↑ Вгору

Реферат на тему

Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво”


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

Реферат на тему

Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво”

План

1.Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво”

2.Наукові парки

Література

1.Форми управління циклом “наука – техніка - виробництво”

Технопарки і технополіси, як спільні інфраструктурні утворення стали
найбільш яскравими і багатогранними формами взаємодії венчурного
капіталу з малим інноваційним підприємництвом. Це нові форми управління
циклом “Наука – техніка - виробництво “. Інтерес до технологічних парків
в усьому світі обумовлений тим, що з розвитком цієї форми взаємодії
науки і виробництва пов’язуються комплексні вирішення цілого ряду
проблем в науково-технічній і соціальній сферах. Поширення наукових
парків повинно забезпечити:

прискорене впровадження науково-технічних досягнень у виробництво,
насамперед у галузі високих технологій; комерціалізацію значних
напрацювань науково-технічних ідей, а відповідно і підвищення
ефективності національних витрат на дослідження і розробки; інтеграцію
науково-дослідних потенціалів вузів, державних НДІ і промислових
лабораторій; структурну перебудову промисловості;

подолання регіональних диспропорцій;

вирішення проблем зайнятості в результаті виникнення великої кількості
наукомістких фірм;

спрощення доступу малого інноваційного підприємництва до джерел
венчурного капіталу.

2. Наукові парки

Науково-технічний парк – це технологічний центр, організований на
спеціально відведених і підготовлених територіях, на яких знаходяться
зв’язані центральними пунктами технологічного обслуговування
науково-дослідні інститути, лабораторії, експериментальні центри та
невелика кількість підприємств з передовою технологією, що виконують
замовлення, пов’язані зі створенням і освоєнням нових розробок.

Основна мета науково-дослідних парків – досягнення тісного
територіального зближення між необхідною для наукових досліджень
матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським
компонентом наукового потенціалу країни. Учені отримують можливість
безпосереднього особистого контакту з працівниками промисловості в
процесі реалізації своїх досліджень і можливість використання сучасного
промислового устаткування, а промисловість забезпечує впровадження у
виробництво їхніх винаходів.

Аналіз досвіду технопарків дозволяє виділити фактори, які сприяють їх
формуванню:

присутність у регіоні науково-дослідних закладів вищого класу;

наявність стабільного колективу висококваліфікованих спеціалістів різних
категорій;

можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки і
виробничих приміщень;

наявність технологічної інфраструктури і розвинутої індустрії ділових
послуг, включаючи розробку програм для ЕОМ;

технологічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське
консультування;

доступ до джерел ризикового капіталу.

Фінансування діяльності технопарків здійснюється за рахунок таких
коштів:

відрахувань підприємств і організацій, що функціонують у складі парку;

державних і регіональних субсидій;

х субсидій;

коштів засновників парку та інших джерел.

Залежно від специфіки виконуваних робіт технопарки прийнято розподіляти
на такі види:

Дослідницько-конструкторські парки - це агломерація наукомістких фірм
або дослідницьких підрозділів промислових компаній що групуються навколо
великих наукових центрів, головним чином університетів. Адаптуючи нові
досягнення науки до потреб і можливостей виробництва, вони служать
проміжною ланкою між вузами і промисловістю. Такі парки створюються з
метою використання прикладних науково-дослідних робіт і проектування
нових виробів, але серійне виробництво яких потім налагоджується поза
межами таких парків.

Промислові парки - це об‘єднання фірм, що грунтуються на спільному
використанню земельної ділянки, службових приміщень і деяких видів
ділових послуг і базуються на раціональному використанні виробничого
потенціалу та об‘єктів інфраструктури. Головне призначення цієї форми
кооперації - допомогти підприємствам вирішити проблему розташування
виробництва, що останнім часом загострилася у зв‘язку з обмеженістю
придатної для промислової забудови території.

Грюндерські центри - спеціалізуються на наданні стартової допомоги
широким спектром послуг щодо управління процесами становлення малих і
середніх за розмірами фірм переробної промисловості.

Технологічні центри - різновид грюндерських центрів. На відміну від
останніх тут концентруються фірм, які спеціалізуються на діяльності щодо
впровадження новинок у галузі високих технологій.

Ініціаторами влаштування парків є університети, які залучають до участі
промислові підприємства. Ініціатива може надходити і з боку промислового
підприємства, але практика показала, що такий ініціатор намагається
потім не допускати до складу учасників конкуруючі підприємства.
Науково-технологічні парки є зручною організацією новацій. Це своєрідні
територіальні зони високої технології.

Для створення і організації діяльності технопарку здебільшого
засновується управлінська фірма, основні функції якої такі:

організація функціонування виробничої і науково-технічної інфраструктури
технопарку;

прийняття в технопарк нових фірм;

проведення експертизи статутних документів і бізнес-планів фірм, які
претендують на входження в технопарк;

здійснення контролю за відповідністю діяльності фірми меті й завданням
функціонування технопарку в цілому;

організація діяльності інкубаторів технологій у парку та інше.

Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає у
тому, що:

Вони є ефективною формою зближення науки і виробництва. Тривалість циклу
"дослідження - розробка - виробництво" скорочується до мінімуму.

v

Ф

Ф

F

ся дороге устаткування і обчислювальні центри, що їх має промисловість,
але не мають науково-дослідні інститути.

У технопарках зосереджуються висококваліфіковані вчені різних
спеціальностей, що полегшують налагодження міжгалузевих досліджень.

У парках формується "еталонне середовище" для виникнення нових,
наукомістких виробництв, що відповідають вимогам науково-технічного

уково-технічного
прогресу.

У парках фінансовий капітал представлений у найдосконалішій і найвищій
своїй формі - венчурному капіталі.

Національна стратегія широкомасштабної модернізації виробничих галузей
на основі новітніх технологій зумовлює застосування прогресивного
механізму збалансованого розвитку регіональної економіки шляхом
створення нових науково-виробничих комплексів - технополісів.

Під технополісом розуміється сконцентрований в рамках одного регіону
комплекс наукових закладів фундаментального і прикладного характеру,
вузів, конструкторських і впроваджувальних організацій, а також ряду
промислових підприємств, орієнтованих на освоєння нововведень. В рамках
технополісу виконується повний інноваційний цикл, включаючи підготовку
кадрів. Сусідство наукових і учбових закладів різної галузевої
спрямованості забезпечує міждисциплінарні дослідження, розробки і
інтенсивний обмін ідеями. Невід’ємними елементами технополісів повинні
бути венчурні (ризикові) фірми і акціонерні комерційні банки.

Технополіс - це структура, подібна до технопарку, але включає в себе
невелике місто (населений пункт), де розміщені наукові й
науково-виробничі комплекси, що є найвищим проявом інтеграційної
тенденції.

Технополіс - це не тільки науковий центр регіонального характеру, який
вирішує проблеми, пов’язані з впровадженням нових технологій, а і
осередок міжнародного наукового співробітництва, видавничої діяльності,
налагодженого сервісу з інтенсивним культурним життям.

Слід зазначити, що технополіси - це генератори створення нових
технологій і забезпечення високих норм прибутків на вкладені інвестиції,
а також і нова форма організації підприємства в цілому і венчурного
зокрема. Це підтверджується високими темпами створення таких структур у
США, Японії, країнах Західної Європи. Зокрема в США технополіси
створені більше як у половині штатів.

В організаційному плані мережа структурних утворень типу "Технополіс" є
актуальністю трьох основних структурних компонентів:

наукове ядро, до якого належать великі університети, державні
дослідні і науково-технічні організації, а також приватні НДІ;

індустріальна зона, яка передбачає створення (будівництво) і розвиток
промислового потенціалу;

житлова зона (житлові будинки й об’єкти соціально-культурного
призначення).

Значення розвитку технополісів для економіки будь-якої держави, в тому
числі й для України, полягає у такому:

вони сприяють максимальному зближенню науки і виробництва;

це найзручніша форма територіальної організації, яка дає змогу за
короткі терміни створювати проектні колективи з висококваліфікованих
спеціалістів різних галузей і науковців, яких називають
"інтелектуальними диверсифікатами". У цих колективах панують творчий
пошук, обмін інформацією, розробка нових ідей;

оскільки в технополіси об’єднуються капітали держави, комерційних
банків, благодійних фондів, промислових корпорацій, особисті заощадження
громадян та венчурний капітал, то цю структуру називають "фінансовим
диверсифікатом". Можливий ризик тут розподіляється пропорційно між усіма

ливий ризик тут розподіляється пропорційно між усіма
учасниками;

технополіс, як і технопарк - це одна з найефективніших форм використання
новітнього обладнання, спільного користування обчислювальними центрами,
інформаційними системами тощо;

технополіси не потребують великих господарських територій, хоч останні
повинні бути максимально освоєнні як в економічному, так і в соціальному
відношеннях;

технополіси здійснюють структурну перебудову економіки з метою
підвищення її наукомісткості, розвитку периферійних регіонів держави.

В Україні доцільність створення технопарків і технополісів та
перспективи їхнього розвитку залежать від напрямків розвитку малого
бізнесу, особливо венчурного, і стану економіки в цілому.

Література

Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку
України на 2002-2011 роки "Европейський вибір". Послання Президента
України до Верховної Ради України.

Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М.
Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. –
К.: НДІСЕП, 2003.-153 с.

Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.:
НДІСЕП, 2002. – 46 с.

Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези
доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.-
С.128 – 133.

Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора
экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд.
научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133.

Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина,
А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с.

Сич Є.М., Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний
інструмент розширеного відтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ:
Сер. «Єкономіка і управління» - 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності