки потрібно мати на увазі, що більш часта
періодичність виплат може перекрити вигоди для інвестора, отримані від
більшої величини процента.

Емісія облігацій надає підприємству певні вигоди:

1. Воно отримує дешевші ресурси та доступ до широкого кола кредиторів.
Зазвичай вартість взятих у борг грошей через випуск корпоративних
облігацій дорівнює проценту депозитної ставки банку (кредитна на порядок
вища).

2. Для того щоб залучити кошти, не потрібна ліквідна застава, яку
вимагають банки за кредитування. За емісії облігацій важливішим є ім’я
компанії та довіра до неї.

3. Існує можливість кредитувати (або отримувати кредити) поза
банківською системою. Банк, як фінансовий посередник, через свої послуги
збільшує вартість кредиту. Оминаючи банк, одне підприємство може
прокредитувати інше з більшою вигодою (підприємство-позичальник випускає
облігації, а підприємство-кредитор їх купує).

4. Емітент не втрачає своєї незалежності. Основним документом для

ментом для
інвесторів є проспект емісії, а типовий договір емітент облігацій
визначає сам. Щодо банківського кредитування, то кредитний договір
пов’язаний з певними обмеженнями й зобов’язаннями для позичальника.
Іноді банк диктує позичальнику, куди перераховувати кошти, обмежує його
господарську діяльність, контролює рух коштів на рахунках тощо.

5. У випадку акціонерного товариства емісія облігацій не порушує
структуру власності, на відміну від емісії акцій, яка несе більшу
небезпеку для власників товариства.

6. Підприємство-емітент має можливість дострокового викупу облігацій і
зниження ціни обслуговування боргу, якщо отримає доступ до дешевших
ресурсів або отримає більшу виручку раніше, ніж передбачалося.

Маючи багато позитивних якостей, емісія облігацій, як джерело
інвестиційних ресурсів, має певні негативні якості. Основні з них такі:

Необхідність повернення боргу за облігаціями. Гроші, отримані через
випуск акцій, повертати не обов’язково.

За публічного продажу облігацій підприємство отримує багатьох
кредиторів. За банківського кредитування кредитор один.

Емісія облігацій пов’язана з більшими витратами, ніж за банківського
кредитування.

Підприємство, яке має намір випустити облігації, має відповідати певними
вимогам. Зокрема, необхідними критерієм є позитивне ставлення до
підприємства потенційних інвесторів, оптимальне співвідношення власних і
позичкових коштів.

Першими кроком в емісії облігацій є вибір андерайтера (організатора
розміщення) облігацій, яким може бути інвестиційна компанія або банк.
Проводити розміщення облігацій самостійно, тобто без залучення
фінансових посередників, доцільно тільки тоді, коли підприємство планує
продати весь випуск облігацій наперед відомому колу інвесторів або
розмістити невеликий його обсяг серед своїх працівників.

У цілому, можна виділити такі основні етапи емісії облігацій, які
розміщується через підписку:

1. Затвердження емітентом рішення про випуск облігацій.

2. Підготовка проспекту емісії.

3. Державна реєстрація випуску цінних паперів і проспекту емісії в
ДКЦПФР.

4. Виготовлення сертифіката облігацій.

5. Розкриття інформації про реєстрацію проспекту емісії.

6. Підписка на облігації.

7. Реєстрація звіту про підсумки випуску облігацій.

8. Розкриття інформації, що міститься у звіті про підсумки випуску
облігацій.

Перш ніж проводити емісію облігацій підприємство має визначити форму
їхнього випуску, строк обігу та ставку дохідності.

Найбільші перспективи в Україні мають іменні бездокумен-

тарні облігації, коли емітент не несе витрат на підготовку бланків
цінних паперів, а для покупця спрощується процедура їхньої
купівлі-продажу.

Підприємство може розмістити облігації на короткий строк під невеликий
процент, але при цьому нести великий ризик, або не ризикувати й
випустити облігації на триваліший строк і під вищий процент.

Щодо дохідності облігацій, то вона має трохи перевищувати процентну
ставку банківського депозиту, а також конкурувати з дохідністю інших
облігацій на ринку (на українському ринку ставка дохідності облігацій

їнському ринку ставка дохідності облігацій
перебуває на рівні 18—30 % річних у гривнях).

Основним етапом розміщення цінних паперів є розроблення проспекту
емісії, оскільки на наступних етапах відбувається практична реалізація
всіх положень, викладених у проспекті. У ньому має бути чітко визначено
такі поняття: основні характеристики та фінансові аспекти випуску
облігацій; права їх власників; випадки дострокового погашення облігацій;
спосіб, строк і порядок їхнього розміщення; механізм визначення ціни
розміщення; умови та порядок оплати облігацій; порядок зберігання та
обліку прав на них; порядок погашення цих цінних паперів, оподаткування
доходів за ними й виплати процентів.

По суті, проспект емісії є довідковою інформацією про підприємство, а її
підготовка не потребує спеціальних зусиль.

Існує кілька способів розміщення (продаж) облігацій:

1. Продаж облігацій напряму, тобто поза торговельною системою, біржами
та послугами брокерів. Він виправданий, якщо коло потенційних інвесторів
обмежене й немає необхідності витрачатися на комісійні посередникам. У
цьому разі підприємство повинне мати спеціалістів з роботи з цінними
паперами.

2. Розміщення на аукціоні в ПФТС або на біржі. Сьогодні цей спосіб є
найбільш розповсюдженим в Україні.

3. Розміщення за участю комерційного банку як посередника.


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності