↑ Вгору

Реферат на тему

Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

Реферат на тему:

Природно-ресурсний потенціал і його економічна оцінка

План

1.Природно-ресурсний потенціал як економічна категорія : сутність та
зміст .

2.Методологічні основи та методичні підходи до визначення ефективності
природно-ресурсного потенціалу.

3. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Основні шляхи та
резерви підвищення ефективності його використання

1. Природно-ресурсний потенціал як економічна категорія: сутність
та зміст

Наростаючі темпи використання природних ресурсів зумовлюютть проблему
раціонального використання, розширеного відтворення та охорони
природних ресурсів. Негативні екологічні наслідки безгосподарського
використання ресурсного потенціалу природи стають все більш
відчутними. В ринкових умовах необхідно здійснити економічну оцінку
природних угідь, що сформує основу для платного природокористування
підприємствами різних форм власності і форм господарювання.

Виробництво аграрним сектором сировини для харчової та переробної
промисловості є неможливим без природного середовища як
матеріальної основи всякого процесу виробництва. Проте не всі
елементи навколишнього природного середовища не в однаковій мірі
впливають на виробництво продовольчої сировини. Частина
виступають як засоби виробництва, інші як - виробничі ресурси,
що становить продуктивні сили та ресурсний потенціал території.
Природні фактори можуть безпосередньо приймати участь в
матеріальному виробництві і невиробничій діяльності або ті, що
на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть впливати на
виробництво, але не приймаючи безпосередньої участі в ньому.

Основними показниками економічної ефективності використання,
відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу регіону є
їх частка у земельній території держави, обсязі валової і
товарної продукції, вартості людського потенціалу, прибутку.
Досягнення науково-технічного прогресу відкривають нові можливості
залучення у виробництво нових видів та більш повного використання
залучених у процес суспільного вирробництва природних ресурсів.

Природокористування в агропромисловому комплексі являє сукупність
різноманітних форм використання відтворення таохорони
природно-ресурсного, сукупністю продуктивних сил виробничих відносин та
організаційно-виробничих форм експлуатації людиною об’єктів
навколишнього природного середовища для задоволення суспільних потреб.
Природні ресурси, враховуючи значну роль трудових,
матеріально-технічних та фінансових ресурсів, все-таки відіграють
провідну роль у розвитку агропромислового комплексу, особливо
його другої (сільськогосподарських товаровиробників) та третьої
(підприємства харчової та переробної переробної промисловості,
тощо) сфери. Природні ресурси виступають як економізована природа.

Особливе місце належить земельним ресурсам, родючість яких можна

ких можна
відновити шляхом значних капіталовкладень на одиницю продуктивних
угідь, проте цей процес є надто повільним (за 100 років можна
відновити лише 1 см гумусового горизонту).

Розробка і впровадження комплексних державних програм перетворення
навколишнього природного середовища дозволить поліпшитии
властивості ресурсів природного середовища та їх продуктивний
потенціал. Під поняттям перетворення розуміється направлена
діяльність по захисту від стихійних явищ, ліквідація наслідків
антропогенного навантаження та інші природохоронні заходи.

Неоднорідні погодно-кліматичні та грунтові обумовили створення
різних типів систем використання, відтворення та охорони
природних ресурсів (природно-ресурсний потенціал території) в
сільськогосподарському виробництві (рис. 1.).

2. Метододологічні основи та методичні підходи до визначення
ефективності природно-ресурсного потенціалу

Розвиток ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зокрема його
другій сфері (сільськогосподарському виробництві), потребує
економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, особливо земельних
угідь продовольчого призначення. Використання, відтворення та охорона
природно-ресурсного потенціалу земельної території здійснюється за
допомогою складного організаційно-економічного механізму з врахуванням
взаємодіії природних, суспільних та правових факторів.

Ринок як економічний простір існування товарно-грошових відносин
диктує вимоги до виробництва продовольчої сировини. В перехідних умовах
до ринку виникає потреба розробки теоретичних та методологічних засад
механізму визначення економічної оцінки та ціни ріізних видів
природних ресурсів: землі, лісу, води, повітря та ін.. На основі
комплексної економічної оцінки природних ресурсів, визначення
продуктивного продовольчого потенціалу природни стане можливим
визначення орендної платии за використання конкретної величини
одиниці, наприклад розміру земельної ділянки. При економічній оцінці
необхідно врахувати диференціальну ренту 1 і 2 та абсолютну ренту.
Проте теоретико-методологічні та методичні основи грошової оцінки
природних ресурсів, зокрема, земельних угідь без корегування
неможливо використати в ринкових умовах для визначення орендної плати
за природні ресурси, зокрема землю або їх економічної оцінки.

В перехідних умовах до ринку необхідно відновити дійсну суть
ренти. Орендна плата за природні ресурси, зокрема землю є не чим
іншим як виразником фактичних економічних відносин між
землевласниками та землекористувачами, як між орендодавцями та
орендаторами. Принцип платності є основним принципом
природокористування, що стосується всіх форм господарювання.
Відтворення та охорону стану природних ресурсів можливо здійснювати
шляхом збільшення капіталовкладень на природоохоронні цілі на одиницю
їх виміру, на що потрібні фінансові ресурси, які формуватимуться з

і формуватимуться з
фону плати за використання природних ресурсів. Проблема відновлення
істинного співвідношення між різними видами ренти та ціною землі,
земельним податкомм, орендною платою є особливо актуальною та
недостатньо вирішеною. Економічна оцінка природних ресурсів повинна
включати в себе кількісь і перелік засобів, їх суспільну вартість і
економічну, соціальну, екологічну ефективність.

Економічна оцінка відтворення має фіксувати напрями зміни або
збереження ресурсів в натуральному та вартісному виразах. Сам
факт оцінки відтворення природно-ресурсного потенціалу за своєю
сутністю являється природоохоронним заходом, тобто оцінкою збереження
природних ресурсів продовольчого призначення. При економічній
оцінці природно-ресурсного потенціалу необхідним є визначення
критерію і системи показників характеристики рівня віддачі та
використання. Методологічні підходи щодо економічної оцінки
ефективності використання, відтворення та охорони природно-ресурсного
потенціалу базуються на зіставленні оцінених результатів
природокористування в комплексі з відтворенням і збереженням
ресурсного потенціалу із витратами на їх здійснення в натуральній
або вартісній оцінці.

Критеріальним виміром економічної оцінки ефективності використання,
відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу є вартісна
форма її виразу, яка визначається шляхом відношення валового
внутрішнього продукту за певний період до обсягу сукупних витрат
природних ресурсів.. Натуральна форма виразу доцільно
використовувати при визначенні ефективності використання земельних,
водних, повітряних та інших видів природних ресурсів. Отже
економічну оцінку використання, відтворення та охорони
природно-ресурсного потенціалу доцільно проводити за наступною
системою показників:

площа та частка у загальній площі земель сільськогосподарських угідь,
в тому числі орних еродованих, рескультивованих,
техногеннозабруднених та інших видів земель;

урожайність та продуктивність одиниці земельних угідь в
рослинництві;

продуктивність худоби та птиці;

виробництво продукції тваринницької галузі на одиницю
сільськогосподарських угідь;

прибуток та рівень рентабельності сільськогосподарського вирробництва
в галузевому розрізі;

прибуток та рівень рентабельності виробництва сировини для харчової
промисловості та виробництва продуктів харчування;

обсяг спожитої води;

частка споживання води;

виробничі та інші втрати води;

обсяг скинутої води у природні водоймища, її вартість та збитки від
цього;

капіталовкладення та поточні виртати на розширене відтворення та
охорону водних ресурсів;

капіталовкладення та поточні виртати на розширене відтворення та
охорону надр;

капіталовкладення та поточні виртати на розширене відтворення та
охорону лісових ресурсів;

капіталовкладення та поточні виртати на охорону атмосферного повітря;

вітря;

капіталовкладення та поточні виртати на охорону інших видів природних
ресурсів

3. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу. Основні шляхи та
резерви підвищення ефективності його використання

Нераціональне природокористування в агропромисловому комплексі України
є, в значній мірі, наслідком екстенсивного характеру розвитку економіки,
невідповідності між розміщенням природно-ресурсного та
соціально-економічного потенціалу. Тому стає особливо актуальною
необхідність оптимізації природокористування, оздоровлення його стану,
обгрунтування основних напрямів, виявлення резервів та визначення шляхів
підвищення ефективності використання природних ресурсів в країні і,
особливо, в його продовольчому комплексі.

Розвиток агропромислового виробництва супроподжується майже повсюдним
забрудненням мінеральними добривами, пестицидами та іншими
агрохімікатами грунтів, поверхневих і підземних вод, а звідси продукції
рослинництва і тваринництва. Ці фактори негативно впливають на природні
умови життя людей, на якість природного середовища і здоров’я населення.

Забруднення оточуючого природнього середовища, надмірна хімізація
сільськогосподарського виробництва привели до появи в складі
харчових продуктів нітратів, радіонуклідів, пестицидів, солей важких
металів та ін. Якщо в продуктах харчування вміст цих токсичних речовин
не перевищує гранично допустимі норми, їх споживання приводить до
акумуляції в організмі цих токсинів, виникнення різноманітних
захворювань.

Забруднене і деградоване довкілля справляє негативний вплив на:
господарську діяльність суспільства, її ефективність; функціонування
біосфери загалом та продуктивність окремих природних і культурних
екосистем; відтворювальний відновлювальний та асиміляційний потенціал
навколишнього природного середовища; на людину як об’єкт
природокористування.

Нарощування промислового виробництва без належного
еколого-економічного обгрунтування призвело до посилення ресурсної
напруженості, виникнення цілого ряду екологічних проблем і
прогресуючого зростання факторів “екологічного ризику”. Серед них –
забруднення атмосферного повітря. Головними причинами, які зумовлюють
забруднення атмосферного повітря, слід вважати моральне та фізично
застаріле технологічне та газоочисне обладнання, а в окремих
випадках – відсутність газоочистки та автоматичного контролю за
приладами, низька технологічна дисципліна. Практично не діють
інструменти та важелі які б стимулювали і спонукали підприємства
до впровадження екологобезпечних технологій, очисного обладнання
нових поколінь.

Важливою проблемою є розробка принципово нової екологічної стратегії
соціально-економічного розвитку країни, визначення пріоритетів у
сфері екології на державному, регіональному, місцевому рівні. В
основу екологічної стратегії соціально-економічного розвитку
необхідно закласти слідуючі основні принципи: пріоритет екології
над економікою; пріоритет екологічних критеріїв показників і вимог над

екологічних критеріїв показників і вимог над
економічними; раціональне поєднання ринкових і державних економічних
та адміністративних інструментів і важелів регулювання екологічних
відносин, тобто відносин між суспільством і природою; оптимальне та
взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального
управління природокористуванням і охороною навколишнього природного
середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за
розв”язання ресурсноекологічних проблем на місцеві органи влади і
управління; інтеграція екологічного та економічного підходів до
розвитку і розміщення продуктивних сил у єдиний
еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування у
практиці господарської діяльності екологоекономічних нормативів,
показників, стандартів і вимог; чітке визначення державних,
регіональних та місцевих екологічних пріоритетів на різні строки
прогнозування соціально-економічного розвитку та основних напрямів
вирішення екологічних проблем. Основними напрямами
еколого-економічної політики держави з метою реалізації цілей
сталого розвитку є наступні:

врахування вимог екологічної безпеки при здійсненні структурної
перебудови;

формування якісної структури споживання на основі принципів
раціональності та безвідходності;

перехід до загальної системи платного природокористування;

регіональний, а не галузевий підхід до охорони природи.

Здійснення екологічної політики в країні доцільно провадити в
декілька етапів: виконання екологічних заходів: до 2000-р. – дії,
направлені, насамперед, на відтворення генофонду, забезпечення
виживання нації. Вони мають включати: забезпечення населення чистою
водою, особливо питною, та чистими продуктами харчування;
створення інформаційної екологічної служби (банку даних, постійно
оновлюваного).

2000-2002 рр. – вирішення проблем відходів, а саме: переробка
побутових відходів; переробка промислових відходів з можливою
утилізацією; переробка чи захоронення ядерних та токсичних
відходів; прийняття законодавчої бази, яка б зробила переробку
відходів економічно доцільною.

2003-2005 рр. – розробка та впровадження довгострокових екологічних
програм, що мають включати використання альтернативних джерел
енергії, запровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій у
всіх галузях промисловості та сільського господарства.

Основними шляхами підвищення ефективності використання природних
ресурсів продовольчого комплексу є наступні:

моніторинг природного середовища;

науково-обгрунтоване регіональне розміщення народногосподарського
виробництва;

поглиблення регіональної спеціалізації;

здійснення заходів з екологізації виробництва;

забезпечення оптимізації структури сільськогосподарських угідь;

перехід від затратного до ресурсо- та енергозберігаючого
господарювання;

формування економічної збалансованості аграрного виробництва в

ного виробництва в
регіонах з урахуванням їх природноресурсного потенціалу;

дотримання вимог екологічної безпеки;

застосування екологічно-прогресивних технологій;

здійснення заходів з підвищення родючості грунтів.

До основних напрямів вирішення економіко-екологічних проблем
природокористування в АПК України відносяться: врахування
територіальної неоднорідності і регіональних особливостей природних
умов і ресурсів при вирішенні економіко-екологічних проблем;
проведення комплексу заходів в АПК, направлених на покращення стану
оточуючого природного середовища, його оздоровлення (протиерозійні
заходи, вапнування, гіпсування, дотримання норм, термінів і
технології застосування мінеральних добрив та пестицидів,
впровадження оборотних систем водопостачання, зменшення викидів
шкідливих речовин в атмосферу і скидання стічних забруднених вод в
водні об”єкти, попередження підтоплення та заболочення, заходи по
підвищенню родючості грунтів та ін.); впровадження альтернативних
систем землеробства (органічна, біологічна, органо-біологічна,
біодинамічна, екологічна); проведення заходів по розширенню
природних ресурсів; проведення екологічної експертизи проектів,
особливо направлених на перетворення природи, впровадження
екологічного аудиту підприємств АПК; удосконалення економічного
механізму раціонального природокористування; екологізація
агропромислового виробництва; створення системи спостережень
(моніторингу) за впливом агропромислового виробника на оточуюче
природне середовище і станом природи. Вирішення економіко-екологічних
проблем природокористування проводиться з врахуванням їх
регіонального прояву на основі даних еколого-економічного
районування.

Екологізація агропромислового виробництва – це впровадження
ресурсозберігаючих, енергозберігаючих, мало- і безвідходних технологій в
переробних галузях, альтернативних систем землеробства з обмеженням
використання хімічних засобів для підвищення родючості грунту і
захисту рослин, врахування можливостей природи до самовідновлення.

Природоохоронні, екологобезпечні й ресурсозберігаючі напрями
науково-технічного прогресу повинні бути пріоритетними. Можливості
реалізації комплексу заходів в подоланні екологічної кризи та
оздоровлення навколишнього природного середовища як на рівні
країни, так і на регіональному рівнях визначаються в основному
трьома факторами (економічний, науково-технічний потенціал). Дефіцит
вітчизняного екологічного обладнання стримує інвестування
природоохоронних програм і окремих заходів. Таке становище
пояснюється обмеженістю як фінансових ресурсів, так і матеріальної
основи їх реалізації.

Виникає необхідність створення єдиної системи
регіонально-економічного регулювання і контролю за дотриманням
екологічних стандартів, забезпечення якості навколишнього
середовища. Слід створити єдиний орган, який ефективно і

ефективно і
цілеспрямовано регулюватиме та контролюватиме процеси
природокористування, відтворення, збереження, охорони й примноження
природних ресурсів, навколишнього середовища загалом, а також
реалізацію заходів екологічного призначення у відповідності до
чинного законодавства.

До компетенції місцевих органів управління мають входити заходи
щодо реалізації стратегії охорони довкілля конкретного регіону:
встановлення гранично допустимих норм забруднення; застосування
економічних регуляторів природокористування (місцевих податкових
пільг, субвенцій, дотацій, премій, компенсаційних і штрафних
платежів за спричинену шкоду); введення обмежень на виробничу
діяльність, пов”язану із забрудненням навколишнього середовища,
визначення порядку “екологічного” страхування підприємств.

З метою упорядкування джерел фінансового забезпечення
природоохоронної діяльності в країні необхідно створити цільові
фонди охорони і відтворення природних ресурсів на підприємствах -
природокористувачах, при місцевих та державному бюджетах з
наступною трансформацією цих фондів у екологічні банки.

Екологічні фонди можуть створюватись за рахунок ріізних джерел,
а саме: амортизаційних відрахувань на відновлення природоохоронних
об”єктів; податків на підприємствах за забруднення навколишнього
середовища; субсидій з бюджетів; внесків по страхуванню від
екологічних аварій; добровільниих внесків та інших джерел.

Формування і реалізація еколого-економічної політики на
перспективу базується на необхідності взаємного узгодження
екологічної і економічної концепцій. Без урахування екологічного
фактору не можна вирішувати проблему сталого розвитку економіки
країни, в тому числі її продовольчого комплексу. Це вимагає
прийняття рішень з екологічної оцінки економічної політики, тобто
визначення прямих та непрямих можливих наслідків проектів, оцінка
варіантів співвідношень між економічною вигодою і можливою
шкодою навколишньому середовищу. Тільки такий підхід дає
можливість визначити заходи щодо мінімізації негативних дій і
сприяти позитивному впливу економічної політики на навколишнє
середовище.

Організаційно-економічний механізм управління навколишнім середовищем
повинен включати: економічне стимулювання ресурсозберігаючої і
середовищезахисної діяльності; організаційні заходи, що
забезпечують виконання природоохоронних заходів.

Основними природоохоронними заходами мають бути: реконструкція
промислових підприємств, перехід на безвідходні та маловідходні
технології, утилізація відходів виробництва; будівництво очисних
споруд, газо- і пилоуловлювачів; рекультивація порушених земель;
організація моніторингу та єдиної державної охорони природного
середовища та інші заходи.

Проблему раціонального природокористування, відтворення та охорони

хорони
ресурсів природних ресурсів та стабільності збалансованого
приросту сільськогосподарського виробництва можливо забезпечити при
слідуючих умовах:

- районування природних умов і ресурсів на основі всебічного їх
дослідження;

- комплексна економіко-екологічна оцінка продовольччої ефективності
природно-ресурсного потенціалу;

- забезпечення розширеного відтворення та охорони родючості
земельних угідь;

- проведення комплексу природоохоронних (меліоративних,
агротехнічних, організаційно-економічних) заходів.

Література

Україна і ринок в контексті міжнародного досвіду. – К.: Товариство
“Знання” України, 1991. – 48 с.

Україна у цифрах у 1996 році: Кор. стат. довід. / Міністерство
статистики України / Відповідаль-ний за випуск В.В. Самченко – К.:
Наукова думка, 1997. – 176 с.

Український інвестиційний журнал “Welcome”. – Київ. – 1997. – Лютий. –
№1-2.

Український інвестиційний журнал “‘Welcome”. – Київ. – 1997. – Січень. –
№1-2.

Управление экономическим и социальным развитием области. / Отв. ред.
Чумаченко Н.Г.: В 2-х т. – К.: Наук. думка, 1987. – 304 с.

Шаблій О.І. Математичні методи в соціально-економічній географії. –
Львів: Світ, 1994. – 304 с.

Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України. – Львів: Світ, 1994.
– 606 с.


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності