↑ Вгору

Реферат на тему

Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

File Info block version 193
Found at file offset 128 (hex 80)
Written by product version 32859
Language 1049
This is document (DOC) file
File uses extended character set
File created on Windows
Using default character set
Textstart = 2048 (hex 800)
Textlen = 48362 (hex bcea)
Реферат на тему:

Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функ-цій є
зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із
задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до-ход у
грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних
відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення
форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до
існування. Вид зайнятості зумовлю-ється певними принципами організації,
стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими
відносинами.

В умовах формування ринкового господарства змінюються пог-ляди на так
званий принцип загальності праці як атрибут екстен-сивного розвитку
економіки. Ринкові відносини передбачають віль-ний вибір людиною
професії та місця роботи відповідно до її здіб-ностей, добровільну
незайнятість громадян, не допускають приму-сової праці в будь-якій
формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих
умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в
трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язко-ву суцільну
зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайня-тість означає
використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується
достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи,
тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний
працювати. Повна зайнятість є не тільки со-ціальною гарантією, а й
основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства.
Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації
зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі
ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні
та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний ха-рактер
трудової діяльності; оптимальна структура народного госпо-дарства, що
забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними
та суспільними потребами та рівнем розвитку про-дуктивних сил;
професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена
типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць.
Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є
кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих
місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості,
тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-еко-номічний результат в
певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень
трудової участі населення, що відображає частку працездат-ного

аселення, що відображає частку працездат-ного
населення, залученого в різні форми та види економічної ді-яльності;
розподіл робочої сили за галузями та сферами господа-рювання; фондо- і
енергоозброєність робітників; організацію тру-дового процесу, що
визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на
робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми вклю-чення
працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана
праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної
або приватної власності без розпоряджен-ня її індивідуальною частиною;
особиста праця на об'єктах, де ро-бітник має свою частку акцій, пайовий
внесок, тобто є співвласни-ком; особиста праця власника засобів
виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на
орендованих засобах вироб-ництва; робота в спільному підприємстві;
надомна праця; громад-ська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робо-чого місця.
Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його
професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в
період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота,
яка організується з метою розв'язання особли-во гострих місцевих
проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей
господарства внаслідок тимчасових еконо-мічних труднощів, розриву
договірних зв'язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової кон-цепції
зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціа-лу в кожному
регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні
та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою по-казників,
основними серед яких є:

частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в
структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині
галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння
зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї
приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть по-літику
сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом про-ведення
активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення
потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення
нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передба-чено
комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення
продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення
підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств,

ідприємств,
застосування гнучких режимів праці (ско-роченого робочого дня, роботи
дома та ін.), що сприяють збере-женню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконален-ня
законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих
умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної струк-тури і
прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залу-чення і
використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування,
а також забезпечення своїм громадянам права пра-цювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності)
при потребі створенню додаткових робочих місць, а та-кож поліпшенню умов
праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і
територіальним програмам зайнятості населення, державним служ-бам і
фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за
участю профспілок, власників підприємств.

3. Ринок робочої сили

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника
відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складо-вою частиною
системи ринкового господарства.

Основні напрями економічної політики України на сучасному етапі
передбачають формування протягом певного відповідного часу
загальнодержавного регульованого ефективного ринку праці, роз-галуженої
дійової служби зайнятості.

Ринок робочої сили - це суспільно-економічна форма руху трудових
ресурсів, особливий, властивий розвинутим товарно-грошо-вим відносинам
спосіб включення робочої сили в економічну систему. В умовах ринкової
економіки робоча сила виступає як товар і в цьому схожа з іншими
товарами, піддається економічній оцінці й оптимізації. Ринок робочої
сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками)
робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та
роботодавець. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену
структуру. Систему суб'єктів ринку робочої сили до-повнюють посередники.

Принципи функціонування ринку робочої сили такі:

кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу
силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і за
ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам
вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж
іншими роботодавцями.

Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна
звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку
робочої сили розкривають також спосіб поєднання факторів виробництва,
збалансованість трудових ресурсів і робо-чих місць, нормальне
відтворення робочої сили, регулювання мігра-ційних процесів населення, у
тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності

робочої сили, плинності
кадрів, неорганізованої міграції.

Елементами інфраструктури ринку є: сфера регулювання заро-бітної плати
(закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи)
і компенсацій (допомоги по безробіттю та ін.);

мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування;

система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання тру-дових
ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців тощо.

Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здіб-ностей
робітника, корисний ефект і частку кожного учасника тру-дового процесу.
Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери
працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір,
залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин.

Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації
виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових
ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу
праці тощо.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили під-порядковані
загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.

Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок еконо-мічних,
соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних,
психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку
робочої сили.

Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біо-соціальної
сутності слід виділити:

гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до
при-родного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію;

робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу,
елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор
економічних інтересів і потреб;

здатність самореалізовуватись, самопродаватись;

здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини
своєї вартості;

носій робочої сили є одночасно і споживачем благ;

товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемісти-ти з одного
географічного пункту, регіону в інший;

з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі
відбувається нарощування його якостей як споживної вартості;

суспільство не може повністю контролювати процес відтворен-ня робочої
сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а
також держава, колектив та інші соціуми навко-лишнього середовища;

процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропо-зиції товару
робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна
відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це
для більшості населення є єдиним джере-лом забезпечення свого існування;

gd

h

h

h

я забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили
завжди означають втрати. Збережені та невикористані тру-дові ресурси є
загубленими для суспільства, оскільки їх уже не-можливо повернути у
виробництво.

Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів
включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах

ни в процес господарювання. В сучасних умовах
функціонування сукупного робітника ринок робить акту-альним як соціальне
партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і
відповідальності всіх соціальних суб'єктів - сус-пільства (в особі
держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі
працівника і власника).

Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається транс-формація
відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого
робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у
відносини, що грунтуються на спільному прийнятті відповідальності за
розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному
співробітництві.

Особливість розвитку ринку робочої сили в сучасних умоваа полягає у
суперечливій взаємодії процесів його регулювання тс дерегулювання.
Суб'єктами регулювання є профспілки, об'єднання підприємців, держава.
Ключова проблема регулювання зайнятості - досягнення оптимального
поєднання високої ефективності праці та надійних соціальних гарантій на
випадок безробіття. Умо-вою ефективного регулювання ринку робочої сили є
організація оперативного вивчення й аналізу кон'юнктури попиту на робочу
силу та пропозиції робочих місць з боку роботодавця, а також орієн-тація
сукупного робітника при виборі сфери зайнятості та місця роботи.
Важливим інструментом тут є колективна тарифна угода, що визначає розмір
заробітної плати, тривалість робочого часу, відпустки, порядок найму та
звільнення, форми компенсування ризику, систему соціальних виплат тощо.

Одним з елементів, що стабілізують становище найманого пра-цівника на
ринку робочої сили, є система державного пенсійного та соціального
забезпечення.

Останнім часом у розвинутих країнах все активніше виявляють-ся тенденції
дерегулювання ринку робочої сили. Об'єктивною осно-вою цього явища є
нові прояви науково-технічного прогресу, інди-відуалізація трудового
процесу, диференціація груп працюючих.

Дерегулювання ринку відбувається через перехід від трудового
законодавства до індивідуальних трудових угод, від галузевої
ко-лективної угоди до укладання угоди на підприємстві, контрактної
системи; застосування неповного робочого тижня (дня) або тимча-сової
роботи; дроблення тарифів; скорочення загального обсягу прав
працівників; перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так
звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окре-мим
працівникам менш сприятливі умови.

Загальну модель функціонування ринку робочої сили подано на рис. 33.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю осіб, які
потребують працевлаштування, і визначається кількістю годин ро-бочого
часу, яку погоджуються надати носії робочої сили за умов певного рівня
оплати праці. Вона складається за рахунок трьох основних джерел:
соціально-демографічного (випускники різних нав-чальних закладів, які
розпочинають трудову діяльність), соціально-го (ті, хто не працював
раніше, або ті, хто займався домашнім гос-подарстом) і економічного
(вивільнювані з різних галузей націо-нальної економіки). Вивільнення з

зей націо-нальної економіки). Вивільнення з
виробничих галузей відбуваєть-ся через здійснення заходів щодо
роздержавлення і приватизації господарських об'єктів, ліквідацію
збиткових робочих місць, закрит-тя підприємств у зв'язку з
реконструкцією, розукрупненням і пе-репрофілюванням, розривом договірних
зв'язків, нестачею валюти, сировини тощо. Співвідношення цих факторів є
різним у часі і просторі.



Пропозиція робочої сили визначається рівнем заробітної плати, податковою
системою, культурою і релігією, авторитетом профспі-лок тощо. Масштаби і
склад сукупної робочої сили в умовах конку-ренції між тими, хто шукає
роботу, постійно змінюються. Розши-рення функцій робітників, їх ротація
та взаємозаміна свідчать про флексибілізацію ринку робочої сили, тобто
підвищення його гнуч-кості.

Флексибілізація виявляє потребу капіталу у варіюванні обсягу і умов
використання робочої сили. Це пов'язано як з необхідністю швидкої
перепідготовки робітників, так і з наявністю у них широ-кого спектра
професійних навичок. Флексибілізація робочого часу означає ліквідацію
його регулярного, твердо встановленого обсягу.

Технологічна революція зробила технічно можливим гнучке ви-користання
робочої сили у всіх ланках виробничого процесу. Сис-тема "машина -
людина" стає менш жорсткою як у просторі, так і в часі.

На рівень і структуру пропозиції праці впливають розміри допо-моги по
безробіттю та інші фактори, які важко перелічити. Пропо-зиція товару
робоча сила має дискретний характер, зумовлений тим, що носієм його
споживчих властивостей є індивідуум. Це пев-ною мірою позначається на
тенденціях функціонування ринку ро-бочої сили взагалі.

Попит на робочу силу - це платоспроможна потреба робото-давців щодо
трудових послуг працівників певних професій і квалі-фікації. Попит на
робочу силу крім потреб підприємців визначають сукупний попит в
економіці, технічна оснащеність виробництва.



Витрати на заробітну плату найманих людей відіграють більш важ-ливу
роль порівняно з витратами на придбання устаткування.

У ситуації, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї,
з'являється надлишок робочої сили, тобто безробіття.

Ситуація, коли попит на робочу силу більший за її пропозицію, означає
нестачу, дефіцит робочої сили з усіма наслідками його.

Різниця у співвідношенні попиту і пропозиції за
професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами
зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються
пере-дусім ступенем забезпеченості робочими місцями та їх надійністю
(рис. 34).

Складаються два ринки. Перший - ринок складної, кваліфіко-ваної робочої
сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить
представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця
робоча сила потребує великих капіталовкла-день, характеризується
функціональною гнучкістю, відрізняється відносно високим ступенем
захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному робітни-ками і
службовцями середньої та низької кваліфікації, працівника-ми галузей, що

івника-ми галузей, що
зазнали структурної перебудови, частково зайнятими, тимчасовими
працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість
досягається переважно за рахунок кількісних коливань, що зумовлюють
нестійку зайнятість. Згідно з оцінками Міжнародної організації праці, у
промислове розвинених країнах у 80-і роки частково зайнятих було в
середньому 50 млн чол. на рік, що на 30 відсотків більше, ніж у
попередньому десятилітті. Ця нега-тивна тенденція характерна і для
сучасного стану економічного роз-витку.

Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внут-рішній
зміст теж можуть зазнавати змін.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залиши-лась та
сама, однак форми, інституціональні межі, механізми, за допомогою яких
він функціонує, зазнали серйозних змін, зумовле-них науково-технічним
розвитком, новими можливостями конкрет-ної держави, підприємців і самих
трудівників у формуванні людської особистості.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з
розвинутою ринковою економікою крім названих слід назвати: посилення й
ускладнення конкуренції як серед працівни-ків (за робочі місця з високою
оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по
службі), так і серед робо-тодавців (за найбільш цінні кадри); зростаючий
вплив безпосередньо на нього з боку підприємництва, малого та середнього
бізнесу; збіль-шення частки (до 1 /З) висококваліфікованих кадрів у
структурі тру-дових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки;
уповіль-нення припливу працездатного населення, його старіння;
усклад-нення форм трудової діяльності та трудових відносин; посилення
впливу комплексних (на відміну від вузькоекономічних) факторів на ринок
робочої сили; формування ринків робочої сили всередині фірм, що
супроводжується зменшенням дискримінації за статево-віковими або
національними ознаками з одночасним посиленням диференціації,
розшаруванням працюючих залежно від ролі в роз-витку організації,
включення у процес нововведень тощо.

Ускладнюється структура традиційного робочого класу. Сьогодні серед його
елементів виділяють: некваліфікованих робітників і люм-пенські прошарки;
традиційний промисловий пролетаріат; робіт-ників технологічно передових
галузей матеріального виробництва і "аристократію" воєнно-промислового
комплексу; робітників інфор-маційного сектора економіки - "нову робочу
аристократію".

Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація вироб-ничих
процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт влас-ності,
основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати
інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширен-ня серед
західних дослідників інформаційної теорії вартості.

На сьогодні в США, наприклад, на інформативний сектор еко-номіки
працюють 55 відсотків усіх зайнятих. Головним джерелом вартості стають
не психофізичні зусилля робітника, а насамперед його інтелектуальний
потенціал, знання і досвід людини.

Інформаційна теорія вартості відбиває глибинні процеси в струк-турі

ає глибинні процеси в струк-турі
суспільної праці, її домінуючим типом стає не структурно роз-членований,
а цілісний, озброєний інтелектуально-науковими знан-нями творчий
працівник. Це приводить до розвитку тенденцій по-долання товарності
робочої сили. Зберігаючи форму товару, робо-ча сила одночасно набуває
нетоварного вираження за сутнісними характеристиками, що визначається
поступовим подоланням від-чуження від робітника його індивідуальної
власності на особисту робочу силу, відчуження від нього додаткового
продукту, відчуження самого робітника від участі в системі управління.

Це суперечливий, неоднозначний і довготривалий процес. Збе-рігається
юридична форма акта найму робітника на роботу. Проте певні ознаки
купівлі-продажу робочої сили внаслідок трансфор-мації відносин
відчуження можугь втрачатися.

На початку 90-х років у Японії до формально-юридичних влас-ників
належало до 90 відсотків населення, США - 2/3, у Велико-британії 24
відсотки населення володіють акціями тощо. Це свід-чить про те, що
усуспільнення капіталу на основі його персоні-фікації замінюється
усуспільненням на основі деперсоніфікації ка-піталу.

Формування ринку робочої сили в Україні в умовах переходу до ринкової
економіки відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу.
Особливості соціально-економічної та політичної си-туації в країнах, що
утворилися в межах колишнього СРСР, позна-чаються на стані сукупного
робітника. Ускладнюють ситуацію на ринку робочої сили аномальний сплеск
міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин;
конверсія, скоро-чення армії, передислокація військових частин;
евакуація та пере-селення людей з територій, що постраждали внаслідок
аварії на Чорнобильській АЕС; зупинка підприємств через порушення
еко-номічних зв'язків і перебої у постачанні сировини, енергії,
ком-плектуючих частин; необхідність здійснення широкої програми
при-ватизації та роздержавлення економіки за короткий час.


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності