↑ Вгору

Реферат на тему

Асептика. Історія розвитку. Методи стерилізації, контроль за нею



Переглянути реферат



Скачати реферат



Друкувати реферат

Реферат на тему:

Асептика. Історія розвитку. Методи стерилізації, контроль за нею.

План

1 Історія асептики.

2 Шляхи поширення інфекції.

3 Організація хірургічної діяльності.

4 Стерилізація, методи стерилізації.

5 Контроль якості стерилізації.

Хірургія протягом століть була не популярною. Через високу
післяопераційну смертність її називали хірургічною інквізицією.
Скальпель порівнювали з гільйотиною. Сімпсон (англ. акушер) казав: «Той,
хто погоджується на операцію більше ризикує вмерти, ніж солдати в битві
під Ватерлоо».

Усе змінилося із введенням антисептики в 1867 році Дж. Лістером.
Система антисептичного лікування ран завойовувала клініку за клінікою,
державу за державою. Але ще багато основ залишилося для скептиків.
Навіть 7 років потому в 1874 р в еру антисептики вчитель Лістера Дж.
Еріксен заявив: порожнина черепа, грудна і черевна порожнини для
хірургії завжди залишаться недоступними.

Дійсно, накопичений досвід свідчив, що поряд із позитивними методами
антисептика має і негативні сторони Так, нерідко спостерігався некроз
тканин, особливо клітковини, у рані; досить часто зустрічалися дерматит,
кон(юктивіт. У хмарі карболової кислоти важко було дихати, бували
отруєння.

На справді були праві ті, хто говорив: «Хірурги ціляться в мікробів,
але попадають у живі тканини організму й убивають його клітини».

Заради справедливості треба сказати, що ці негативні сторони не методу
антисептики, а антисептичного розчину карболової кислоти. Сам Лістер у
1871 р переконався, що карболка для організму не байдужа. Тому для
удосконалення методу розчин карболки заміняли розчином сулеми 1:5000 (у
Німеччині і називали метод сулемової антисептики), у Росії застосовували
йодоформ (М.В. Скліфосовський), деякі шари пов'язки заміняли саліциловою
ватою (С.П. Коломнін), використовували саліцилову кислоту 1:300. Але і
ці антисептики не виправдали себе.

У 1880 р Брунс зі спостережень прийшов до висновку: основну небезпеку
представляє контактна інфекція, а не мікроби повітря. Так вважав Лістер.
Тому Брунс запропонує відмовитися від спрея.

Антисептичний метод Лістера панував у хірургії 15 років. У 80-х роках
ХІХ сторіччя підготовлена наукова база і фундамент для нового етапу
хірургії – асептики. Так, Луї Пастер на засіданні Паризької академії,
звертаючись до хірургів, говорив, що інфекцію в рану вносить усе, що з
нею стикається – вода, корпія, інструменти. Завдяки геніальним
дослідженням Р.Коха (нім. мікробіолога) і Луї Пастера (фр. хіміка) по
вирощуванню чистих культур бактерій, розроблені методи знищення мікробів
високою температурою (кип'ятінням, водяною парою).

Установлено, що основний шлях інфікування ран контактний. Стали
створювати перешкоди для інфекції. Головний принцип - усе, що стикається
з раною, треба очистити від інфекції, це і буде стерильним.

У 1878 р Е.Бухнер запропонував стерилізувати хірургічний інструментарій
кип'ятінням.

У 1882 р Ф.Тренделенбург у м.Бонні сконструював апарат для стерилізації
матеріалу й інструментів водяною парою.

ю парою.

У 80-х роках (1886-1888) у Москві, Петербурзі, інших містах
реконструйовані хірургічні клініки у відповідності до вимог часу
(Суботін, Скліфосовський, Дияконов і ін.).

Ернст Бергман у Берліні модернізував клініку. Він зі своїм
співробітником К.Шимельбушем сконструювали стерилізатори для кип'ятіння
інструментів, удосконалили автоклав, металеві барабани «бікси» для
стерилізації операційної білизни, перев'язного матеріалу.

Нові вимоги перетворили операційну: фраки були замінені на білі халати,
що прали й автоклавірували. До речі, білий халат як спецодяг у
хірургічних відділеннях, а потім, у цілому, у всіх медичних установах,
вперше у світі з'явився у Росії. Це запропонував у 1872 р у Петербурзі
професор Л.Л.Лєвшин на засіданні суспільства російських лікарів. Лише
пізніше дану пропозицію впровадив у Відні Т.Більрот. Також у Росії
вперше у світі в 1879 р почали виготовляти металевий інструментарій без
дерев'яних ручок, то є придатним для кип'ятіння («асептичні»
інструменти).

Отже, з раною стикався вже тільки стерильний матеріал і інструменти.

Залишалися не стерильними руки хірурга. У 1885 р Кюмель першим підняв
питання про знезаражування рук хірургів дезінфікуючими розчинами. У 1888
р Фюрбрингер запропонував свій спосіб обробки рук. Але незабаром
виявилося, що знищити мікроби у всіх порах рук не вдається. Почалися
пошуки інших можливостей.

У 1886 р Бладгуд увів гумові рукавички для захисту рук від інфекції.

У 1890 р Холстед у Нью-Йорку, а в Європі в 1892 р Цеге-Мантейфель почали
застосовувати гумові рукавички для захисту ран від рук хірургів.

У 1890 р Берлін Х Міжнародний конгрес хірургів. На одному із засідань
головував Дж.Лістер. З доповіддю про принципи боротьби з хірургічною
інфекцією виступив Е.Бергман (1836-1907), у минулому професор
університету в Дерпте, керівник однієї з клінік Берліна. Працюючи в
Берліні, Бергман перепланував клініку згідно до вимог часу. Винайшов
систему стерилізації усього, що стикається з раною: операційної білизни,
інструментарію, дезінфекції рук хірургів і шкіри операційного поля.
Основоположником асептики обґрунтовано вважається Бергман. Після
доповіді до нього підійшов Лістер, пожав руку і сказав, що радий бути
свідком блискучого завоювання в хірургії, що покладе початок нової ери.

Ця система одержали назву асептика (гр. а – без, septicаs - гнійний). У
1890 р асептика одержали офіційне визнання.

А с е п т и к а – це система заходів, завдяки якій виключається влучення
мікробів у операційну рану. Асептика ґрунтуються на організаційних
заходах, фізичних факторах, хімічних засобах, біологічних методах.

З тих пір дотримується основний закон асептики: усе, що стикається з
раною - повинно бути стерильним.

Асептика дуже інтенсивно розвивалися і за 10 років витиснула
антисептику. Введення асептики в корені перетворило хірургію.

Т.Більрот підсумував: «Нині малодосвідчений хірург, але з чистими
руками і чистою совістю може досягти кращих результатів, чим раніше
самий знаменитий професор хірургії».

Подією, що затвердила визнання антисептики й асептики, був ХІІ

Подією, що затвердила визнання антисептики й асептики, був ХІІ
Міжнародний конгрес лікарів у Москві в 1897 р. Найбільше важливою
проблемою конгресу бути безгнильне лікування ран. Було більш 10 тис.
делегатів конгресу. Лікарі були уражені успіхами лікарської справи в
Росії. Саме в ній у 1897 р М.Я.Вен?ямінов вперше у світі було
запропонував застосовувати маски під час операції для попередження
краплинної інфекції.

Хірурги початку ХХ століття віддавали перевагу асептиці. Так
продовжувалося до І Світової війни. На театрі військових дій практично
всі хірурги визнали розумним сполучення асептики й антисептики. З цього
часу хірургія придбали риси, властиві сучасному її стану.

Установлено, що до середини 60-х років у хірургічних стаціонарах ведуче
значення мала стафілококова інфекція. У наш час превалюють грамнегативні
мікроби, гриби і віруси.

Шляхи проникнення інфекції в рану – екзогенний і ендогенний.

Екзогенна інфекція може потрапити в рану:

1 з повітря (повітряна інфекція);

2 із бризками слини й інших рідин (краплинна інфекція);

3 із предметом, що стикається з раною (контактна інфекція);

4 із предметів, що залишаються в рані (шви, дренажі, металеві стрижні,
спиці, штучні клапани серця, синтетичні протези судин, металопротези
кіст, електрокардіостимулятори й ін.), імплантація.

Повітря, як засіб передачі інфекції, особливо велике значення має в
операційних, реанімаційних відділеннях. Перенос патогенної мікробної
флори від хворого до хворого називається перехресною інфекцією. Ця
небезпека зростає зі збільшення тривалості перебування хворого в
стаціонарі. Тому необхідно прагнути до скорочення ліжко-дня до і після
операції.

Ендогенна інфекція знаходиться на покривах чи усередині організму
хворого. Вона попадає в рану або безпосередньо, або по лімфатичним,
кровоносним шляхам.

Вогнища інфекції:

1 запальні процеси на шкірі (фурункули, піодермії, екземи);

2 осередкова інфекція шлунково-кишкового тракту (каріозні зуби,
холангіт, холецистит, панкреатит і ін.);

3 інфекція дихальних шляхів (гайморит, бронхіт, пневмонія,
бронхоектази);

4 запальні захворювання урогенітального тракту (пієміт, цистит, уретрит,
простатит, сальпінгіт);

5 вогнища невідомої (криптогенної) інфекції.

Блукаюча (латентна) інфекція довкола сторонніх тіл відмежована
сполучним валом. При зниженні реактивності організму вона може
загостритися.

Профілактика повітряної і краплинної інфекції. Установлено, що
повітряна і краплинна інфекції грають велику роль у розвитку
післяопераційних ускладнень. До кінця операційного дня кількість
мікроорганізмів у повітрі операційних різко збільшується. Успіх
лікування хірургічних хворих багато в чому залежить від організації
роботи такого відділення. Головною задачею є профілактика ранової
інфекції. При будівництві хірургічного відділення палати повинні бути з
розрахунку 7 м2 на одне ліжко. Важливо мати на 2 ліжка одну палату з
окремим санвузлом. Повинні бути перев'язувальні (чиста і для хворих з
нагноєнням ран), маніпуляційна, процедурна, столова, сестринська,

процедурна, столова, сестринська,
ординаторська (ще краще кабінети для лікарів) і для завідувача
відділенням, кімната для білизни, санітарні вузли і т.д.

У лікарнях на 75 і більш ліжок передбачається загально-хірургічне
відділення. У більш великих лікарнях розгортається декілька хірургічних
відділень. Створюють спеціалізовані відділення на 40-60 ліжок.
Профілювання залежать від контингенту хворих. Хворі з гострою
хірургічною інфекцією, згідно з сучасними правилами госпіталізації, не
повинні знаходитися поруч з хворими, які перенесли асептичні операції. У
відділенні повинна бути чиста половина і для хворих з нагноєнням.
Відповідно повинні функціонувати і дві перев'язувальні (для хворих з
асептичним загоєнням ран і з ознаками чи явним гнійним ускладненням).
При наявності однієї перев'язувальної у ній спочатку виконують чисті
перев'язки, після – з ознаками нагноєння. Між перев'язками обробляють
руки, змінюють інструменти. Проводиться кварцування бактерицидними
лампами.

Пристрій і організація роботи операційного блоку. До операційному блоку
пред'являють особливі вимоги. Оптимальне рішення, коли операційний блок
розміщений в ізольованому приміщенні, яке з’єднане з головним корпусом
переходом і з відділенням інтенсивної терапії. Розміщують блок на
верхніх поверхах (уникнути міського шуму, запилення) з орієнтацією вікон
на північ (північний захід), щоб уникнути перегріву приміщень сонячними
променями в літні місяці, чи взагалі без вікон. Повинні бути розділені
операційні: для чистих операцій і з гнійними захворюваннями
(ускладненнями). Перехід-тамбур треба обладнати бактерицидними лампами.

В операційному блоці для створення умов асептики треба здійснювати
строге зонування приміщень:

перша зона (стерильна): приміщення, до якого у відношенні асептики
пред'являються самі суворі вимоги (операційні, стерилізаційні,
приміщення зв'язані з операційною);

друга зона (строгого режиму): передопераційна, наркозні, апаратні);

третя зона (зона обмеженого режиму): інструментально-матеріальна, для
збереження крові, переносної апаратури, протокольні, приміщення для
хірургів, медсестер;

четверта зона – зона загально-лікарняного режиму.

Обробка приміщень операційного блоку. Стіни операційної зали повинні
мати поверхню з водостійких матеріалів, без щілин, із закругленими
місцями з'єднання стін і стель для частого миття, дезінфекції. Стіни –
зелено-блакитні, жовтогарячі, стелі – матові, підлоги – легкомиючі,
антисептичними. Меблі добре дезінфікуючими. Доцільні операційні зі
скляними стелями для спостереження студентами і лікарями.

Призначення приміщень операційного блоку. Сучасні операційні
укомплектовані складною апаратурою, з роботою кондиціонерів;
централізована підводка кисню, закису азоту, стиснутого повітря і
вакууму. Операційний стіл з автоматичним керуванням, електрокоагулятор.
Основне призначення – виконання операції. В самій операційній теж треба
дотримуватися принципу зонування. У центрі – операційний стіл. Зона
операційної медсестри повинна бути якнайдалі від входу.

йдалі від входу.

У передопераційній обробляють руки члени хірургічної бригади. Наркозна,
апаратна, стерилізаційна – для стерилізації інструментарію, що передають
через вікно.

У зоні санпропускника персонал переодягається в операційну білизну.
Ідеально, коли кожен учасник може потрапити в операційну лише пройшовши
душову кабіну, а після операції виходять в іншому напрямку.

Маска повинна закривати рот і ніс (фільтр). В умовах абсолютно
стерильних операційних хірурги одягають костюми і ковпаки, під які
надходить свіже повітря (підводяться в область чола), а видихуване
повітря виходить за межі операційної з допомогою вакуумних насосів.

Вміст і прибирання операційних. В операційної співробітники повинні
знаходитися тільки в робочий час. У це приміщення входити без
необхідності не треба. При цьому треба, щоб був ковпак, маска і бахіли.
Для чистоти серветки, просочені кров'ю, рановим відокремлюваним, вмістом
порожнього органа кидають у спеціальні тази на підставках. Ексудат, гній
збирають насосом. Стежать за чистотою підлоги під час роботи.

Види прибирання приміщень операційної. Прибирання повинні проводити
тільки вологим способом (1% р-н хлораміну, 3% р-н перекису водню, 0,5%
миючих засобів).

1 попереднє прибирання: зранку щодня до операції протирають від пилу
осілого за ніч горизонтальні поверхні (столи, підвіконня, підлогу);

2 поточне прибирання під час операції: підбирають з підлоги серветки чи
кульки, відразу витирають забруднену кров'ю (гноєм, ексудатом) підлогу;

3 прибирання після операції забезпечує чистоту операційної перед подачею
наступного хворого;

4 прибирання після екстрених операцій чи у кінці операційного дня;

5 генеральне прибирання здійснюються у вільний від операції день. Всю
операційну (стеля, вікна, стіни, підлога) миють гарячою водою з милом й
обробляють 3% р-ном перекису водню + 0,5% р-н миючих засобів чи 1-2%
р-ном хлораміну.

Необхідні регулярні дослідження бактеріального забруднення повітря
операційної. Установлено, що до кінця дня кількість колоній різко
збільшується. Але після провітрювання і вологого збирання значно
зменшується. Бактеріальна забрудненість повітря в операційній наступна:
1000 бактерій у 1 м3, під час операції – 3000-4000. При наявності
стаціонарний повітряочищувача 30-50 і 100-200 бактерій у 1 м3
відповідно. Під час роботи унаслідок руху, ходіння в операційній
мікробне обсіювання повітря збільшується на 100%.

Для дезінфекції повітря операційних використовують бактерицидні
ультрафіолетові лампи. Довкола ламп створюється стерильна зона діаметром
до 3 метрів. Після 2-3 годин роботи лампи бактерицидне обсіювання
повітря знижується на 50-80%. При комбінованому бактерицидному
опроміненні повітря + провітрювання протягом години знижує кількість
мікроорганізмів у повітрі на 75-90%, що в 3 рази знижує ризик
інфікування ран. Це варто використовувати між операціями, після
операцій, уночі.

З метою зменшення кількості мікробів у операційному блоці використовують
стерильні шлюзи для персоналу і хворих. Важливо, що чим більше персоналу

во, що чим більше персоналу
в операційній, тим вище мікробне обсіювання, підвищений ризик нагноєння.
Вентиляція операційних здійснюються установками для кондиціонування
повітря. Їхні фільтри затримують бактерії. Повітря в операційну
подається з підпором, щоб не надходило в операційну з інших приміщень.
Обмін повітря повинен бути 3-4 рази на годину.

Температура повітря в операційній повинна бути не вище 24(С, вологість
повітря – не більш 50%.

Особливо чисті операції виконуються в операційних з ламінарною стелею
(вертикальною і горизонтальною) стерильного повітря. Обмін повітря при
цьому досягає 500 разів на годину, з потоком повітря несуться в
протилежну від місця подачі сторону частки, мікроби, забруднений
повітря.

Для виконання особливо складних операцій на органах кровообігу створені
бароопераційні: тут оперують в умовах підвищеного атмосферного тиску.

Профілактика контактної і імплантаційної інфекції; стерилізація.
Стерилізація досягаються за допомогою фізичних і хімічних методів.

Фізичні методи

Термічні способи. Стерилізація виробляються:

1 водяною парою в автоклаві при температурі 120-132(С;

2 сухою парою в сухожарових стерилізаторах (шафах) при температурі
180-200(С.

Робочі фази:

1 фаза нагрівання;

2 час зрівноваження;

3 час знищення мікробів (тривалість запропонована інструкцією);

4 час охолодження (від моменту припинення нагрівання до зниження
температури до 80(С при стерилізації сухим жаром і до 60(С при
стерилізації в автоклаві).

Режим і рекомендації по стерилізації відбиті в наказі № 720 від
31.07.78 р.

L

\

FДжерелом тепла служить гаряча водяна пара. Вона діє інтенсивніше, ніж
гаряче повітря, оскільки відбувається гідратування, коагуляція і
гідроліз білків.

Апарат для стерилізації паром під тиском називається автоклав. Він
складається з двох металевих циліндрів різного діаметру, вставлених один
в іншій. Між ними залишається простір, що наповняється водою. У
внутрішній кладуть бікси з марлею чи з інструментами. Щільно загвинчують
двері. Заливають воду. Відкривають запобіжний клапан. Включають джерело
тепла. По термометру і монометру судять про температуру і тиск. При
надлишковому тиску спрацьовує запобіжний кран і виходять пара.
Автоклавування проводиться: при режимі 1 атм. стерилізація триває 1
годину, при 1,5 атм. – 45 хв, при 2 атм. – 20 хв. По закінченню
стерилізації пара з автоклава випускають через кран, на який надіта
гумова трубка, у воду і виводять у каналізаційний стік, щоб пара не
попадала в приміщення. Відгвинчують люк, випускають залишок пари і
кілька хвилин сушать матеріал за рахунок тепла стінок автоклава.
Закривають отвори у біксах і виймають.

Стерилізація сухим жаром. Стерилізація відбуваються за рахунок
розігрівання об'єктів які стерилізуються нагрітим повітрям. Температура
повинна досягати 160-200(С при експозиції 60 хвилин. Можна обробляти всі
термостабільні метали, що не горять, порцеляну, скло. Сухожарова
стерилізація непридатна для перев'язного матеріалу, гуми, пластиків.
Стерилізують шприци, посуд. Після відключення сухожарового стерилізатора

рици, посуд. Після відключення сухожарового стерилізатора
очікують зниження температури до 80(С. Підключений у мережу стерилізатор
не можна відкривати, так як надходження кисню може привести до
запалення.

Променева стерилізація. Цей вид здійснюються іонізуючими бета- і
гама-випромінюванням ізотопами 60Со чи 137С дозою 250 г, щоб виключити
можливість залишення життєздатної флори. Особливо зручна стерилізація
гама-випромінюванням сироваток, вакцин, біологічних тканин (протезів
судин, кісти), лікарських препаратів, виробів одноразового користування
(атравматичні голки, системи для переливання, шприци і т.д.). Але цей
вид стерилізації можливий тільки при великих спеціалізованих установах
через необхідність створення громіздкої і дорогої системи
протипроменевого захисту гама-установок.

Хімічна стерилізація – це холодна стерилізація. Проводиться
сильнодіючими антисептиками – 0,2% р-ном оцтової кислоти, 6% р-ном
перекису водню, 0,5% р-ном спиртовим гібітана, тройним розчином і ін.
Холодна стерилізація здійснюються в умовах, при який температура не
перевищує температуру коагуляції білка (від 45( до 60(С).

Окис етилену має бактерицидну дію за рахунок алкілованих протеїнів
бактерій, розчинних у воді, спиртах. Це газ з ефіроподібним запахом.
Застосовуються портативні газові стерилізатори – 2-3 л. З допомогою
газової стерилізації стерилізують ті предмети, що не витримують
стерилізації в автоклаві. Окисом етилена обробляють рукавички, катетери,
протези судин, ендоскопи, вузли респіраторів і апаратів штучного
кровообігу. АІК експозиція 6-16 годин. Після цього треба помістити у
вентиляційне приміщення на 1-5 доби.

Перевірка якості стерилізації. Речовини і предмети вважаються
стерильними, якщо ефект стерилізації підтверджений індикатором
стерильності. Це проводиться із застосуванням хімічних експрес-методів,
тест-індикаторів, термоіндикаторів.

Термоіндикатори. Метод заснований на розплавлюванні кристалічних
речовин. Гідрохінон на папір світло-салатового кольору, при температурі
175-180(С стає темно-коричневим. Гідрохінон 0,3 г поміщають у флакон.
Сірокоричневий порошок при температурі 170-175(С перетворюється в
розплавлену масу чорного кольору.

Бензойна кислота. Її у вигляді порошку поміщають у пробірку (флакон з
антибіотиків), чи амідопирин, температура плавлення їх вище 110(С. При
режимі стерилізації 120(С і тиску в 1 атм. порошок розплавляється.

Кристалічні речовини плавляться при суворо визначеній температурі і
120(С, розплавлювання їх свідчить, що температура = 110(С.

Застосування сірки для контролю стерилізації не рекомендується.

Крім обов'язкового щоденного контролю на стерильність, вибірково, раз у
тиждень чи у 10 днів проводять бактеріологічний контроль
(перев'язувального, шовного матеріалу, стерильності рук). Він є самим
надійним методом контролю стерильності. Але він тривалий і трудомісткий.
Результати посівів зіставляють з нагноєннями.

Стерилізація інструментів. Найбільше простим і розповсюдженим способом
стерилізації хірургічних інструментів є кип'ятіння у воді протягом 45

інструментів є кип'ятіння у воді протягом 45
хвилин чи у 2% р-ні гідрокарбонату натрію з моменту її закипання.

Інструменти стерилізують у стерилізаторах із сіткою на дні і щільно
закривають кришкою. Коли рідина закипить, у неї опускають розібрані і
розкладені на сітці інструменти. Коли вода знову закипить відзначають
час початку кипіння. Після закінчення стерилізації сітку з інструментами
виймають і їх розкладають (дотримуючи стерильність) на столику для
інструментів, покривають подвійним стерильним простирадлом.

Передстерилізаційне очищення. Воно складається з промивання гарячою
водою з щіткою. Потім замочують для повного видалення крові в миючому
розчині і перекисі водню (профілактика вірусного гепатиту). Потім
кип'ятять протягом 5-10 хв. Якість очищення на наявність крові
контролюють амідопориновою, бензидиновою, фенолфталеїновою пробами. При
позитивній пробі на кров чи миючі розчини інструменти підлягають
повторній обробці до одержання негативного результату.

Інструменти, забруднені патогенними мікробами (гноєм) необхідно після
обробки (дезінфекції) кип'ятити 45 хв. У випадку виявлення анаеробних
спороносних мікробів інструменти кип'ятять протягом 2 годин. Дезінфекція
гумових і інших виробів (предмети побуту) - занурювання у 1% р-н
хлораміна на 3 хв, 3% р-н перекису водню + 5% миючих засобів на 80 хв.
Інструментарій автоклавуют протягом 45 хв при 1 атм., чи 20 хв. при 2
атм.

Ріжучі і колючі інструменти при тривалому кип'ятінні тупляться. Тому
кип'ятять 3 хвилини і занурюють у 96% спирт на 2-3 години. Термін
збереження стерильності інструментів 3 доби.

Шприци стерилізують у розібраному виді в повітряних стерилізаторах при
температурі 180(С протягом 60 хвилин. Зберігаються в стерильному
упакуванні. Можна шприци кип'ятити 45 хвилин. Бажано мати шприци
одноразового використання.

Дезінфекція ендоскопів, катетерів із пластмаси в 2% р-ні глютарового
діальдегіда (активатор) і гіпохлорида натрію (інгібітор корозії), що
входить у препарат сайдекс Термін обробки 45-180 хв. застосовуються
також 0,1% р-н тергицида 30-60 хвилин.

1 В спеціальних герметичних стерилізаторах, на дно яких кладуть
таблетки формальдегіду. Стерилізація забезпечуються парами формаліну
(експозиція 48 годин).

2 В розчині етанола на 10 хв., потім на 5 хв. у р-ні ціаніду ртуті
(1:1000); перед уживанням потерти етанолом. Вузли апаратів «штучна
нирка», «серце», респіраторів стерилізують кип'ятінням, у повітряному
стерилізаторі, окисом етилену (6-16 годин). Перед уживанням промивають
дистильованою водою.

3 Занурюють у спирт без окуляра на 10 хв., потім на 5 хвилин у р-н
ртуті 1:1000; протерти спиртом.

4 Занурюють у діоцид на 5 хвилин; 1:3000.

Стерилізація перев'язного матеріалу й операційної білизни. Марля
(серветки, тампони, кульки), вата, лігнін автоклавують, білизна
(простирадла, рушника, пелюшки, халати) автоклавують під тиском пари 1,1
атм. протягом 45 хвилин (температура 120(С) чи 2 атм. протягом 20
хвилин (температура 132(С). Стерилізують у біксах Шимельбуша. Отвори

льбуша. Отвори
біксів після стерилізації закривають, пересуваючи ободок. Термін
збереження стерильної білизни – 3 доби. Бікси повинні бути забезпечені
ярликами, на яких відзначається чорнилами вид матеріалу, дата і час
стерилізації.

Стерилізація рукавичок. Методи:

1 рукавички пересипаються тальком зсередини і зовні, кожну окремо
загортають у серветку, укладають у бікси і стерилізують (автоклав) при
температурі 120(С під тиском 1,1 атм. 45 хвилин;

2 рукавички кип'ятять у воді 45 хвилин;

3 занурюють у розчин детергентів на 60 хвилин (р-н сулеми 1:10);

4 стерилізують у газових стерилізаторах окисом етилену. Після
використання рукавички миють з милом, на 30 хв. занурюють у 1% р-н
хлораміну, прополіскують, сушать. Краще мати одноразові рукавички.

Стерилізація шовного матеріалу. Шовний матеріал, який розсмоктується
(кетгут) і який не розсмоктується (капрон, шовк, лавсан, скріпки).
Шовкова нитка маскується в залежності від товщини нитки (чим товща
нитка, тим більше номер). Частіше використовуються нитки №1 – 0,01 см,
№4 – 0,1 см, №8 - 1,14 см.

Вимоги до шовному матеріалу:

1 повинен бути міцним, біологічно інертним, не повинен викликати
алергій, запалення, не володіти канцерогенними властивостями;

2 добре переноситися тканинами;

3 піддаватися стерилізації і не втрачати міцності.

Нитки можуть бути монофіламентними (монолітними), крученими, плетеними.

Спосіб Кохера

Стерилізація шовку. І етап – мотки шовку миють у теплій воді з милом
10 хвилин, прополіскують, висушують стерильним рушником. ІІ етап –
медсестра вдягається як для операції. Перемотує на предметні стекла
(котушку), опускає в ефір на 24 години для знезаражування і розчинення
жировоскових капсул у деяких мікробів (туберкульозу). ІІ етап –
перекладають стерильні інструменти в спирт на 24 години для знежирення
(денатурація білка мікробних тіл). ІV етап – кип'ятіння протягом 10 хв у
розчині сулеми 1:1000 для повного знищення (гинуть усі спорі).
Зберігається в банці з 96% спиртом, через 10 днів змінюють спирт, беруть
на бактеріальний посів. Перед уживанням кип'ятити 2 хвилини в
розчині діхлорида 1:1000.

Стерилізація капрону – кип'ятінням протягом 45 хвилин чи автоклавування
як білизна. Переваги капрону: простота готування, високий ступінь
міцності, слабка реакція тканин на нитку. Недостатня підвищена
пружність, тому з 3 вузлами.

Автоматичні нитки з голками й ампулований шовний матеріал зі штучних
синтетичних поліефірних, чи з поліамідних (нейлон, капрон, перлон,
супрамід, дакрон, марален, тефлон) волокон. Немає реакції тканин.
Стерилізують гама-променями на заводах.

Кетгут виготовляють із слизового шару тонких кишок рогатої худоби,
свиней. Він – гетерогенний білок, може викликати реакцію тканин.
Переваги – через 6-12 днів резорбується. За рахунок хромування резорбція
продовжена до 15-40 днів. Хромований кетгут випускаються в ампулах, в
упаковці з алюмінієвої фольги з розчином, що консервує, (спирт 96% - 89
г, гліцерин - 6 г, бензин авіаційний - 1 г, вода - 4 г),

Вікрил, пролен, дексон – штучні нитки, що мають перевагу перед

Вікрил, пролен, дексон – штучні нитки, що мають перевагу перед
кетгутом, особливо в інфікованій рані.

Стерилізація кетгуту. Спосіб Клаудіуса, модифікований за А.П.Губарєвим
(у спиртовому люголевському р-ні). Обезжирювання в ефірі 24 години.
Стерилізація протягом 7 діб у водяному люголевському розчині. Зміна
розчину і збереження в такому ж розчині 7 діб. Кетгут можна
стерилізувати парами йоду (метод Сітковського) чи в 1% р-ні малахітової
зелені (метод Бакала).

Обробка рук. Принцип хірургічної обробки рук складається в механічному
очищенні, дезінфекції і дублювання шкіри 70% чи 96% спиртом, при якому
як би замуровуються бактерії на час стерилізації.

Будь-який метод повинен забезпечити:

видалення з поверхні шкіри бруду і бактерій;

знищення бактерій на шкірі;

ущільнення шкіри, дублювання її, щоб закрити протоки потових і сальних
залоз;

збереження шкіри, тобто бути нешкідливим.

Дезинфікуючі засоби повинні відповідати вимогам:

швидко убивати патогенну мікробну флору;

надійно знищувати мікроби в рукавичному соку, щоб руки залишалися
обеззараженими протягом всієї операції;

не мати дратівливої дії на шкіру.

Класичні способи обробки рук по Фюрбрингеру (1897 р), Альфельду,
Заблудовского, Спасокукоцького-Кочеригіна (1929 р) у наш час не
застосовуються, так як вони займають багато часу.

Скрізь використовують прискорені методи:

обробка рук розчином «С-4» (первомур) – 1970 р. на 5 літрів - суміш
перекису водню (85,5 г, 30-33%) і мурашиної кислоти (34,0 г, 85-100%),
що змішують у стерильному посуді в співвідношенні 2,2:1, зберігають не
більш 1 доби. Використовується 2,4% розчин.

руки миють водою з милом (без щітки) протягом 1 хвилини;

витирають насухо;

обробляють 1 хвилину в тазі з розчином «С-4»;

витирають стерильною серветкою;

надягають стерильні халат і рукавички.

Обробка рук хлоргексидином (хлоргексидин біглюконат) – 1977 р.

руки миють водою з милом;

витирають насухо стерильною серветкою;

миють руки протягом 2-3 хвилин ватяним тампоном, змоченим 0,5% спиртовим
розчині хлоргексидина (його розводять на 70% спирті 1:40), витирають
насухо;

одягають стерильні халат, рукавички.

Можна обробляти руки у водяному розчині хлоргексидина (1:20) у
стерильному тазі протягом 3 хвилин. Розчин готують розводячи 500 г 20%
оригінального розчину в 10 л дистильованої води.

Обробка рук церигелем (1971 р). миють руки з милом. Просушують шкіру
стерильною серветкою. Наносять на шкіру 3-4 г церигеля і 8-10 хвилин
розтирають, щоб препарат покрив пальці, долоні, тильну поверхню кистей
до передпліч. Руки висушують на повітрі. Після випару спирту утвориться
тонка асептична полімерна плівка. Спосіб ефективний в екстрених
ситуаціях. Під час роботи в перев’язувальній, при первинній обробці ран.
Після операції полімерна плівка змиваються 96% етиловим спиртом.

Обробка рук йодоформом. Дуже ефективний і швидкий. У 1% розчині
йодопірон-полівініл пиролідона і гексахлорфена в мильному розчині
(шампунь) протягом 3-5 хвилин миють руки. Досягається одночасно
очищення, дезінфекція рук. Висушують серветкою, одягають халат і

зінфекція рук. Висушують серветкою, одягають халат і
рукавички.

Обробка рук ультразвуком. У спеціальних ультразвукових ваннах залитий
розчин антисептика (0,05% р-н гібітана). У ньому миють руки. Через
розчин проходять ультразвукові хвилі, що забезпечують дезінфекцію

Обробка рук дегміном і дегміцидом (1968 р). Миють руки теплою водою з
милом 2-3 хвилини, протирають тампонами, змоченими 1% р-н препарату 3
хвилини, потім витирають стерильною серветкою насухо, одягаю халат і
рукавички.

Обробка рук миючими засобами (1960 р). Миють руки водою з милом.
Занурюють на 3-5 хвилин у таз з миючим засобом («Новина», «Астра»),
розчин готують перед уживанням (1 ст. л. на 3 л води), висушують
стерильною серветкою. Протягом 3 хвилин руки протирають 96% етанолом.
Одягають халат, рукавички.

Обробка рук новосептином. Обробляють шкіру 3% водяним розчином новосепта
протягом 2-3 хвилин.

Екстрені способи.

Спосіб Хайснера – без попереднього миття водою з милом, тільки 5% р-ном
йоду в бензині.

Спосіб Брауна – миють руки 96% спиртом 10 хвилин.

Спосіб Спасокукуцького-Кочеригіна. Немає необхідності мити водою з
милом. Метод заснований на розчиненні лужним розчином аміаку жирів на
поверхні й у порах шкіри і вимивання бактерій разом з розчином. При
побутовому забрудненні рук їх миють з милом протягом 1 хвилини. Потім
ретельно миють руки серветкою в тазі з р-ном 0,5% нашатирного спирту
протягом 3 хвилин, потім 3 хвилини в іншому тазі. Висушують руки
стерильним рушником. Обробляють руки спиртом протягом 5 хвилин. Деякі
хірурги ще обробляють нігтьові фаланги і складки шкіри 10% розчином
йоду.

Одягання операційного одягу. У передопераційній член хірургічної
бригади надягає маску-шолом (закривають голову, ніс, рот), але краще на
шапочку-ковпак, бахіли. Після обробки рук одягають халат (подавати пояс
руки – навхрест, тобто ліву частину правої і навпаки). Зав'язувати
тасьми може операційна медсестра, якщо ще без рукавичок, якщо вже їх
надягла, те сам хірург. Рукавички вдягати треба так, щоб медсестра не
торкалася рукавичками рук хірурга, а він рукавичок медсестри.

Використана література

Медичний енциклопедичний словник.Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М.
П. Зяблюк, А. М. Кудрицький.

Вирізки журналу “Медичний вісник” та “Охорона здоров‘я”.

Лікування та діагностика. – 2001 р. - №2. – С.33-38. Колесник М.І.,
Лапчинська І.І

Свиридов О.І. Анатомія людини. – К., 2001.

Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.

М.Р.Сапин, Г.Л.Билич "Анатомия человека" книга 2 "Внутренние органы.
Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная
системы)" Москва, Оникс-Альянс-В 1999г.

Р.Д.Синельников "Атлас анатомии человека" том III "Учение о нервной
системе, органах чувств и органах внутренней секреции" издательство
"Медицина" Москва 1968 год.

Айземан Б. ?., Смирнов В. В., Бондаренко А. С. Фитонциды и антибиотики
высших растений. — К.: Наук, думка, 1984. — 277 с.

Бетина В. Путешествие в страну микробов. — М.: Мир, 1976 — 271 с.



Билай В. И. Основы общей микологии. — К.: Вища шк., 1974. — 395 с.

Бойко А. Л. Экология вирусов растений. — К.: Вища шк., 1990. — 165с.

Букринская А. Г. Вирусология. — М.: Медицина, 1986. — 336 с.

PAGE 1

PAGE 15


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності