↑ Вгору

Реферат на тему

Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами.


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

Курсова роботa

Міграція як соціальне явище. Соціальна робота з мігрантами.

План

TOC \o "1-3" \h \z HYPERLINK \l "_Toc28417221" Вступ. PAGEREF
_Toc28417221 \h 3

HYPERLINK \l "_Toc28417222" 1. Міграція як соціальне явище. PAGEREF
_Toc28417222 \h 4

HYPERLINK \l "_Toc28417223" 1.1. Поняття міграції, особи що є
мігрантами і біженцями. PAGEREF _Toc28417223 \h 4

HYPERLINK \l "_Toc28417224" 1.2. Міграція як соціальне явище,
проблеми породжені нею. PAGEREF _Toc28417224 \h 7

HYPERLINK \l "_Toc28417225" 2. Особливості міграційних процесів в
Україні. PAGEREF _Toc28417225 \h 9

HYPERLINK \l "_Toc28417226" 2.1. Особливості міграційних процесів в
Україні та їх вплив на методи соціальної роботи. PAGEREF _Toc28417226
\h 9

HYPERLINK \l "_Toc28417227" 3. Організація і практика соціальної
роботи з PAGEREF _Toc28417227 \h 18

HYPERLINK \l "_Toc28417228" мігрантами. PAGEREF _Toc28417228 \h 18


HYPERLINK \l "_Toc28417229" 3.1. Організаційні і технологічні підходи
до соціальної PAGEREF _Toc28417229 \h 18

HYPERLINK \l "_Toc28417230" роботи з мігрантами. PAGEREF
_Toc28417230 \h 18

HYPERLINK \l "_Toc28417231" 3.2. Практична соціальна робота.
PAGEREF _Toc28417231 \h 24

HYPERLINK \l "_Toc28417232" Висновки. PAGEREF _Toc28417232 \h 28

HYPERLINK \l "_Toc28417233" Література. PAGEREF _Toc28417233 \h 29




Вступ.

Міграційні процеси в сучасному світі значно впливають на господарське
життя, розміщення, чисельність і стан людських ресурсів різних територій
планети. Саме міграція багато в чому визначає економічний і соціальний
вигляд багатьох держав.

Міграція є неоднозначним соціальним процесом. З одного боку, це життєво
необхідний і неминучий для нормальної життєдіяльності процес, зв'язаний
з перерозподілом трудових ресурсів, їхнім навчанням, відпочинком і т.д.
З іншого боку, міграція, що носить змушений характер, приводить до росту
соціальної напруженості, породжуючи проблеми забезпечення мігрантів
житлом і роботою, іноді їжею й одягом, медичним забезпеченням, рішення
психологічних проблем, зв'язаних із пристроєм і адаптацією на новому
місці проживання.

Вирішувати ці проблеми досить складно навіть для заможних
західноєвропейських чи північноамериканських країн, а для України тим
паче. Вирішення проблем мігрантів та біженців вимагає значних
матеріальних, фінансових ресурсів на облаштування мігрантів. Потрібно
також утримувати значну соціальну службу яка буде займатись вирішенням
облаштування мігрантів. На все це в України коштів недостатньо.

Не дивлячись на все це проблеми міграції все одно не можна кидати на
самоплив. Так як некеровані міграційні потоки мають тенденцію до
криміналізації, а біженці та інші мігранти, які не будуть забезпечені
хоча б мінімальною допомогою з боку держави, вимушені будуть самі шукати
засоби до існування. І в їхньому випадку, часто єдиними такими засобами
є злочинна діяльність.

Тому, якщо вже мігранти, якимось чином потрапили на територію країни

пили на територію країни
(легальним чи нелегальним), то державі буде “дешевше” допомогти їм
вирішити хоча б мінімальні соціальні проблеми, чим вони “вирішать” їх
самі. Усе це робить дуже актуальною, соціальну допомогу особам, що
потрапили у важку життєву ситуацію в зв'язку з переселенням.

Міграція як соціальне явище.

Поняття міграції, особи що є мігрантами і біженцями.

Термін "міграція населення" (від лат. migratio - переселення) позначає
процес переселення (переміщення) людей, що перетинають границі тих чи
інших територій зі зміною місця проживання назавжди чи на тривалий
термін. По визначенню ООН, міграцією вважається переміщення осіб на
термін більш 6 місяців. Існує і більш широке тлумачення цього поняття,
відповідно до якого: міграція - усі види руху населення, що мають
суспільну значимість, аж до переміщення з пригороду в місто, всередині
міста, з будинку на роботу і назад.

Виділяють 4 основних типи міграції: епізодичну (поїздки на відпочинок,
навчання), маятникову (переміщення по відносно стабільних маршрутах в
одну сторону, а потім назад), сезонну (як правило на сезонні роботи) -
поворотні типи; і безповоротний тип міграції, що і є таким у строгому
змісті слова. Переважно саме безповоротний тип, який породжує найбільшу
кількість проблем і є об’єктом соціальної роботи.

По ступені керованості розрізняють організовану міграцію, здійснюваний
при участі державних чи суспільних органів, і неорганізовану (стихійну),
що здійснюється силами і засобами самих мігрантів. Прикладом
організованої міграції може служити освоєння цілини в 50-рр., напрямок
по путівках комсомолу на будівництво важливих об'єктів і ін.

Стосовно переміщення розрізняють: добровільну, змушену і примусову
міграцію. Добровільна міграція здійснюється людиною по власній волі в
пошуках кращого місця роботи, житла, у зв'язку з потребою в одержанні
утворення і т.д. Приклади примусової міграції можна знайти в сучасній
історії - це і сталінські депортації народів, і практика вивозу
радянських громадян на роботи в Німеччину фашистськими окупантами в роки
Великої Вітчизняної війни. Під визначення змушеної міграції попадають
особи, змушені залишати місце свого проживання через воєнні дії, які
рятуються від тих чи інших природних чи антропогенних катаклізмів
(наслідку землетрусів, повеней, промислових аварій і т.п.).

Ще одна ознака поділяє мігрантів на ті, хто переселяється в межах однієї
держави - внутрішня міграція і зовнішня міграція - еміграція й
імміграція - відповідно виїзд і в'їзд громадян з однієї країни в іншу на
постійне чи проживання на більш-менш тривалий термін.

Об’єктом турботи соціальних служб є переважно особи які в’їжджають в
країну – іммігранти. Згідно законодавства України імміграція - це
прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом
порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно: “іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який
отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне
проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав

або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав
дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання”.

На жаль, поза чітким законодавчим визначенням залишилось поняття
нелегальної імміграції та нелегальних іммігрантів. Але ж соціальну
роботу потрібно проводити і з ними (під час їх перебування в місцях
тимчасового утримання, до моменту депортації із України). Тому і
нелегальні міграційні процеси, та соціальна робота з нелегальними
мігрантами, враховуючи їх підвищену складність, потребують законодавчого
врегулювання, і можливо ще навіть в більш чіткій мірі чим щодо легальних
мігрантів.

Однією з найбільш значних у кількісному відношенні, та однією з
найскладніших у соціальному плані груп мігрантів є біженці.

Хоча по своїй етимології терміни "мігранти", і "біженці" близькі й
означають осіб, що перемінили (тимчасово чи назовсім) місце свого
проживання, однак біженці є особливою групою, яка досить суттєво
відрізняється від інших груп мігрантів, має свій особливий статус, та
потребує особливих підходів у соціальній роботі. Тому і у міжнародному
праві і юридичних системах ряду держав розуміння цих і ряду інших
визначень є різним. Відповідно зміст і основні аспекти технології
соціальної роботи з мігрантами багато в чому детермінується тим, до
якого розряду, по своєму соціальному і юридичному статусі вони належать:
мігранти, іммігранти, біженці, переміщені особи і переселенці.

По визначенню Конвенції ООН про статус біженців (прийнятій 28 липня 1951
р.), біженці це особи, що були змушені залишити свою країну "через
обґрунтовані побоювання, що їх будуть переслідувати по расових,
релігійних, національних причинах, за приналежність до визначеної
соціальної групи чи за політичні переконання.

Цілком узгоджується з цим міжнародно прийнятим визначенням і термін
біженці, прийнятий національним законодавством України. Згідно
законодавства України, біженець – це “особа, яка не є громадянином
України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою
переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності,
громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або
політичних переконань, перебуває за межами країни своєї
громадянської належності та не може користуватися захистом цієї
країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких
побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за
межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи
не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань”. Якщо ще
років з 10-13 тому проблеми біженців для України не існувало, то
сьогодні з розвитком конфліктів в деяких колишніх республіках СРСР та на
близькому сході, а також в зв’язку з тим, що кордони держави стали
“прозорими”, проблема біженців, та мігрантів із бідних країн сходу та
Африки стає на сьогодні найбільш гострою та потребує все більшої уваги
держави, в тому числі соціальних служб.

Міграція як соціальне явище, проблеми породжені нею.

Міграційні процеси, якщо вони крупно масштабні, мають істотні наслідки

граційні процеси, якщо вони крупно масштабні, мають істотні наслідки
для держави, а тому завжди знаходяться в центрі уваги не тільки
міграційних служб, але і соціальних працівників. Недавнє історичне
минуле нашої країни підтвердило вплив міграційних процесів на розселення
народів і культурно-господарське освоєння територій. Ріст промислових
центрів, урбанізація, підняття цілини та освоєння Сибіру (де вихідці з
України внесли значний вклад), загальний підйом рівня освіти, науки і
культури, зміцнення міжнаціональних зв'язків - усе це наслідок
міграційних процесів.

Але були й інші види міграції - депортація народів, висилка - наслідки
репресивної державної політики 30-40-х років, негативні наслідки якої
доводиться ліквідовувати і по цей день. Наслідки реформ 90-х років,
розвал радянського Союзу породили нову небувалу хвилю вимушеної
міграції, викликаної міжнаціональними конфліктами, та кризовими явищами
в економіці.

Що ж стосується причин міграційних процесів, то їх багато, в різних
регіонах вони мають свої особливості, та накладаються одна на одну. В
основному це соціально-економічні причини, в першу чергу низький рівень
життя на батьківщині, неможливість знайти роботу, і т.п. Велику роль
грають також політичні, національні, релігійні, екологічні і військові
причини. Так, основною причиною яка породжує міграцію біженців є
військові та етнічні конфлікти.

Мігранти - це люди, які у більшій чи меншій мірі попадають у ситуацію
маргіналізації в силу втрати своїх "територіальних коренів". Звичка,
прихильність до визначеного місцеперебування впливає на соматичне і
психічне здоров'я людини, її етику, почуття господаря, сприйняття
природи, а також внутрішнього простору. Ці впливи знаходять вихід на
проблеми етносу, продовження роду, родини.

Людина має багато життєвих потреб. Серед основних право на житло,
визначення етнічної приналежності, право на "такий життєвий рівень,
включаючи їжу, одяг, житло, медичний відхід і соціальне обслуговування,
що необхідні для підтримки здоров'я і добробуту його самого і його
родини, право забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності,
удівства, настання старості чи іншого випадку втрати засобів до
існування з незалежних від його обставин". Приведена цитата з Загальної
Декларації прав людини саме і характеризує природно-антропологічні, чи,
як їх частіше недостатньо точно називають, соціальні права. І усі вони в
значній мірі реалізуються завдяки наявності такої біотичної
(природно-антропологічної) умови, як територіальність, тобто можливість
осілого проживання у визначеному місці, у колі близьких людей,
визначеному житлі.

Для мігрантів, таким чином, характерно добровільна чи змушена зміна
(утрата) колишньої территоріальності, що спричиняє, як правило,
тимчасову чи постійну "поразку" багатьох з перерахованих, а також ряду
інших прав. Ці зміни болісно обертаються для фізичного і психологічного
здоров'я, духовності (почуття гідності), професійної активності
(працевлаштування за фахом) змушених мігрантів. При вимушеній міграції

вимушеній міграції
серйозно порушується соціальна інтеграція людини: з одного природного і
соціального середовища вона переміщається в іншу, болісно розриваючи
безліч природно-антропологічних зв'язків і штучно створюючи такі зв'язки
на новому місці. У цьому сутність об'єкта і предмета соціальної роботи з
мігрантами як маргиналами, що потерпіли "поразку" у соціальних і
природно-антропологічних правах.

Особливості міграційних процесів в Україні.

Особливості міграційних процесів в Україні та їх вплив на методи
соціальної роботи.

Територія України в усі часи була ареною активних міграційних процесів.
Особливо інтенсивними вони були у степовій зоні, яка була частиною
Великого євразійського степу, що брав початок аж у Маньчжурії. В історії
України, фактично, міграції не припинялися ніколи. Але все то - історія.
Міграційні процеси останнього десятиліття породжені іншими причинами –
міграційною політикою в Радянському Союзі, його розпадом та сучасними
світовими проблемами.

Досить поліетнічне населення України за останнє століття, а особливо за
останні кілька десятиліть було фактично зведене до
українсько-російського кондомініуму. Знищення нацистами під час другої
світової війни євреїв, післявоєнний обмін населенням з Польщею,
депортації німців, а також греків, вірменів, болгар, кримських татар (з
Криму, який пізніше став частиною території України) суттєво змінили
етнічний склад населення. Натомість впродовж усіх років радянської влади
впроваджувалася у життя політика, спрямована на “створення нової
історичної спільноти – радянського народу”. Радянська влада, для
здійснення цієї політики надала процесам міграції цілеспрямований
характер. Це підкріплювалося активним обміном населення: росіяни та
представники інших народів прибували до України, тоді як українці
від’їжджали на “будови соціалізму” російських Півночі, Сибіру та
Далекого Сходу. Подібні процеси відбувалися й у інших республіках
колишнього СРСР.

Зрештою, з розпадом Радянського Союзу організовані союзним центром
міграції припинилися, а на зміну їм, на початку 90-х років міграційні
потоки пішли у зворотному напрямку, та прийшли нові різновиди міграцій,
раніше невідомі в радянському Союзі.

Щодо тих міграційних процесів які відбувались на території України в
останнє десятиріччя і відбуваються сьогодні, то їх хотілось би розбити
на два періоди.

Перший період, це початок 90 років коли в результаті розвалу радянського
Союзу, між колишніми республіками Союзу пішли зворотні міграційні
процеси. Значна кількість етнічного населення розпочала добровільно
повертатись на етнічні території, не бажаючи поривати зв’язок з
батьківщиною.

В певній мірі, ця група добровільних мігрантів, у соціальному плані мала
найменшу кількість проблем. По перше у них не було комплексу “відриву
від корінь”. Практично всі вони повертались на місця свого колишнього
проживання, де переважна більшість з них мала рідню, друзів знайомих,
які могли допомогти їм, надати на перших порах житло, та багато хто з
переселенців мав в Україні і власне житло. Місцеве населення було

раїні і власне житло. Місцеве населення було
налаштоване до таких мігрантів доброзичливо. Практично ніхто з цих
мігрантів не попав у характерний для вимушених мігрантів стан
маргиналів, що потерпіли "поразку" у соціальних і
природно-антропологічних правах. Практично всі вони швидко набули всіх
прав громадянства і не відчувають сьогодні себе мігрантами – вони в себе
вдома. Соціальні проблеми які виникали у них носили переважно характер
пов’язаний не з їх переселенням, а були викликані кризовими явищами в
економіці і були однаковими для всього населення України. Тому і
соціальна допомога якої вони потребували, переважно не відрізнялась від
тієї якої потребувало і інше населення України.

На сьогодні цей процес хоча і не закінчився, але втратив масовий
характер і значно зменшився в розмірах. Та все ж, як і на початку 90-х
років імміграція українців на етнічну батьківщину є найменш болісним і
найменш складним міграційним процесом у порівнянні з іншими та викликає
найменшу кількість проблем для держави та соціальних служб і є,
відповідно найбільш бажаним видом імміграції для країни.

Поряд з цими процесами розпочались і міграційні процеси представлені
представниками інших етнічних груп.

Важливим елементом міграційних процесів в Україні є імміграція
депортованих народів до колишніх місць свого проживання.

Протягом останніх десяти років раніше депортовані кримські татари,
болгари, вірмени, греки, німці після півстолітнього вигнання
повертаються на свою Батьківщину - в Крим. На сьогодні до автономії
повернулися понад 250 тисяч депортованих кримських татар, близько 12
тисяч осіб інших національностей, що складає 12% населення автономії.

З свого початку цей процес носить переважно організований і легальний
характер.

14 листопада 1989 року Верховна Рада колишнього Союзу прийняла
Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними актів проти народів,
що були піддані насильницькому переселенню, та забезпеченню їхніх прав".
На підставі цієї Декларації було прийнято ряд нормативних документів,
якими регулювалися процеси, пов'язані із поверненням депортованих,
передбачалось виділення значних сум державних коштів. Зокрема,
державними органами України і Союзу РСР були затверджені першочергові
заходи стосовно повернення кримських татар у 1990-1991 роках. Лише в
1991 р. на їхнє виконання було передбачено виділити 210 млн. рублів, з
яких частка України становила лише 10 млн. Проте Україною уже в цей рік
було виділено понад 70 млн. капіталовкладень.

Із розпадом Радянського Союзу Україна одноосібне несе весь тягар
видатків, пов'язаних із поверненням та облаштуванням депортованих. Інші
держави-учасниці СНД, які є правонаступниками СРСР, практично цього не
роблять.

Наприкінці 1991 р. українською державою було прийнято нормативні
документи, якими регулювалося повернення кримських болгар, вірмен,
греків, а також німців, депортованих з усієї України.

У 1992 році на потреби депортованих з Державного бюджету України було
виділено більш як 10 мільярдів карбованців, у 1993 році - 110 мільярдів

1993 році - 110 мільярдів
карбованців, у 1994 р. - понад 1 трильйон карбованців, у 1995 р. - 2
трильйони 478 мільярдів карбованців.

Починаючи з 1996 року спостерігається стійка тенденція до зменшення
бюджетних асигнувань, які, як правило, виділяються не в повному обсязі.
Наприклад, у 1998 році на заходи, пов'язані з облаштуванням депортованих
осіб, Автономній Республіці Крим (з урахуванням м. Севастополь),
передбачалося виділити кошти в сумі 12,0 млн. грн. Фактично ж було
профінансовано лише 2,7 млн. грн., що склало близько 22% від плану.

Як відомо, повернення та облаштування репатріантів збіглося з різким
загостренням економічних відносин в Україні. Проте незважаючи на
складність економічного становища в державі, Уряд України і сьогодні
вишукує кошти, щоб підтримати облаштування депортованих, які
повертаються. Реалізація комплексу заходів, пов'язаних з вирішенням
зазначених проблем, здійснюється у соціально-економічній,
політико-правовій та гуманітарній сферах.

Не дивлячись на державну підтримку депортованих народів, на сьогодні ще
залишається низка чинників соціально-економічного характеру, котрі
потребують негайного вирішення:

проблема безробіття - не мають роботи 49,6% кримських татар, що в З рази
перевищує загальний рівень безробіття в Автономній Республіці Крим.
Найбільш критична ситуація склалася в Бахчисарайському - 51%
безробітних, Сакському (60,3%), містах Ялті - 59,4%, Феодосії -53,6%.

незадовільний стан інфраструктури місць компактного проживання - 48,8%
кримськотатарського населення не мають власного житла, забезпеченість
електроенергією населених пунктів, де проживають кримські татари,
становить 75%, водопостачанням - 27%, рівень газифікації не перевищує
3%, каналізаційні та теплові мережі практично відсутні, забезпеченість
шляхами з твердим покриттям складає близько 10%;

проблеми з медичним забезпеченням. Аналіз динаміки небезпечних
захворювань свідчить про те, що кримські татари складають основну "групу
ризику" по ряду з них: захворювання периферичної нервової системи
перевищують середній показник в автономії у 3 рази, кістково-м'язової
системи -у 3 рази, онкологічні захворювання - у 1,5 раза.

Недостатнє державне фінансування стримує вирішення цих проблем.

Та все ж, враховуючи, що процес повернення депортованих народів, носить
переважно легальний, контрольований характер, та враховуючи вже певний
досвід соціальної роботи з цією категорією іммігрантів, соціальні служби
мають можливість надавати їм значну допомогу.

Крім того громада кримськотатарського народу є досить згуртованою, само
організованою і в значній мірі здатна сама вирішувати свої соціальні
проблеми. І з морально-психологічної точки зору вони схильні відчувати
себе в Криму не чужинцями, а такими, що повернулись на батьківщину. А
відтак в меншій мірі відчувають психологічний тиск і дискомфорт. Правда,
існують інші морально-психологічні тиски. Наприклад, багато хто з людей
похилого віку повертаючись в Крим застають ще свої будинки, в яких вони
народились, чи може навіть будували самі чи разом з батьками та жили в

же навіть будували самі чи разом з батьками та жили в
них. І от сьогодні в цих будинках живуть зовсім чужі люди, які нічого не
доклали до цих будівель. Звичайно, у депортованих осіб народжується
певна образа і відчуття несправедливості щодо цього. Адже їх домівки, в
свій час вони не продали, а їх у них відібрали несправедливо, безоплатно
і насильно. Проблеми “незагоєних ран” потребують особливої уваги
психологів соціальних служб.

Для цієї категорії, на відміну від першої, вище названої характерним є і
певне не сприйняття їх частиною місцевого населення. (Хоча “місцеве”
населення, в певній мірі є менш місцевим ніж депортовані народи). Так
багато кримських татар (на відміну від інших груп іммігрантів) схильні
селитись в сільській місцевості, в місцях свого народження. Вони вміють
та мають бажання займатись сільським господарством, вести фермерське
господарства, але паювання землі вже пройшло і вони землю не отримали.
Земель резервного фонду не вистачає. Перепаювання ж землі викличе
великий соціальний конфлікт.

Таким чином переселенці, з числа депортованих народів потребують значної
уваги соціальних служб і не лише щодо надання матеріальної допомоги, але
вони потребують комплексного підходу у вирішення їх соціальних проблем,
що вимагає потребу в соціальній роботі в багатьох напрямках.

Якщо міграційні процеси викликані розпадом радянського союзу вже, в
значній мірі завершились, а імміграція депортованих народів, в зв’язку
зі складними економічними умовами майже зупинилась, то на передній план
виходить міграція пов’язана з військовими, міжетнічними конфліктами на
північному Кавказі, країнах сходу та Африки. Це проблеми біженців. А
також проблеми переважно нелегальних мігрантів, які покинули свою країну
в результаті низького рівня життя там.

Щодо легальних біженців “нагірний Карабах, Абхазія, інші країни, то
соціальна робота проводиться з ними за загальноприйнятими методами і
правила у відповідності з прийнятим в Україні законодавством.

Держава сприяє їм у забезпеченні житлом, працевлаштуванні, надає іншу
соціальну допомогу. З цією категорією тісно працюють різні соціальні
служби. Але значно більша кількість мігрантів це нелегали.

Як зазначають в своїх публікаціях та виступах ряд авторів, наприклад у
виступах на третьому всесвітньому з’їзді Українців: кількість
нелегальних мігрантів в Україні вже перевищує півтора мільйони. Тільки в
Києві їх понад 50 000. Українські прикордонники ще два роки тому
затримували щодня близько ста осіб за спробу нелегально перетнути кордон
. З 1991-го по 1999-й роки затримано 80 тисяч нелегалів.

Звичайно півтора мільйони нелегалів, напевно цифра досить завищена, адже
більшість із них перетинає територію України транзитом, прямуючи в більш
заможну західну Європу. Та все ж, чимало з них, хто не зміг перетнути
західний кордон осідають тут в Україні.

Зупинити цей потік сьогодні майже неможливо, адже на
українсько-російському кордоні на кожні 100 км припадає лише 6
прикордонників! Але навіть з затриманими нелегалами невідомо, що робити!

ідомо, що робити!
Депортація лише одного з них обійдеться державі у 1500 доларів.
Водночас, наша держава мусить витрачати на утримання кожного мігранта
близько 800 доларів на рік, яких Україна не має. Не треба, однак,
забувати, що депортація можлива за умови, що Україна має відповідний
договір з батьківщиною міґранта (з більшістю країн такі договори не
укладені). Україна не може повернути нелегала навіть до Росії, якщо він
звідти прибув, оскільки не укладений договір про повернення нелегальних
мігрантів. Натомість з нашими західними сусідами подібні договори вже
укладено, таким чином Україна фактично перетворилася на європейський
відстійник нелегалів.

Позиція ж західних країн, у цьому відношенні подібна до тієї яку вони
зайняли у відношенні закриття чорнобильської станції. –Тобто ви
(українці) вирішіть наші проблеми з мігрантами (бо саме на захід вони
прямують), причому за свій рахунок, а ми (як та тьотя із Бразилії) вам
дамо грошей –“ потім, колись, можливо”, причому в борг, який треба
повертати.

Що робити з нелегалами невідомо. Якщо їх ловлять, то відправити на
батьківщину немає за що, утримувати тут також дорого.

А їм треба десь жити, чимось харчуватися й отримувати медичну допомогу.
На території Закарпаття, наприклад зараз усі впіймані нелегальні
мігранти мешкають у знаменитому вже на всю країну Мукачівському
прикордонному загоні або в гуртожитку для утримання жінок та дітей. В
селі Павшино планується побудувати місце утримання нелегальних
мігрантів, але область сама «не витягне» будівництво такого комплексу.
А таких комплексів на сьогодні потрібно не один, і вирішувати соціальні
проблеми мігрантів і їх статус потрібно, тому що розчинившись в Україні
на нелегальному становищі вони попадуть в сферу кримінальних структур.

2.2. Правові аспекти соціальної роботи з мігрантами в Україні.

Правовий аспект інтеграції мігрантів стосується об'єктивних і
суб'єктивних моментів. Перші - це забезпечення правової нормативної бази
фінансування, матеріального постачання, організації, підготовки штатів
соціальних працівників, а також забезпечення життєдіяльності мігрантів,
створення необхідної інфраструктури. Другі - це підтримка правового
достоїнства людини, що попадає у важкі маргіналізуючі, дезінтегруючі
обставини і що намагається реінтегруватись в новому співтоваристві.

Світове співтовариство вже накопичило чималий досвід вирішення цих
проблем, їх правового регулювання і закріпило основи такого цього
регулювання у відповідних основних міжнародних правових актах.

Основними міжнародними документами які містять обов’язкові норми щодо
регулювання цих процесів є:

Конвенція про захист прав людини та основних свобод із поправками,
внесеними відповідно до положень Протоколу № 11;

Європейська конвенція про правовий статус трудящих-мігрантів, підписана
в Страсбурзі 24 липня 1977 року;

Міжнародна конвенція Про статус біженців. Прийнята 28.07 1951р. (до якої
Україна приєдналась лише в цьому році).

Основним міжнародним правовим актом який визначає і гарантує права

тує права
людини є Конвенція про захист прав людини та основних свобод із
поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. Серед всіх
основних прав і свобод які зобов’язались дотримуватись і гарантувати
уряди країн які підписали цю конвенцію статтею 141 передбачена гарантія
заборони дискримінації: “Здійснення прав i свобод, викладених у цій
Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі,
раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань,
національного або соціального походження, належності до національних
меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.

Норми європейської Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів,
встановлюють основні вимоги щодо регулювання легальної трудової міграції
(форми добору, проїзду, реєстрації, видачі дозволів на роботу та
проживання і т. ін.).

Конвенція про правовий статус біженців визначає основні умови щодо
набуття особою яких особа може отримати статус біженця та основні
зобов’язання які беруть країни, що підписали цю конвенцію щодо осіб які
визнані біженцями.

Основними правовими актами України, що визначають правовий статус
іммігрантів та біженців є Конституція України, Закон України Про
громадянство України, Закон Про реабілітацію жертв політичних репресій.

Бажання України інтегруватись в Європейське співтовариство підняло
планку вимог до національного Законодавства в тому числі і щодо
законодавства яке регулює міграційні процеси та питання біженців.

Для приведення вітчизняного законодавства у відповідність з нормами
міжнародних актів парламентом України прийняті в останній час ряд
важливих Законодавчих актів.

Основними правовими нормативними актами, що сприяють інтеграції
мігрантів в українське суспільстві є Закон України про імміграцію (від
7.06. 2001р. N 2491-ІІІ) та закон України Про біженців (21.06 2001р. N
2557-ІІІ).

Ці закони визначають коло осіб які можуть отримати статус іммігранта чи
біженця, визначають порядок надання такого статусу, та визначають сам
статус таких осіб. Законодавством визначаються ті умови які надають
особі можливість отримати той чи інший статус, порядок його отримання та
оформлення, визначаються функції та повноваження державних органів які
здійснюють роботу з мігрантами.

Також в Україні прийнято ряд нормативних актів які регулюють міграційні
процеси окремих категорій мігрантів, це в першу чергу стосується
депортованих народів. Так в 2002 році кабінетом міністрів були прийняті
програми розселення та адаптації депортованих народів.

Організація і практика соціальної роботи з

мігрантами.

3.1. Організаційні і технологічні підходи до соціальної

роботи з мігрантами.

Дослідження міжнародного досвіду показує, що в роботі з мігрантами
вирішальну роль грає міграційна урядова політика, практичне виконання
якої у всіх сферах державної і суспільної діяльності забезпечує чітко
сформульована програма з питань відносин між різними громадами.

Встановлення добрих відносин між різними громадами припускає надання
іммігрантам міцного правового статусу і рівних можливостей для їхньої

нтам міцного правового статусу і рівних можливостей для їхньої
участі в різних сферах життя суспільства. Тільки на цій основі можуть
розвиватися рівноправні міжнаціональні відносини і життєдіяльність
діаспори. Ґрунтуючись на досвіді інших країн, можна зробити висновок, що
політика і технологія з питань етнічних відносин і роботи з мігрантами в
обов'язковому порядку повинні бути сформовані з урахуванням ряду
принципів:

по-перше, варто виходити з припущення, що більшість іммігрантів
залишаться на постійне (чи тривале) проживання в приймаючій країні і що
вони можуть внести немаловажний вклад у її економіку;

по-друге, необхідно усвідомлювати вирішальну роль органів державної
влади в сприянні адаптації й інтеграції іммігрантів і в розвитку добрих
міжобщинних відносин; це, у свою чергу, дає підставу припускати, що буде
забезпечена законодавча база для заходів, спрямованих на досягнення
рівності можливостей, боротьбу з дискримінацією мігрантів і в необхідних
випадках здійснення успішної інтеграції іммігрантів. З іншого боку,
необхідно заохочувати іммігрантів розвивати в собі почуття приналежності
до нового суспільства; владні структури і громадські організації повинні
сприймати іммігрантів і їхніх лідерів як необхідних партнерів у справі
встановлення між громадських відносин;

по-третє, варто усвідомлювати, що інтеграція і встановлення добрих
відносин між місцевим населенням і мігрантами - це процес, розрахований
на тривалий період. Міжнародні конвенції і досвід ряду країн
підтверджують, що іммігранти, що прожили довгий термін у приймаючій
країні, особливо ті з них, хто в ній народився, повинні мати можливість
без проблем одержати її громадянство, що було б найбільш ефективним
методом розвитку в них почуття приналежності до суспільства, у якому
вони живуть. В умовах загострення міграційної ситуації дуже важливо
заснувати в місцях зосередження іммігрантів офіційні органи, що
займалися б здійсненням і координацією дій, спрямованих на досягнення
мігрантами рівних можливостей, їхню інтеграцію й асиміляцію. Правові
засоби боротьби з дискримінацією повинні доповнюватися іншими засобами,
особливо в області освіти й інформації, спрямованими на рішення
конкретних проблем різних категорій мігрантів у країні перебування.

Урядовим структурам необхідно починати дійові заходи разом з
роботодавцями і профспілками для досягнення фактичної рівності
можливостей мігрантів і місцевого населення. Велику роботу в цьому
можуть провести місцеві органи влади. Заслуговують усілякої підтримки ті
органи місцевої влади суб'єктів, що беруть на себе хоча б частково
роботу по забезпеченню мігрантів достатньою кількості житла за помірну
плату шляхом застосування різних механізмів. Боротьба проти
дискримінації в житловому питанні на основі правових норм і соціальних
заходів також має важливе значення.

Міжнародна практика свідчить про те, що примусова концентрація
іммігрантів у визначених міських кварталах чи сільських населених
пунктах, що рівносильна сегрегації, перетворенню зазначених місць у

чених місць у
гетто, небажана. Одночасно і насильницьке розосередження іммігрантів,
перешкода у такому поселенні якщо вони самі мають бажання, викликає в
прибулих сумнів, сторожкість, недовіру до влади. Швидке розосередження
прибулих іммігрантів небезперечне з погляду забезпечення збалансованого
соціального складу населення у визначених районах і містах.

Хоча для різних груп мігрантів політика по їх розселенню може бути
різною. Так, для кримських татар розселення компактними етнічними
групами є бажаною для них самих, задля того щоб не асимілюватись з іншим
населенням і зберегти свою етнічність. Тим більше, що в Криму вони
визнаються титульною нацією і для них це є питанням національного
самовизначення. А, скажімо щодо іммігрантів вихідців з України кращим
буде розселення по місцях їх народження, звідки вони походять.

Необхідно враховувати усе більш зростаюче етнічне і культурне
різноманіття населення у визначених регіонах і країні в цілому. Усунення
дискримінації і задоволення потреб мігрантів будуть більш ефективним,
якщо міграційної служби комплектувати також особами іммігрантського
походження. Саме з досвіду розвитих країн можна багато чого почерпнути з
метою розробки працеспроможних центральних і місцевих структур,
загальнонаціональних, регіональних і муніципальних програм, що дозволили
б зм'якшити процес інтеграції мігрантів в українське суспільство.

В Україні центральним координуючим органом, щодо роботи з мігрантами і
біженцями є Державний комітет України у справах національностей та
міграції. Саме він повинен координувати діяльність всіх державних
органів по роботі з мігрантами, в тому числі і соціальну роботу. На
сьогодні його робота не є достатньо ефективно. Та й сам він перебуває в
стані “перманентного реформування” – то міністерство, то департамент то
комітет. Міняються штати, підпорядкування, керівники. Все це не сприяє
стабільності його роботи. Крім того цей орган досить обмежений як у
фінансових ресурсах, так і в можливості впливу на інші державні органи.
Враховуючи це, та позитивний закордонний і вітчизняний досвід необхідно
багато повсякденних проблем міграції вирішувати на місцевому рівні. Саме
місцеві влади в партнерстві з центральними урядовими органами і
неурядовими організаціями усіх видів відіграють важливу роль у
підготовці відповідних умов для встановлення нормальних відносин між
мігрантами і місцевими жителями.

Поліпшення положення мігрантів може наступити при активізації їх
власного соціального потенціалу. Країни, у яких нараховується значна
кількість мігрантів, заохочують виникнення асоціацій іммігрантів і
етнічних груп (земляцтв та ін.), з врахуванням яких формуються суспільні
фонди, призначені для розробки і реалізації проектів, що відбивають
інтереси мігрантів і біженців. Першорядне значення надається питанням
релігії, культури, традиціям і звичаям з метою забезпечити поваги прав
людини. Позитивних результатів домагаються ті органи влади, що прагнуть
установити контакт із представниками різних конфесій і організувати

зувати
обговорення ними проблем, що однаковою мірою цікавлять і корінних
жителів, і мігрантів.

Якщо коротко підсумувати вище викладене, то у рамках організації
соціальної роботи з мігрантами можна намітити основні перспективні
напрями роботи, які здатні суттєво поліпшити ефективність соціальної
роботи з мігрантами:

- налагодити і розвивати зв'язок з міжнародними організаціями, що
займаються проблемами міграції, і участь у їхній діяльності;

- організація взаємодії між центральними та регіональними державними
відомствами й установами і місцевими органами влади, що вирішують
проблеми міграції і мігрантів;

- організація взаємодії між державними структурами, громадськими
організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою
мігрантам;

- сприяння створенню громадських організацій, що займаються проблемами
мігрантів;

- посилити зв'язок із закордонними організаціями, що займаються
проблемами мігрантів;

- розробка оптимальної структури і нормативів діяльності стаціонарних і
нестаціонарних установ соціальної допомоги мігрантам стосовно до умов
конкретних регіонів;

- організація різних форм установ соціального захисту мігрантів (центрів
соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів,
інтернатів, консультацій, пунктів видачі допомоги і т.п.);

- підготовка і підвищення кваліфікації фахівців з роботи з мігрантами;

- вироблення норм видачі натуральної (продуктової, речової і ін.)
допомоги мігрантам;

- проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми;

- соціальна реклама державної і місцевої міграційної політики;

- організація діяльності служби по зв'язках із громадськістю;

- розробка правових основ видачі пенсій і допомог мігрантам, а також
надання фінансової допомоги;

- розробка правових основ соціального, санітарного, медичного і
педагогічного контролю життєдіяльності мігрантів;

- розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб з числа
мігрантів;

- організація центрів, курсів і семінарів по професійній підготовці,
перепідготовці і підвищенню кваліфікації мігрантів і інших задач.

Щодо реальних кроків у цих напрямках роботи то в державі вони більш менш
здійснюються цілеспрямовано хіба, що щодо депортованих народів Криму. В
2002 році, постановою кабінету Міністрів України, нарешті, навіть
прийнята “програма адаптації та інтеграції в українське суспільство
депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей,
відродження і розвитку їх культури та освіти”. В ній можливо вперше так
чітко передбачені конкретні напрями роботи, терміни і органи влади
конкретно відповідальні за певний напрям. Нею передбачено:

1. Здійснити комплекс заходів, спрямованих на гармонізацію

міжнаціональних відносин в Автономній Республіці Крим.

Державний комітет у справах національностей та міграції, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим.
2002-2005 роки.

2. Провести соціологічні дослідження з метою конкретизації та більш
повного врахування запитів депортованих у соціальній та гуманітарній

ів депортованих у соціальній та гуманітарній
сферах. - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Державний комітет
у справах національностей та
міграції. 2002 рік.

3. Організовувати та проводити конференції, семінари, зустрічі
за участю молодіжних, у тому числі кримськотатарських організацій.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді 2002-2005 роки.

4. Забезпечити розвиток соціальної та промислової інфраструктури в
місцях компактного проживання депортованих відповідно до планів
соціально-економічного розвитку України та Автономної Республіки Крим.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

5. Сприяти розвитку етнографічного туризму, інфраструктури
автотуризму та організації всіх видів послуг для автотуристів з метою
працевлаштування депортованих. - Державний комітет у справах сім'ї та
молоді, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

6. Здійснювати заходи щодо активізації переговорів стосовно укладення
двосторонніх угод з країнами СНД, в яких проживали депортовані до
повернення в Україну, про співробітництво в організації повернення
та облаштування.

МЗС, Державний комітет у справах національностей та міграції, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим. 2002-2005 роки.

7. Сприяти створенню фермерських господарств та розвитку інших
форм господарювання з метою працевлаштування молоді з числа
депортованих, які проживають у сільській місцевості.

Мінагрополітики, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. 2002р.

8. Утворити при центрах соціальних служб для молоді пересувні
консультативні пункти для надання соціальної допомоги молоді з числа
депортованих, які проживають у віддалених населених пунктах.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Український державний
центр соціальних служб для молоді, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим.
2002 рік.

Також програмою передбачені розробка і видання підручників, словників,
підготовка педагогічних кадрів та ряд інших заходів.

І такі програми повинні бути розроблені щодо всіх груп мігрантів.

3.2. Практична соціальна робота.

На сьогоднішній час особливо важливим є надання конкретної допомоги
людині, яка можлива лише при функціонуванні мережі територіальних
закладів, що враховують місцеву ситуацію і її особливості.

В даний час органами соціального захисту населення ведеться різнобічна
робота з мігрантами. Соціальні працівники допомагають кожній людині, що
звернулася, у вирішенні її особистих соціальних, економічних, правових і
інших проблем, сприяють у установленні чи відновленні необхідних
соціальних відносин.

У соціальній роботі з мігрантами виділяються два основних види:

1. Практична соціальна робота (робота з конкретною людиною чи групою
людей, що потребують соціальної допомоги).

2. Організаційна робота (організація роботи соціальної служби, розробка
конкретних програм діяльності і т.п.).

ьності і т.п.).

Практична соціальна робота з мігрантами проводиться по наступним
основних напрямках: соціальному, соціально-психологічному,
соціально-педагогічному, соціально-правовому, медико-соціальному,
фінансовому, соціально-економічному, матеріальному,
соціально-інформаційному і соціально-трудовому.

1. Соціальний напрямок (робота здійснюється в контакті з різними
відомствами, у тому числі - Пенсійним фондом) містить у собі:

- проведення соціальних консультацій;

- проведення заходів щодо соціальної реабілітації в стаціонарних і
нестаціонарних умовах;

- виявлення осіб, що особливо потребують соціальної допомоги;

- соціальна діагностика;

допомога мігрантам в одержанні пенсій і допомог;

- сприяння організації груп самодопомоги і взаємодопомоги;

- виявлення осіб з девіантною поведінкою з числа мігрантів і асоціальних
родин;

- профілактика девіантної поведінки;

- організація культурно-дозвільної роботи з людьми похилого віку й
інвалідами з числа мігрантів;

- профілактика бездомності (включаючи сприяння в одержанні гуртожитку,
тимчасового житла чи придбанні власного житла);

- профілактика дитячої безпритульності (включаючи влаштування дітей у
дитячі будинки і будинки-інтернати);

- сприяння поверненню майна мігрантів і одержанню ними компенсацій;

- взаємодія з різними державними установами і громадськими організаціями
з питань допомоги мігрантам.

2. Соціально-інформаційний напрямок (робота здійснюється в контакті з
Держкомстатом та засобами масової інформації):

- інформування мігрантів про діяльність соціальних служб;

- збір інформації про мігрантів (у тому числі і від самих мігрантів) і
її систематизація з метою організації оптимальної соціальної роботи з
даною категорією населення;

- інформування громадськості щодо проблем міграції і мігрантів (головним
чином через засоби масової інформації) з метою встановлення мігрантами
стійких соціальних зв'язків;

- сприяння адекватному висвітленню в засобах масової інформації теми
міграції.

3. Соціально-психологічний напрямок (робота здійснюється в контакті з
органами освіти й охорони здоров'я):

- психологічне консультування;

- психологічна корекція і допомога в соціальній адаптації;

- психологічна допомога в гострих кризових ситуаціях і умовах після
травматичного стресу;

- психопрофілактика стресу;

- проведення психологічних тренінгів з мігрантами;

- навчання аутотренінгам і психологічній саморегуляції;

- психологічна діагностика розвитку дітей і підлітків з родин мігрантів;

- психологічна діагностика і консультування в області придбання нової
спеціальності.

4. Соціально-педагогічний напрямок (робота здійснюється в контакті з
органами освіти, охорони здоров'я і правопорядку):

- проведення консультацій з питань родини і виховання дітей;

- соціально-педагогічна робота з дітьми і підлітками;

- спеціалізована (корекційна) соціально-педагогічна допомога дітям і
підліткам, що потребують її;

- соціально-педагогічна допомога дітям і підліткам, що мають проблеми в
навчанні;

-контроль за одержанням освіти дітьми і підлітками з родин мігрантів;

ль за одержанням освіти дітьми і підлітками з родин мігрантів;

- професійне консультування і сприяння одержанню професійної освіти
підлітками і молоддю з числа мігрантів;

- профілактика девіантної поведінки;

- проведення дозвільних заходів для дітей і підлітків, спрямованих на
адаптацію в нових умовах.

5. Соціально-правовий напрямок (робота здійснюється в контакті із
судовими і правоохоронними органами):

- захист прав мігрантів;

- надання мігрантам інформації про їхні права й обов'язки;

- соціально-правове консультування.

6. Медико-соціальний напрямок (робота здійснюється в контакті зі
службами охорони здоров'я):

- медико-соціальне консультування;

- надання долікарняної медичної допомоги;

- сприяння в проведенні диспансеризації мігрантів;

- контроль за адекватною санітарно-профілактичною роботою і дотриманням
норм соціальної гігієни;

- допомога в придбанні полісів страхової медицини (видача сертифіката на
медичне обслуговування);

- виявлення хронічно хворих і непрацездатних і організація для них
спеціалізованих медико-соціальних консультацій;

- соціально-психіатрична діагностика і допомога;

- надання сприяння в придбанні лік і інших медичних засобів;

- при необхідності виділення фінансової допомоги на лікування;

- напрямок у спеціалізовані медичні установи;

- контроль за санітарним станом житла мігрантів.

7. Фінансовий напрямок - надання стартової допомоги (надання позичок):

- надання фінансової допомоги на основі принципу індивідуального підходу
до кожної конкретної ситуації.

8. Соціально-економічний напрямок:

- консультування по соціально-економічних питаннях;

- надання допомоги в досягненні економічної самостійності;

- сприяння в підвищенні доходів.

9. Матеріальний напрямок (робота здійснюється в контакті з громадськими
організаціями):

- надання продуктової допомоги;

- надання речової допомоги;

- надання іншої натуральної допомоги (ліки, буд.. матеріали і т.п.).

10. Соціально-трудовий напрямок (робота здійснюється в контакті зі
службами зайнятості):

- надання сприяння в одержанні основної і додаткової роботи;

- надання сприяння у відкритті власної справи;

- консультування з питань праці, зайнятості і профорієнтації;

- допомога в професійній підготовці і перепідготовці.

Всі ці напрями потребують свого удосконалення і розвитку і якщо
соціальна робота у фінансових напрямках досить обмежена, то за рахунок
удосконалення організаційних і технологічних елементів можливе значне
поліпшення соціальної роботи у інших напрямках.

Висновки.

Процеси міграції населення завжди будуть існувати і робити на
суспільство значний вплив. Головною задачею соціальних служб, що так чи
інакше стикаються з міграцією у своїй роботі, є зведення до мінімуму тих
негативних тенденцій і наслідків, що вона в собі несе. Міграція може
стати і благом і злом, врятувати економіку регіону чи привести до
соціального вибуху.

Соціальним службам потрібно учитися керувати міграцією, готувати кадри,
накопичувати інформацію про форми і методи роботи, опановувати засобами,

оботи, опановувати засобами,
за допомогою яких можна здійснювати керування цим процесом.

Звичайно, навіть найдосконаліші технології соціальної роботи з
мігрантами принесуть позитивні результати при наявності чіткої і
продуманої державної політики і програми по прогнозуванню міграційних
процесів і конкретних міграційних потоків, регіональних міграційних
програм, сприянні мігрантам і біженцям в адаптації до нових місць
поселення. Рішення подібних проблем можливо за умови спільної роботи
Державного комітету у справах національностей та міграції й інших
органів влади (центральних і місцевих), виділення для мігрантів квот і
визначених територій для поселення.

Має вестись велика організаторська робота з прийому й облаштування
біженців і мігрантів.

Незважаючи на гостроту проблеми, ця галузь соціальної діяльності
знаходиться поки в стадії формування, а недолік матеріальних засобів
явно заважає дійсно ефективній роботі міграційної служби.

Але все-таки сам факт того, що суспільство і держава звернули увагу на
цю проблему, вселяє стриманий оптимізм щодо її вирішення.

У цьому зв'язку необхідно домогтися того, щоб допомога легальним
мігрантам (для України на сьогодні це в першу чергу представники
депортованих народів та легальні біженці) стала моральною задачею всього
суспільства.

Література.

Конституція України.

Конвенція про захист прав людини та основних свобод. Рим (4.ХI.1950.) із
поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11
(1.11.1998р).

Конвенція про статус біженців. Прийнята 28 липня 1951 року.

Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів Страсбург,
24 листопада 1977 року.

Закон України “Про біженців”. N 2557-ІІІ від 21 червня 2001 року.

Закон України “Про імміграцію” N 2491-ІІІ від 7 червня 2001 року.

Закон України Про реабілітацію жертв політичних репресій, від 17 квітня
1991 року N 962-ХІІ.

Закон України Про громадянство України, від 18.01 2001р. N 2235.

Закон України Про приєднання України до Конвенції про статус
біженців та Протоколу щодо статусу біженців 10.01. 2002р N 2942.

Указ Президента України “Про Державний комітет України у справах
національностей та міграції N836/2001 від 13.09. 2001року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. N 618 Про
затвердження Програми розселення та облаштування депортованих кримських
татар та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну
Республіку Крим на постійне проживання, на період до 2005 року.

Постанова Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. N 29 Про
затвердження Програми адаптації та інтеграції в українське суспільство
депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей,
відродження і розвитку їх культури та освіти.

Постанова Ради міністрів Української РСР від 16.08. 1990 р. N 192 Про
першочергові заходи щодо вирішення питань, пов'язаних з поверненням
кримських татар у Кримську область.

Наказ міністерства України у справах національностей, міграції та
культів Про затвердження Положення про регіональні пункти тимчасового

оження про регіональні пункти тимчасового
розміщення біженців та Примірних правил проживання у пункті тимчасового
розміщення біженців від 30 травня 1995 р. за N 159/695.

Зайнышев И. Г., и др. Технология социальной работы. Учебник. М.,
2000,-237с.

Павленок П. Д., и др. Основы социальной работы. Учебник. М., 2002, -
394с.

Полтавець В. І., та ін. Соціальна робота в Україні: перші кроки. К.,
2000,-233с.

Холостова Е. И., и др. Технологии социальной работы. Учебник. М.,
2002,-399с.

Аналитический доклад «Мониторинг правовых и гуманитарных проблем
реинтеграции ранее депортированных в Крыму». Представительство УВКБ ООН
в Украине. – 2000. директор проекта И. Прыбыткова.

Кучерук В. Скільки протримається останній форпост. “Зеркало недели”. -
№41. 20-26 жовтня 2001р.

Прокоф’єв А. (заступник начальника управління у справах міграції та
біженців департаменту з питань національностей та міграцій при
Міністерстві юстиції України) “Міжнародні відносини”. Економічний
часопис №9 2001р.

Закон України “Про імміграцію” – ст..1.

Там же.

Закон України “Про біженців” . ст..1.

Павленок П. Д., и др. Основы социальной работы. М., 2002.-С.264.

Матеріали сайту WWW.aratta.org.ua




PAGE

PAGE 2


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності