↑ Вгору

Реферат на тему

Агробізнес


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

File Info block version 193
Found at file offset 128 (hex 80)
Written by product version 32859
Language 1049
This is document (DOC) file
File uses extended character set
File created on Windows
Using default character set
Textstart = 2048 (hex 800)
Textlen = 29102 (hex 71ae)
Реферат на тему:

Агробізнес

Характерною рисою соціальне орієнтованої ринкової економі-ки на
прикладі розвинутих країн є функціонування агропромисло-вого комплексу
(АПК), або агробізнесу. Це обумовлює суттєві особ-ливості суспільного
відтворення в цій надзвичайно важливій сфері економіки.

У сучасних умовах виробництво продовольства (зерно, м'ясо, молоко та
ін.) і технічних культур (бавовна, льон тощо) грунтується на
міжгалузевій виробничій системі, яка охоплює сільське госпо-дарство і
суміжні галузі економіки, що поставляють йому засоби виробництва,
переробляють і зберігають сільськогосподарську си-ровину і доводять
продукти харчування, а також іншого застосу-вання, вироблені з
сільськогосподарської сировини, до споживача. Їх взаємозв'язок можна
виразити схемою: виробництво засобів виробництва - матеріально-технічне
постачання і обслуговуван-ня - фермерський продукт - його промислова
переробка - реа-лізація в оптовій і роздрібній торгівлі. На всіх стадіях
виробництва, постачання і збуту аграрної продукції активна роль належить
тран-спортним фірмам, банкам, страховим компаніям тощо.

Формування і розвиток агробізнесу зумовлені переходом сільсь-кого
господарства до машинної стадії виробництва в умовах науко-во-технічної
революції. Остання значно поглибила і розширила економічні та
технологічні зв'язки сільського господарства з інши-ми галузями,
прискорила проникнення промислового капіталу в аграрну сферу і на цій
основі привела до виникнення агробізнесу, який є тепер одним з
найдинамічніших секторів розвиненої еконо-міки.

Матеріальною основою формування АПК є, з одного боку, не-бувалий за
глибиною процес суспільного поділу праці, а з друго-го - безперервний
процес розширення кооперування сільського господарства з суміжними
галузями національної економіки. В су-часний період в розвинутих країнах
склались такі структурні еле-менти агробізнесу:

а) групи промислових, торгових, банківських об'єднань та їх окремі ланки
(фірми, підприємства, науково-дослідні підрозділи тощо);

б) сільськогосподарські підприємства (корпорації, кооперативи, окремі
фірми);

в) законодавчі та виконавчі державні установи (міністерства, ради,
парламентські комітети, комісії тощо).

Ідея комплексного підходу до вивчення проблем виробництва, розподілу і
використання сільськогосподарських продуктів і продо-вольства була
висловлена в 1955 р. колишнім заступником міністра сільського
господарства США Дж. X. Девісом. У книзі "Поняття агробізнесу" він
визначив агробізнес як суму всіх операцій з ви-робництва і розподілу
послуг у галузі постачання сільського госпо-дарства, виробничих операцій
на фермах; зі зберігання, переробки і розподілу сільськогосподарської
сировини і предметів споживан-ня, створених з неї. За визначенням Е.

. За визначенням Е.
Роя, автора підручника з агробізнесу, останній трактується як система
координації забезпе-чення сільського господарства необхідними ресурсами
і здійснен-ня послідовних стадій виробництва, переробки і розподілу
продо-вольства і волокна.

Виходячи з викладеного вище, агробізнес є відтворювальним комплексом
галузей і сфер економіки, державних законодавчих і виконавчих установ,
які функціонують в єдності й забезпечують виробництво, переробку і збут
продукції на основі сільськогоспо-дарської сировини. Важливою складовою
частиною агробізнесу є продовольчий комплекс (ПК), який не включає в
себе галузі пере-робки сільськогосподарської сировини нехарчового
призначення. Це поняття широко розповсюджене в країнах Західної Європи,
що пояснюється відсутністю в них вітчизняної технологічної сировини
(бавовни, льону тощо). Частка ПК навіть у США становить 9/10 всієї
виробленої сільськогосподарської продукції.

Рівень розвитку і структура АПК в розвинутих країнах різні залежно від
ступеня економічного розвитку, природно-географіч-них,
соціально-історичних особливостей його формування. Найбіль-шим є
агробізнес США, на який припадає близько 19 відсотків валового
національного продукту і близько 20 відсотків усіх зайня-тих у країні. В
країнах Західної Європи на відміну від США особли-вістю формування АПК є
те, що цей процес відбувається не тільки в межах національної економіки,
а й на основі світогосподарських зв'язків. Останнє обумовлено тим, що ці
країни практично не за-безпечують себе повністю сільськогосподарською
сировиною і не-обхідними засобами виробництва. Окремі продовольчі
об'єднання здійснюють свою діяльність далеко за межами національних
кор-донів. У зв'язку з цим можна вважати, що в майбутньому сформу-ється
міжнаціональний АПК Західної Європи. В її країнах частка АПК у валовому
національному продукті різна. Так, найбільші мас-штаби агробізнесу в
Європейському Союзі характерні для Данії (13 відсотків ВНП), Італії (12
відсотків), Франції (12 відсотків).

Розвиток АПК дає можливість виробляти таку кількість продо-вольства, при
якій значна частина суспільства звільняється від сільсь-когосподарської
праці. Наприклад, у кінці 80-х років один голлан-дський фермер своєю
працею виробляв продовольства для харчу-вання 118 чол., в Данії - 105,
Бельгії - 92, Великобританії - 88, у США- 82, Німеччині - 67, Франції -
45 чол. Проте готове до споживання продовольство - результат не тільки
зайнятих безпо-середньо в сільському господарстві, а й в інших галузях
агробізне-су. В США за даними на початок 90-х років його частка
становила 90 відсотків вартості виробленого продовольства, а частка
власне сільського господарства - всього 10 відсотків. Таке
співвідношення закономірне: чим більше розвинутий агробізнес, тим нижча
частка вартості продукції, виробленої в самому сільському господарстві.

Отже, ефективність агропромислового виробництва характери-зує його
економічна структура (за вартістю виробленої продукції, чисельністю
зайнятих, величиною інвестицій тощо).

тощо).

Узагальнюючим показником рівня розвитку агробізнесу, резуль-тативності
його ланок і оптимальності міжгалузевих зв'язків є кін-цевий продукт
(КП). Його вартісна структура показує джерела формування, відтворювальні
зв'язки цієї багатогалузевої виробни-чо-економічної системи. У
формуванні КП особливо чітко виділяє-ться три стадії, або сфери, кожна з
яких характеризується своїми специфічними функціями:

1. Виробництво засобів виробництва для агробізнесу та його
обслуговування.

2. Сільськогосподарське виробництво.

3. Переробка і реалізація продукції з сільськогосподарської си-ровини.

Відносно високий рівень розвитку агропромислового виробниц-тва дає змогу
стабільно забезпечувати продовольством населення в розвинутих країнах.
Щодо інших регіонів цього сказати не можна.

За даними ООН, у сучасних умовах добре харчуються 1,5 млрд чол„
достатньо- 1,8 млрд і недостатньо понад 1,7 млрд чол. Низь-кий рівень
розвитку виробничого потенціалу характерний для країн, що розвиваються.
Тут зберігаються відносно високі темпи приро-сту населення при
недостатньому розвитку виробничої бази, що загострює продовольчі
проблеми в цих країнах.

Однак при всіх досягненнях агропромислового виробництва в розвинутих
країнах воно має багато проблем і суперечностей. Нау-ково-технічна
революція дала значний імпульс його розвитку і за-безпечила перехід до
машинної стадії виробництва. Здійснюється комплексна механізація
виробничих процесів, широко використо-вуються біотехнологія, генна
інженерія, електронно-обчислюваль-на техніка, послуги аерокосмічної
служби. Сьогодні відбувається перехід від малопотужної техніки до машин
середньої та великої потужності, які працюють на великих швидкостях з
використан-ням широкозахватних навісних машин і механізмів. Вони мають
комп'ютери, які спостерігають за роботою і регулюють відповідні процеси.
Широко запроваджуються хімізація землеробства, вико-ристання
отрутохімікатів для захисту рослин і тварин від хвороб та шкідників.

Під дією цих процесів сільськогосподарське виробництво кон-центрується у
великих фермах, різко зростає продуктивність праці не лише в
рослинництві, айв тваринництві. Це веде до зменшення кількості
фермерських господарств, до загального, хоч і нерівно-мірного за
галузями витіснення робочої сили із сфери сільського господарства. Так,
у Західній Європі один працівник, використову-ючи сучасну техніку, може
обробити 100-150 га орної землі, відго-дувати 4-5 тис. свиней, видоїти
100-120 корів. Звідси скорочення кількості фермерів внаслідок укрупнення
виробництва в сільсько-му господарстві призводить до зниження
життєздатності сільської місцевості.

Процес концентрації виробництва і витіснення значного числа дрібних
фермерів з аграрної сфери найбільш розповсюджений у США. За даними
Управління технологічних оцінок конгресу цієї країни, частка великих (і
середніх) ферм в майбутньому буде про-довжувати зростати. Так, з 1982 по
2000 р. група ферм з річною реалізацією від 200 тис. до 499 тис. дол.
збільшиться з 4 до 10 від-сотків загальної чисельності господарств, а

ів загальної чисельності господарств, а
група з реалізацією біль-ше 500 тис. дол. - з 1 до 4 відсотків. В
результаті ці "середні" і "комерційні" ферми до початку третього
тисячоліття будуть стано-вити 14 відсотків усіх господарств, на частку
яких припадатиме основна частина продукції галузі. В США так само, як і
в Західній Європі і Японії, переважають сімейні ферми, що є суттєвою
харак-теристикою зазначених вище процесів.

Для більшості розвинутих країн останні десятиріччя характери-зуються
посиленням процесів надвиробництва щодо платоспромож-ного попиту ряду
сільськогосподарських продуктів. Звідси зростає об'єктивна необхідність
державного регулювання аграрної сфери. В західноєвропейських країнах у
80-і роки більше уваги приділя-лось сімейним господарствам, зокрема було
оголошено, що метою аграрної політики є збереження якомога більшої
кількості селян-ських сімейних господарств, забезпечення стабільності на
аграр-них ринках, боротьба з надвиробництвом шляхом зниження
заку-півельних цін. Створюються умови для обмеження виробництва
сільськогосподарських продуктів. Найбільш рішучі зусилля в цьому напрямі
були зроблені в ФРН, де в 1988 р. було прийнято два нові закони (про
сприяння вилученню з сівообороту земель і сприяння припиненню
сільськогосподарської діяльності). Для цього виділя-лись державні
субсидії: "рента за припинення виробництва", "мо-лочні пенсії" тощо.

Складні проблеми постали у зв'язку із збереженням природного середовища.
Застосування хімікатів у рослинництві, промислових ме-тодів відгодівлі у
тваринництві призводить до посилення забруднен-ня грунту, води, повітря.
Все більш загострюється проблема утилі-зації відходів, особливо в
країнах з малою територією. Наприклад, у Нідерландах прийнято закон,
який забороняє на більшій частині краї-ни подальше збільшення поголів'я
тварин; будівництво нових примі-щень для свинарства і птахівництва
повністю заборонено. В Австра-лії передбачається позбавлення податкових
та інших пільг тих сільсь-когосподарських виробників, які утримують
більше тварин, ніж це визначено так званою "стелею" (граничною нормою).
У Німеччині встановлений неоподаткований мінімум для тих фермерів, в
яких кількість тварин не перевищує 330 одиниць "умовної великої рогатої
худоби". У цій країні, як і в інших, законом встановлені граничне
допустимі норми добрив, які слід вносити на 1 га площі.

Індустріалізація сучасного сільськогосподарського виробництва поставила
проблему якості продовольчих товарів. Надмірне втор-гнення хімії в
аграрне виробництво стимулює прагнення до макси-мізації валових зборів
урожаю, а також прибутку, що ставить під загрозу основну масу населення.
Тенденції до погіршення якості продовольства фахівці виявили давно. Так,
вчені Одеського селек-ційно-генетичного інституту в середині 70-х років
опублікували результати дослідження якості зерна за двадцять років.
Зокрема, зазначалось, що скорочується питома вага в зерні білків,
вуглево-дів, каротину та інших складових, які визначають його якісні
ха-рактеристики. Підкреслювалось, що це характерно для зерна, яке

ки. Підкреслювалось, що це характерно для зерна, яке
вирощують на всіх континентах (Західна Європа, Америка, Австра-лія,
Азія, Африка).

Постійно виникають конфлікти між виробниками і організація-ми споживачів
з питань шкідливих для здоров'я людини матеріалів, які містяться в
сільськогосподарських продуктах. З 1988 р. в краї-нах Європейського
Союзу заборонено використання гормонів ро-сту при вирощуванні телят і
відгодівлі дорослих тварин на м'ясо. У зв'язку із виявленими у
Великобританії в 1996 р. складними за-хворюваннями внаслідок вживання
яловичини заборонено її екс-порт з країни та різко обмежено внутрішнє
споживання, намічена програма примусового знищення значного поголів'я
великої рога-тої худоби з відшкодуванням фермерам збитків за рахунок
держа-ви та Європейського Союзу. Звичайно, в усіх таких прикладах
при-сутній елемент конкурентної боротьби.

Під тиском громадськості в багатьох країнах вступають в силу закони, які
посилюють вимоги до якості продовольства і обмежу-ють використання
хімічних речовин в аграрному виробництві. В ряді країн прийнято закони
про захист ґрунтових вод. Застосу-вання найшкідливіших хімічних добрив
обмежується законодавст-вом. Це об'єктивна необхідність сьогодні. В США
в ґрунтових во-дах Айови і Каліфорнії виявлені отруйні
сільськогосподарські хімі-кати. В Італії, наприклад, через забруднення
перед населенням 12 міст виникла проблема питної води.

Активність організацій споживачів і зростання загальноосвітньо-го рівня
масового споживача сприяли підвищенню вимог до якості
сільськогосподарських продуктів. З'явились об'єднання фермерів, які
здійснюють альтернативне землеробство, створено Міжнарод-ну федерацію
органічного землеробства, при деяких вузах працю-ють кафедри
альтернативного землеробства.

Отже, виробництво хімічно та екологічно чистого продовольства відкриває
нові перспективи для розвитку аграрної сфери. Автори-тетні експерти
вважають, що сільське господарство знаходиться на порозі нового витка
наукового прогресу, який забезпечить вирішен-ня вказаних.


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності