↑ Вгору

Реферат на тему

Паливна промистовість (паливний комплекс) України


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

Курсова робота з РПС

Паливна промистовість (паливний комплекс) України.



П л а н :

І. Вступ.

ІІ. Історія розвитку паливної промисловості та основні проблеми.

1. Вугільна промисловість.

2. Нафтова промисловість.

3. газова промисловість.

4. торфова промисловість.

ІІІ. Державна політика у сфері альтернативних видів палива.

IV. Сьогодення паливно-енергетичного комплексу.

V. Висновок.

VI. Література.

І. Вступ.

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов
праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються
розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому
закономірно, що у всіх розвинених країнах інвестиції у
паливно-енергетичний комплекс становлять приблизно 40 % сумарних
капітальних вкладень у промисловість.

Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнє
десятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості
національного прибутку і валового суспільного продукту. З 1990 по 1995
р. виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 36 %, видобуток
нафти — 23, газу — 35, вугілля—на 49,4 %.

Високими темпами зростає потреба у різних видах енергії і палива при
звуженому використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта,
природний газ, ядерне паливо і навіть вугілля.

Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять
значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим
впливом паливного фактора. Переробка палива — основа формування
промислових комплексів, особливо нафто- і вугле-хімічних. Велику роль
відіграє паливо як районотворний фактор. Вплив його тим більший, чим
потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива.
Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує
спеціалізацію господарства району. Поряд з цим слід зазначити, що паливо
використовується також в енергетиці і є сировиною для одержання
різноманітних цінних продуктів. Наприклад, з нафти одержують не тільки
паливні матеріали, а й різні масла й змащувальні матеріали, пластмаси,
мийні речовини, синтетичні волокна, добрива. З природного газу
виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку.
Вугілля є цінним джерелом для одержання пластмас, бензину та інших
продуктів виробництва.

ІІ. Історія розвитку паливної промисловості та основні проблеми.

У структурі промисловості України на частку паливної (див. картосхему на
с. 114) припадає 15 % вартості основних фондів і майже 8 %
середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу.
Паливно-енергетичний комплекс виробляє 11 % вартості промислової
продукції України.

У 50—80-х роках в Україні поступово зростав видобуток палива, особливо
газу. У структурі споживання палива почала знижуватися частка вугілля й
нафти і збільшуватися газу. У 80-ті роки частка газу в структурі
паливного балансу поряд з нафтою також почала знижуватися.

Загалом видобуток палива в Україні зростав до 1987 р. Однак останніми
роками абсолютні розміри видобутку палива почали знижуватись. Це

у палива почали знижуватись. Це
пояснюється головним чином погіршенням гірничо-геологічних умов
видобутку вугілля у Донбасі, нестабільністю роботи вугільної, нафтової і
газової промисловості, важким фінансовим становищем країни в цілому.

Збільшення витрат на видобуток і транспортування палива потребує
обгрунтування економічної доцільності розробки тих чи інших родовищ. Для
їх визначення в енергоекономічних розрахунках використовують показники
кінцевих витрат, які дають змогу виявити у розрізі України та її
економічних районів суспільне виправданий верхній рівень витрат,
необхідних для одержання окремих видів палива. Отже, на основі кінцевих
витрат встановлюють рівень енергозабезпечення України в цілому та її
окремих економічних районів.

Удосконалення паливного балансу України зумовлюється передусім значною
диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих районів, діаметрально
протилежних у районах видобутку і споживання палива. Тому у перспективі
необхідно вирішувати подвійне завдання: вдосконалювати галузеву й
територіальну структури паливного балансу, а також реконструювати
розміщення основних споживачів палива. Останнє означає, що зниження
енергоємності матеріального виробництва в енергодефіцитних районах є
одним з найважливіших завдань збалансованості видобутку і споживання
палива в регіональному плані. Щодо вдосконалення структури паливного
балансу, то в перспективі для західних і південних районів України
найекономічнішими будуть електроенергія АЕС, а для східних районів —
вугілля Донбасу.

1. Вугільна промисловість.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному
вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена
більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним
районом видобутку кам'яного вугілля є Донецький басейн. Видобувають
вугілля на 295 кам'яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксівним
вугіллям. З 1989 р. видобуток вугілля поступово скорочувався і в 1995 р.
разом з бурим вугіллям становив 83,8 млн т.

Основними ланками вуглевидобутку шахтним способом є: шахта з комплексом
наземних і підземних споруд і енергосиловим господарством,
вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комунікації і водогосподарські
споруди, районні енергетичні центри, складське господарство,
підприємства та установи невиробничої сфери. З вугільною промисловістю
прямо чи посередньо пов'язана діяльність майже 40 % міського населення
Донецької та Луганської областей.

Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральній і північній
частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне
вугілля добувають головним чином у центральній частині Донецької області
в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська,
Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодонському та Кадіївському
районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та
Алчевському районах Луганської області добувають більше енергетичного
вугілля. Газ добувають переважно у Лисичанському районі.

Нове шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі

шахтне будівництво налагоджено у Західному Донбасі
(Дніпропетровська обл.). Собівартість вугілля Донбасу висока, однак на
великих сучасних шахтах вона лише трохи вища від середньої собівартості
видобутку вугілля у Кузнецькому басейні.

Майже 14 млн т кам'яного вугілля видобувають у Львівсько-волинському
кам'яновугільному басейні. Запаси вугілля тут невеликі, тому
передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти
з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують
Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі
України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської,
Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей.
Басейн поділяють на 12 буровугіль-них районів, в яких налічується понад
сто родовищ. Вугілля басейну без брикетування непридатне для
транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю,
використовується здебільшого для місцевих потреб. Запаси вугілля, що
його можна видобувати відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах.
Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19)
та Черкаській (5) областях. За останні роки його видобуток перебуває в
межах 4,0—4,5 млн т.

Буровугільна промисловість України об'єднує великі механізовані
вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також допоміжні
підприємства.

2. Нафтова промисловість.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками,
хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. У зв'язку
з певним вичерпанням нафтових родовищ у старопромислових західних
районах поряд з пошуками і видобутком нафти у східних районах ширше
розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського
морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками
видобувають промислову нафту.

Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині
України, де працюють нафтогазові управління в Чернігів

ській області на базі Гнідинцівського і Прилуцького родовищ, Сумській —
на основі Охтирського і Качанівського родовищ і в Полтавській — на базі
Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківсько-го родовищ. Тут
видобувають понад половину нафти в Україні. Друге місце займає
Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні
управління — Бориславнафтогаз і Доли-нонафтогаз. Поки що масштаби
видобутку нафти невеликі через вичерпність запасів і недостатні пошукові
роботи.

Слід зазначити, що на собівартість нафти дуже впливають способи її
видобутку. Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість,
оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже
припинився. Для підтримування високого пластового тиску практикують
закачування у законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних
реагентів, що дає можливість збільшити видобуток нафти до 60—70 %.
Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами
на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в

ить від діаметра трубопроводу, вмісту в
сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Останніми
роками визначилась тенденція подорожчання нафти, що пов'язано з
ускладненням умов видобутку та експлуатації більшості родовищ. Поряд з
цим будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і
нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення
нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти
(зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість
використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.

Нафтопереробна промисловіть України представлена Лисичансь-ким,
Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і
Надвірнянським нафтопереробними заводами. Потребу у нафті Україна
забезпечує лише частково. При потребі 40— 45 млн т нафти на рік у країні
в 1995 р. було добуто 4,1 млн т.

Для збільшення видобутку нафти в країні слід визначити шляхи виходу
України з енергетичної кризи. Це — розвідка, принципова розробка
нетрадиційних нафтогазоносних об'єктів — глибинних зон кристалічної
земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення (ЗГУ) у підводних
надрах Чорного моря. Одна з таких зон розташована на північному борту
Дніпровсько-До-нецької западини, вздовж її північного крайового
глибинного розламу. Тут, на ділянці завдовжки 250 км і завширшки ЗО— 35
км, у 1989—1991 рр. було відкрито 12 промислових родовищ нафти і газу із
загальними запасами 219 млн т нафтового еквіваленту.

Ґрунтуючись на розвіданій площі (445 км2) та зазначених вище запасах,
можна визначити, що їхня питома щільність становить близько 0,4 млн т на
1 км2. Помноживши цю цифру на перспективну площу, матимемо загальні
прогнозні запаси нафти і газу майже 19 млрд т нафтового еквіваленту. Щоб
точно визначити геологічні запаси, потрібно врахувати і коефіцієнт
успішності розвідки (промислових відкриттів), який становить 0,55. Отже,
сумарні прогнозні геологічні запаси нафти і газу в надрах
Північно-Крайової глибинно-розламної зони і північного борту
Дніпров-сько-Донецької западини можуть сягати 7—10 млрд т нафтового
еквіваленту.

У Дніпровсько-Донецькій западині є ще Південний крайовий прогин і
південний борт, що прилягає до нього. За геологічною будовою вони
подібні до зазначених вище. Грунтуючись на тих самих розрахунках, можна
прогнозувати запаси нафти і газу 3— 5 млрд т нафтового еквіваленту.
Отже, загальні запаси становлять від 7 до 15 млрд т нафтового
еквіваленту.

У перспективі найдоцільніше використовувати нафту для виробництва
двигунного палива і як сировину для хімічної промисловості.

3. Газова промисловість.

Газова промисловість—наймолодша галузь паливної промисловості України.
Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою. Крім того, вона
забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних матеріалів.

Газова промисловість як галузь сформувалася у післявоєнні роки на базі
розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтен-сивнішого розвитку
газова промисловість набула у першій половині 70-х років.

набула у першій половині 70-х років.

Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток
газу в Україні знизився більше ніж у 3 рази.

Першою було освоєно Передкарпатську нафтогазоносну область. Тепер на неї
припадає 3,1 % всього видобутку газу в Україні. Цей район досить
перспективний, бо газ видобувають в основному з незначних глибин.
Розвідані запаси газу становлять 94 млрд м3. В цілому у
Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і
газу становлять понад 600 млн т умовних одиниць палива. Причому більше
ніж половина їх сконцентрована в Івано-Франківській області, де вони
залягають на глибині 5—6 км, що є основною технічною проблемою
промислового видобутку їх.

У Прикарпатті Дашавське родовище використовується для підземного
зберігання газу. Більче-Волицьке газове родовище експлуатується з 1949
р. Космацьке газоконденсатне родовище, що експлуатується з 1969 р., є
цінним для хімічної промисловості. Його газоконденсат переробляється на
Надвірнянському нафтопереробному заводі.

Опарське, Угорське і Рудківське родовища ще експлуатуються, але їхні
запаси вже дуже вичерпано. Косівське і Кадобнянське газові родовища
використовують для місцевих потреб. Крім перелічених газових родовищ у
Прикарпатті виявлено ще ряд родовищ і газовиявів промислового значення.
Це — Судово-Вишнянське, Не-мирівське, Солотвинське, Мукачівське,
Іршавське та ін.

Зменшення видобутку газу в Передкарпатській нафтогазоносній області
пояснюється вичерпанням газу із старих родовищ, нераціональним
виробленням значної частини родовищ, оскільки велика кількість газу
залишається під землею, а недавно відкриті нові родовища або
малопотужні, або не розробляються зовсім.

Фахівці вважають, що в Прикарпатті можна збільшити видобуток газу, але
для цього потрібно відновити запущені свердловини, поліпшити якість
пошуково-розвідувального буріння, забезпечити бурові організації
обладнанням для буріння свердловин завглибшки 5—7 тис. м.

Дніпровсько-донецьку газоносну область виявлено поряд з покладами нафти
в Дніпровсько-донецькій западині. Основні родовища газу стали відомими у
другій половині 60-х років. Дніпровське-Донецька нафтогазоносна область
найбільша в Україні, на неї припадає 93,8 % видобутку газу країни.
Основні родовища природного газу розташовані у Харківській (Шебелинське,
Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське);
Сумській (Рибальське, Качанівське); Полтавській (Солохо-Диканське);
Дніпропетровській (Перещепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське)
областях. Тут виявлено 111 газових родовищ, запаси газу становлять 785,4
млрд м3.

Найбільше із зазначених родовищ — Шебелинське, яке містить 80 % усіх
запасів газу в Україні. Друге місце в Україні за запасами газу займає
Західнохрестищенське газоконденсатне родовище, яке експлуатують з 1970
р. Гнідинцівське нафтогазоконденсатне родовище — одне з
найпродуктивніших в Україні з 1960 р.

Геологорозвідники й сьогодні виявляють нові родовища газу, в тому числі
в Луганській області, що свідчить про багатство надр

й області, що свідчить про багатство надр
Дніпровсько-донецької западини.

У Причорноморсько-кримській нафтогазоносній області відкрито й
експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд м3.
Найбільші з них: Голицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське,
Задорн енське, Стрілківське. Тепер на дні Чорного моря геологи виявили
ряд перспективних газових підвищень (підземних і водночас підводних
структур).

Специфічною рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий
рівень її територіальної концентрації, а видобуток зорієнтований на
найвигідніші умови експлуатації родовища.

Приблизно 4/5 природного газу використовується для потреб промисловості.
Використання газу в комунальному господарстві має сезонний характер.
Оскільки газ протягом року подається рівномірно, досить актуальним
завданням є будівництво газосховищ.

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, — дуже цінна
сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових
заводах одержують бензин.

Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і
виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ)
ведеться підземна газифікація вугілля.

Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім
комунально-побутового сектору і широкого переведення на нього
автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні
матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводів можна одержати 600—700 кг
нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект
використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається
17 млрд м3 газу, а на виробництво електроенергії — майже 34 млрд м3 газу
на рік.

4. Торфова промисловість.

Торфова промисловість є однією з найдавніших галузей паливної
промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській,
Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях.
Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф
використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують
для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може
бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну.

У Карпатах і Поліссі, ряді районів Лісостепу як місцеве паливо
використовують дерево.

ІІІ. Державна політика у сфері альтернативних видів палива.

Основними принципами державної політики у сфері альтернативних
видів палива є:

сприяння розробці та раціональному використанню нетрадиційних
джерел та видів енергетичної сировини для виробництва (видобутку)
альтернативних видів палива з метою економії паливно-енергетичних
ресурсів та зменшення залежності України від їх імпорту;

зменшення негативного впливу на стан довкілля за рахунок
використання як сировини для виробництва альтернативних видів
палива відходів різного роду діяльності, додержання екологічної
безпеки виробництва (видобутку), транспортування, зберігання та
споживання альтернативних видів палива;

вних видів палива;

підтримка розвитку науково-техніченої бази виробництва (видобутку)
альтернативних видів палива, пропаганда науково-технічних
досягнень у цій сфері;

підтримка підприємництва у сфері альтернативних видів палива на
основі державного захисту інтересів підприємця;

пропаганда серед населення економічних, екологічних, срціальних та
інших переваг виробництва (видобутку) і споживання альтернативних
видів палива;

розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва, широке
використання можливостей світової науки і техніки у сфері
альтернативних видів палива;

запобігання штучному створенню монополій на ринку альтернативних
видів палива, а в разі визнання в установленому законодавством
порядку природних монополій здійснення контролю за їх діяльністю,
недопущення зловживань монопольним становищем та обмеження
монополізму, якщо необхідність такого обмеження не встановлена
законодавством.

До альтернативних видів рідкого палива належать:

горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива
(вугілля, торфу, сланців);

спирти та їх суміші, олії, інше рідке біологічне паливо,
одержане з біологічної сировини (у тому числі з поновлюваних
відходів сільського та лісового господарства, інших біологічних
відходів);

IV. Сьогодення паливно-енергетичного комплексу.

Україна за рахунок власного видобутку вуглеводнів
задовольняє свої потреби у паливі лише на 20%. Тому на тлі
такого величезного імпорту енергоносіїв відчутною підмогою може
стати кожна нова вітчизняна оаза нафти чи газу. Жовтень 2000р.
для геологорозвідників державного геологічного підприємства
“Західукргеологія”, які ведуть пошуки і розвідку корисних копалин
у західних областях України, став місяцем значних трудових
здобутків: на двох свердловинах, що декілька років перебували на
консервації, отримано значні промислові запаси природного газу.
На початку місяця свої продуктивні горизонти на порівняно
невеликій глибині (приблизно 900 метрів) розкрила свердловина
Гуцульська, що на Прикарпатті. Крім того , нещодавно під час
буріння свердловини Тинівської , що на Львівщині , також
виявлено значний прмисловий запас блакитного палива- майже 40
тисяч кубометрів газу на добу.

Геологи запевняють , що надра України , зокрема західних
областей , ще не зовсім вичерпані й є вельми перспективними
для відкриття нових покладів вуглеводнів. Проте складнощі з
фінансуванням геологорозвідувальних робіт у минулі роки сьогодні
обертаються малими обсягами цих робіт. У нинішньому році
фінансування дещо покращилося, відновлюється нормальна пошукова
діяльність. Розроблено програму збільшення приросту запасів газу
на заході України, зокрема на Львівщині , що дало б змогу

огу
газовидобувним підприємствам до 2005 року в 2,5 рази збільшити
обсяги видобутку блакитного палива. Програма розглянута
облдержадміністрацією, але поки що держава за нинішньої
економічної ситуації не може забезпечити коштами весь обсяг
робіт, тому великі надії покладаються на співпрацю як з
іноземними інвесторами, так і з українськими.

Київ зацікавлений у потоці газу через свої землі з
декількох причин. У разі реалізації програми будівництва
газопроводу 2005 року обсяги транзиту газу зменшаться на 60
млрд. куб. м, а економічні втрати становитимуть близько $ 1
млрд. Поки що через українські трубопроводи щорічно перекачується
105 – 115 млрд. куб. м газу, при проектній потужності 170
млрд. куб. м.

Наявність на своїй території газової труби дає Україні
можливість заповнювати нестачу палива. “Газпром” часом повинен
закачувати більше газу, ніж записано в контрактах, - через
несанкціоновані відбори тиск відчутно падає. Річ у тім, що
Україні щорічно потрібно не менше аніж 80 млрд. куб. м газу,
а власне добування не перевищує 18 млрд. куб. м. До речі,
факт відбору наднормативного газу далеко не завжди визнається.

V. Висновок.

Перспективні напрямки використання поновлюваних джерел енергії в
світі.

Значна увага використанню нетрадиційних та поновлюваних
джерел енергії на світовому рівні приділяється Європейською
комісією, яка представила в своєму Зеленому зошиті “Енергія для
майбутнього” на період до 2010р. стратегію збільшення частки
використання НПДЕ в країнах ЄС до 12%.

Відповідно до оптимістичних прогнозів розвитку світової
енергетики до 2050 року з урахуванням енергозбереження, світове
енергоспоживання складе близько 21,5 млрд. т у.п., при цьому
частка НВДЕ досягне 40%. В різних країнах світу доля потенціалу
застосування НВДЕ в енергетиці на сьогодні складає: в Ісландії
- 64,5%, Норвегії - 47,8, Новій Зеландії - 32,3, Швеції - 25,
Австрії - 22, Фінляндії - 20,9, Швейцарії - 17,3, Канаді -
16,6, Турції - 16,5, Мексиці - 11,4, Португалії - 9,8, Данії
- 7,2, Франції - 6,8, Австралії - 6,3, Іспанії - 5,4, США -
5,3, Італії - 4,3, Греції - 4,2, Японії - 3,5, Угорщині -
3,1, Ірландії - 1,9, Люксембурзі - 1,6, Німеччині - 1,5, Чехії
- 1,5, Бельгії - 1,1, Великій Британії - 0,7 %.
Альтернативні види рідкого та газового палива, як правило,
складають від 20 до 50% від загальних обсягів НВДЕ в різних
країнах.

Європейська комісія випустила документ, що передбачає
подвоєння частки поновлюваних джерел в енергоспоживанні в Європі
до 2010 року з 6 до 12%. У відповідності з програмою
планується поставка:

500 тис. фотоелектричних установок для дахів та фасадів, а

та фасадів, а
також аналогічних систем для сільських районів країн, що
розвиваються;

великих вітряних ферм потужністю 10 тис. МВт (25% загальної
потужності вітроустановок до 2010 року); загальні витрати на
вітроустановки у цей період складуть близько 8 млрд. дол.;

установок на біомасі загальною потужністю 10 тис. МВт, витрати
на установки, що використовують біомасу, складатимуть приблизно
6,4 млрд. дол.

В Австрії підвищено тариф на електроенергію протягом
перших трьох років експлуатації малих ГЕС. У Фінляндії надається
державна субсидія інвестору МГЕС у розмірі 30% її вартості, а
у Франції ця субсидія складає 95% вартості електростанції.
Португальський уряд гарантує власнику МГЕС отримання прибутку від
продажу електроенергії протягом зазначеного терміну повернення
капіталовкладень чи протягом перших восьми років експлуатації.
Велика Британія гарантує повернення інвестицій від продажу
електроенергії поновлюваних джерел енергії на термін 15 років.
Для компенсації витрат МГЕС використовується фонд податкового
обкладання паливної енергетики.

Низка європейських країн намітила свої плани збільшення
виробництва електроенергії на основі поновлюваних джерел енергії:
Австрія - на 3 % до 2005 року; Велика Британія - на 10 % до
2010 року, влючаючи великі ГЕС; Данія - на 25 % до 2005 року
та на 85 % до 2030 року; Фінляндія - на 100МВт на вітрових
електростанція та на 25 % на базі біоенергетики до 2005 року;
Греція - на 255 – 355 МВт до 2003 року; Ірландія - на 19,7 %
до 2010 року, включаючи великі ГЕС; Португалія - на 837 МВт
до 2006 року.

Енергія вітру може забезпечити до 10 % потреб Західної
Європи в електроенергії протягом наступного десятиліття. Цьому
будуть сприяти нові технології та зниження цін на
вітроенергетичне обладнання. Якщо у 1991 році Європейська Комісія
поставила задачу створення до 2000 року енергетичних потужностей
на оснолві використання вітру в обсягах 4000 МВт, то до кінця
2000 року ця величина була перевищена вдвоє. Тому були
поставлені нові задачі, а саме досягти 40 тис. МВт до 2010
року та 100 тис. МВт до 2020 року. Данія вже виробляє 8 %
своєї електроенергії завдяки вітру та ставить собі за мету
збільшити цю частку до 50 % до 2030 року. Відзначається
наявність великих неосвоєних запасів енергії вітру на морському
побережжі.

У всьому світі потужність ВЕС протягом 1990 – х років
зростала в два рази кожні три роки. Вартість електроенергії ВЕС
знижується. Вона зменшилась в шість разів у порівнянні з
восьмидесятими роками. Прогнозується подальше зниження на 20-40 %
до 2005 року.

Міністерством енергетики США розроблено програму з
виробництва рідкого моторного палива із сільськогосподарських,

ва рідкого моторного палива із сільськогосподарських,
лісових та промислових відходів. До 2020 року планується в 30
разів, у порівнянні з сьогоденням, збільшити рівень зазначеного
виробництва, за рахунок чого річне заміщення імпортованої нафти
складе близько 44 млн. т. Одночасно в США на законодавчому
рівні було визначено конкретну мету для підприємців щодо
підвищення конкурентноздатності спиртових палив, які отримуються в
результаті конверсії біомаси, в тому числі зменшення
собівартості спиртового палива до 70 центів за галон та
підвищення ефективності процесу переробки біомаси до 91 %.

Програмою розвитку вітроенергетики США передбачається до 2010
року здійснити будівництво вітроелектричних станцій загальною
потужністю до 50 млн. кВт, що мало забезпечити 10 - 12 %
потреб країни в електроенергії. Відповідно до даних центру
видобутку метану з вугільних родовищ штату Алабама у США з
1982 по 1998 рік було видобуто близько 0,25 трлн. м метану
вугільних родовищ.

Реалії життя змушують Україну орієнтуватись на
широкомасштабне використання нетрадиційних (нових) поновлюваних
джерел енергії.

Розвязанню проблеми зменшення залежності національної
економіки від імпорту енергоносіїв значною мірою відповідає
підвищення самозабезпечення України енергією за рахунок
впровадження технологій з використання нетрадиційних і
поновлюваних джерел енргії та альтернативних видів палива.

Використана література

Розміщення продуктивних сил за редакцією Є.Качана – Київ: “Вища школа”,
1998 р.

Соціально-економічна географія України/ за редакцією О.І.Шаблія – Львів:
“Світ” 1994 р.

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія – навічальний посібник – Київ
“Знання”, 1998 р.

Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України – Київ: “Зодіак-Еко” 1998 р.

Заставний Ф.Д. Фізична географія України – Львів: “Світ”, 1996 р.

Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія України – Київ: “Картографія” 1997
р.

“ Основи загальної екології “ Г.О.Білявський, Київ ,1993 р.

“ Екологічна експертиза, право та практика “ Андрейцев Ю.І.,Москва ,
1989 р.

“ Навколишне середовище та розвиток “. Воронов А. К. Москва , 1995 р.

"Довідкова допомога з географії для тих, що поступають у вузи", Москва,
1994 р.

Заставний Р.Д. Географія України : Навчальний посібник для географічного
факультету та економічних спціальностей. – Львів: Світ, 1994 –740 с.

Заблоцький Б.Ф. та інші. Економіка України : Національна економіка
України. – Львів: ЛБК НБУ, 1997.-580ст.

Шаблій О.І. Соціально-економічна географія України: навчальний посібник.
- Львів : Світ, 1994. – 608 с., іл.

PAGE

PAGE 30


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності