↑ Вгору

Реферат на тему

Генрі Лонгфелло та його поема „Пісня про Гайавату”


читати

Переглянути реферат

зберегти

Скачати реферат

друкувати

Друкувати реферат

Курсова робота

Генрі Лонгфелло та його поема „Пісня про Гайавату”



Зміст

Вступ
3 – 4

Розділ І . Міфологічна основа поеми „Пісня

про Гайавату”



1.1.”Молодша Едда” – взірець для поеми

Г. Лонгфелло
6 – 7

1.2. Міфологічні версії образу Гайавати 7 – 8

1.3. Людина і природа в міфологічному

уявленні , значення ритуалів і табу

(у поемі та в житті первісних людей) 8 -16

Розділ ІІ . Характеристика образу

Гайавати у поемі

2.1. Вихід „Пісні про Гайавату” 17 – 18

2.2. Життєвий шлях Гайавати 18 –
23

2.3. Друзі Гайавати
23 – 25

2.4. „Відхід” Гайавати
25 – 26

Висновки 21 - 23

2

Вступ

Генрі Водсворт Лонгфелло (1807-1882) є одним з відомих
поетів-романтиків середини ХІХ ст. в американській літературі.

Доля подарувала Генрі Лонгфелло щастя бути визнаним
викладачем,профе - сором , поетом .Він добре знався на особливостях
культури європейських країн, досліджував особливості італійської ,
іспанської , французької поезій , був обізнаний з міфологією
скандинавських народів , складав підручники з французької та італійської
грамати . Слава поета , творця ”Пісні про Гайавату” , пережила його на
століття , і він для нас так само огорнутий романтичним серпанком , як і
для своїх сучасників , що полонилися першим же його поетичним твором
”Битва біля Ловелз-Понд”, написаним на історичну подію-битву білих з
індіанцями на початку ХVIII ст.

За кількістю перекладів іноземними мовами,як стверджує дослідник
поетового життя і творчості Н.Арвін , Генрі Водсворт Лонгфелло
поступався лише перед Марком Твеном , а за числом творів він зрівнявся
з Й.В.Гете , Г.Гейне , А.Теннісоном . Ще за життя його твори
перекладалися сімнадцятьма мовами , включаючи російську і українську .
1873р. у львівському журналі „Правда” (ч.14,від 1 вересня) Михайло
Павлик опублікував україномовний варіант однієєї з найсміливіших поезій
цього циклу - ”The Slave’s Dream”(„Сон невільника”) . Від того часу
з’явилось кілька нових інтерпретацій „Сну...” - П.Грабовського ,
М.Гаска, М.Пилинського . Дещо для засвоєння творчості Г.Лонгфелло
українською літературою зробила Олена Пчілка . Панас Мирний перший серед
майстрів українського красного письменства відважився на титанічний труд
переклад ”Пісні про Гайавату” , завершивши його протягом 1899-1900 рр.

Він користувався блискучим російським перекладом І.Буніна . Також зрідка
йому допомагав В.Г.Короленко. О.Олесь опублікував свій переклад ”Пісні
про Гайавату” у 1912 р. у „Літературно-науковому віснику”.

3

„Пісня про Гайавату” , оця непересічна книга , одна з найпривабливіших

я про Гайавату” , оця непересічна книга , одна з найпривабливіших

книжок світової літератури . Вона вже пережила століття , перекладалась
багатьма мовами , зачепила своїм неповторним єством мільйони і мільйони


читачів . Утвердилась як вічна цінність .

В чому ж її сила і привабливість ? Чому образ Гайавати в нашій уяві
виникає щоразу , коли заходить мова про індіанські народи Америки ? Та й
не тільки тоді . Вирісши на американському грунті , ввібравши в себе
найкращі риси чудових міфів корінних американських племен , образ
Гайавати - глибокопоетичний і казково – фантастичний - став своєрідним
промовистим закликом до єднання народів , своєрідним втіленням цього
єднання . В поемі Володар Життя Маніто висікає з каменю Люльку Згоди
дорікає всім людям :

Я стомився від ваших сварок,

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народів,

Молитов про помсту люту...

Ваша сила тільки в згоді,

А безсилля в ворожнечі!

Помиріться ж,любі діти,

Будьте друзями,братами![13;25]

Яка ж актуальна Люлька Згоди,породжена індіанськими міфами , саме тепер
. Який привабливий образ Гайавати , що вчить будувати мудре і прекрасне
життя, позбавлене ворожнечі і війн ! Гуманізм уславленого Г. В.
Лонгфелло знаходить сподіваний відгук у наших серцях , бо він дивовижно
щирий і конкретно зумовлений !

4

Розділ ?

Генрі Лонгфелло писав : ” ”Пісня про Гайавату” - це індіанська „Едда”
,коли мені дозволено так називати її . Я написав її на основі легенд ,
які панують в середовищі північноамериканських індіанців . В них іде
мова про людину дивного походження , яка була послана до них , щоб
розчистити їхні річки , ліси і риболовні місця і навчити народи
займатися мирним ремеслом . В різних племен він був відомий під різними
іменами : Michabou , Chiabo , Marabozo , Tarenaywagon i Hiawatha , що
означає – пророк , учитель . В цей старий переказ я вплів і інші цікаві
індійські легенди... Описувані події увідбуваються в країні Оджибуеїв ,
на південному березі Верхнього Озера , між Мальовничими Скелями і
Великими Пісками .”

У вищеподаній цитаті згадано „Едду” , яку поет вибрав як взірець свого
твору . Існує так звана „Молодша Едда” і „Старша Едда” . ”Молодша Едда”
написана ісландським вченим , поетом і політичним діячем Сноррі
Стурлусоном в 1222-1225 роках в Ісландії . Дослідники твердять , що в
жодному творі не знайшла такого повного відображення міфологія , яку не
лише всі скандинавські народи , але і всі інші народи германської мовної
групи , вважають своєю найціннішою культурно-історичною і мистецькою
спадщиною .”Старша Едда” - це збірник староісландських пісень про богів
і героїв . Обидва твори належать до найуславленіших .

У „Молодшій Едді” зібрані міфи і легенди скандинавських народів . І
американський поет-романтик створює поему про індіанського легендарного
вождя , пророка , вчителя і просвітителя Гайавату з племені Оджибуеїв та
Ірокезів . Це зафіксовано в науково-дослідницькій праці Ващенка О. В.
”Историко-эпический фольклор северо-американских индейцев” , у збірках
”Всевидящий глаз. Легенды северо-американских индейцев” , ”Покуда растут

евидящий глаз. Легенды северо-американских индейцев” , ”Покуда растут
травы . Антология мифов , традиций и современной поэзии

американских индейцев” .

5

У „Міфологічному словнику” подано три версії образу Гайавати.В ірокезів
це

вождь і пророк , котрий виступив проти міжусобиць племені онондага,
через що був покараний злим божеством Атотархо , який убив сім дочок
Гайавати. Гайавата вирушив у добровільне вигнання , знайшов чарівний
талісман вампум і зустрівся з Деганавидой.

Сюжет другої легенди трохи інший . Гайавата був людожером , але ,
зцілений Деганавидой , став його спільником . Вони вмиротворили Атотархо
за допомогою вампума і животворної магічної сили Оренда і заснували
Велику Лігу ірокезів .

Та існує і третя версія образу великого вождя Гайавати . Вона , як
вважають дослідники , і є найбільш реальним джерелом поетичної версії
Лонгфелло . Гайавата - історична особа . Жив він у ХV столітті . Є
засновником Великої Ліги Співдружності ірокезьких племен . Почесний
титул Гайавати зберігається у ритуальному перечні п’ятдесяти вождів Ліги
. Драматична доля , тяжка праця , ідея страждання - все це наближає
образ героя до смертної людини , але тим більше вражає людину велич
подвига героя .

Міфологічний герой повинен упорядковувати життя і вносити в нього
гармонію , справедливість . Саме тому всіх міфологічних героїв наділяють
надлюдськими силами і можливостями , божественним походженням , тощо .
Все це підкреслює їхню відмінність від смертних , простих людей . Саме
через це вони є „вищими” від загальної „сірої маси” . Такі риси є
спільними для міфів усіх народів світу . Але міфологія кожного з народів
, без сумніву , має і свої характерні особливості , що вирізняють її
з-поміж інших . У таких героїв як Геракл , Гільгамеш , Нібелунги , Ахілл
можна знайти ряд схожих рис . Але всі вони смертні .

А як схожі народні уявлення про скромність і вихованість молодих красунь
всіх народів – здається , мова йде не про дакотянку з Великих Озер , а
про якусь слобожанську відданицю з повістей Г. Квітки-Основ’яненка чи
про саму Наталку-Полтавку : „І,покинувши роботу , / Встала з місця
Міннегага , / Щоб

6

обідати подати / Та сходить по свіжу воду . / І в мисках усяку страву /
А в кірцях холодну воду / Подавала Міннегага , / Потім сіла і
уважно / Стала слухати

розмову , А сама – ані словечка , / Ні словечка не сказала !
”.[13;17]

Основою міфопоетичного бачення було те , що давня людина не вирізняла
себе з оточуючої природи . Внаслідок цього з’явилась персоніфікація
природи . Або ж відбувався цілком протилежний процес , а саме перехід
людини в природні об’єкти . Це так звані етиологічні міфи . В пісні про
Гайавату це міф про Мондаміна , уособлення маїса , який тричі приходив
битися з Гайаватою , заповідав поховати себе і пильнот доглядати
поховання :

Ти зніми убрання з мене,

Обірви для себе сміло

З голови моєї пір’я,

Поховай мене і землю

Розрівняй,зроби мякою.

Бережи мій сон глибокий,

Щоб ніхто мене не рушив...[13;28]

Для міфів характерно , що духи , боги і герої пов’язані

характерно , що духи , боги і герої пов’язані
сімейно-родовими стосунками , тобто в антропологічних міфах індіанців
розповідалося про божественне походження Гайавати : його бабуся ,
Нокоміс , впала з Місяця ; батько , Меджеківіс , був повелителем
Західного Вітру ; мати , Венона , померла від смутку , породивши „сина
сина милощів і смутку , сина тайни – Гайавату” . Еней ,Ахілл та Геракл
мали також напівбожественне походження.

Міфологічна грань образу художнього героя , своєю чергою , синтезована з
кількох складників . По-перше , це його зв’язок з космосом . По-друге ,
це надлюдські можливості і діяння . Саме в останніх відобразились
елементи міфологічного світобачення язичницького народу дохристиянської
доби та уявлення європейців про індіанця як про язичницького дикуна з
демонічними властивостями , а також забарвлене інтуїціями
сентименталізму сприйняття індіанців як „дітей природи” ХІХ століття.

7

Генрі Лонгфело не змальовує героя за звичною для читача схемою :
зовнішність , вчинки , характер . Як відомо , суто міфологічний герой не
має конкретних зовнішніх рис : первісна людина , як зазначає О. Ф. Лосєв
,

сприймала героя не через стан його душі , що був відображений в його
характері і зовнішності , але як Тіло , готове чи здатне до дії (давні
греки називали Агамемнона „флотоведучим Тілом” , ”царственним Тілом”) .
Отож , Г. Лонгфелло створює образ Гайавати , зображаючи його діяння ,
змальовуючи його стосунки з природою , з людьми і надлюдськими
створіннями . Сфера діянь міфологічного героя є дуже широкою : від
створення і використання побутово-необхідних речей та артефактів
духовного шару культури до встановлення суспільного порядку і
використання космогонічних сил .

Речі , які утворюють духовний шар культури (речі, безпосередньо
пов’язані з ритуалом , релігійними уявленнями,віруваннями) і які не
мають практичного призначення як незамінні на побутовому рівні ,
свідчать про розвиток духовної культури людини . Деякі з них не мають
статусу їпобутових , а відтак і побутового призначення (вампум) , тоді
як інші речі – лук , Люлька Згоди , рукавиці , мокасини , піктограми
(малюнкове письмо) – мають у поемі і побутове , і ритуальне значення .
Архаїчна модель світу і , відповідно , система цінностей первісної
людини неодмінно пов’язані з ритуалом і ритуальними речами. Звертання до
таких речей без особливої потреби й у звичайній ситуації просто не
уявлялося можливим . До них зверталися лише тоді , коли було використано
всі інші можливості , і це не дало потрібного ефекту . Власне це і є
провідною функцією ритуалу : він є дійством , він створює магічне
дійство за допомогою ритуальних речей у суворо визначеній ситуації .
Прикладами ритуалів у поемі можуть слугувати прийняття Люльки Згоди від
Гітчі Маніто та розкурювання її представниками індіанських племен , у
міфі – очищення духу Гайавати й умиротворення Атотархо за допомогою сили
Орендо ,зосередженої в

магічному вампумі . Люлька Згоди і вампум в системі цінностей індіанців
були священні і пов’язані виключно з ритуалом - у неритуальних ситуаціях

язані виключно з ритуалом - у неритуальних ситуаціях
вони не

8

використовувалися . Виходячи саме з ідеї недоторканності ритуальних
речей , так розлютився Гайавата на По-Пок-Ківіса за вчинений ним безлад
у вігвамі . ”Так само й недотримання певних вимог , порушення наказу ,
настанови , табу призводить до загибелі антипода героя або ж постання
перед героєм нової серії перешкод . Отже , міфологічні уявлення мають
імперативний характер . Відтак ключовою доблестю героїв міфу стає чітке
і непохитне дотримування табу , що їх установлюють персонажі , котрі
виконують роль першопредків або магічних помічників .”Прикладом
порушення табу став винок По-Пок-Ківіса (пізніше цей герой стає
персоніфікацією зимового вітру) , який розкидав речі у вігвамі Гайавати
„на ганьбу старій Нокоміс та на сором Міннегазі” . Відтак стались
неприйнятні для людини з міфологічним мисленням речі : наруга над
священним птахом та осквернення ритуальних речей . Сувора помста
Гайавати виникає як єдина можлива реакція на порушення табу . Він
сприймається як оджибуеями як справедливий месник , що покарав злочинця
за допомогою ритуальних дій і речей .

За міфологічними уявленнями , ритуальні речі концентрують у собі силу
стихії , що вступає з ними у взаємодію . І що „сильніша” така істота ,
то більш „могутньою” вважається річ . У битві з Меджиківісом Гайавата
демонструє наявність ритуальних речей , які мають магічну силу :
рукавиці Мінджікевон „мали силу неймовірну” . Гайавата , відповідно ,
також набуває надлюдської сили , вдягнувши рукавиці . Його право
володіти магічними речами пояснюється його божественним походженням .
Належність побутових речей істоті , що має надлюдські можливості ,
сприяє їх сакралізації . Відбувається двосторонній процес : перша
функція рукавиць , мокасин , лука – побутова ; у взаємодії із суб’єктом
дії вони набувають сакрального значення , і , відповідно , суб’єкт дії ,
надаючи їм функціональних і магічних можливостей , сам набуває рис
надлюдської істоти .

І „сильні” , і „слабкі” ритуальні речі ( лук , змайстрований Яго
, виконує менш вражаючі уяву дії) однаково потрібні людині і виступають
як магічний

9

інструмент героя . Але як і побутові , так і ритуальні речі завжди
живуть тільки у сфері людської потреби , без них вони втрачають сенс
свого життя , тому що залежать від людини , і створені нею з об’єктів
природи .

Водночас природа , на відміну від речей будь-якого призначення , живе
власним життям , вона самодостатня , а відтак і взаємодія з нею
підносить

людину до рівня „космічного” . Реальне те , що тільки людина може піт на
зустріч природі і , не втрачаючи людського в собі , не уподібнюючись
об’єктам природи , розкрити свою душу перед нею (Гайавата чемно вмовляє
кожен із перелічених вище природних об’єктів , щоб мати можливість
зробити пірогу) . Можливість спілкування віч-на-віч з об’єктами природи
хоча б у монологічній формі передбачає , що об’єкт природи міг би й
„відповісти” чи подати знак у відповідь на звертання до неї людини . У

У
поемі прикладом такого спілкування є епізод виготовлення човна в главі
VІІ

„Човен Гайавати” .

„На верхів’ї кедра гілля”

Застогнало,зашуміло

І зважалося боротись

Та,схиляючись,сказав він :

„На,рубай,о Гайавато!”[13;27]

Ознаки суб’єкта природи сприймаються чуттєвими органами людини , отож
для людини в природі відкривається лише те , що може бути сприйнято нею
. Відомо , що властивості об’єкта віддзеркалюють можливості суб’єкта ,
тому Гайавата , воїн , трудівник та естет , бачить у Кедра бажання
боротися , а пірогу прикрашає розфарбованими голками їжака . Пірога в
тексті оригіналу уподібнюється тілу людини .

Гайавата володів мовою птахів ( „Так навчилося хлоп’ятко / Розуміть
пташину мову і узнало всі їх тайни... ”[13;12] ) і звірів ( „Потім став
він розуміти мову звірів / І дізнався їх наймення , їхні тайни ...
”[13;12]) . Цей факт вирізняє його із загалу , викликає подив у
співплемінників . Як стверджує Н. Лисюк , ” ...

10

езотеричні знання в первісному суспільстві були саме тією межею , що
відділяла дорослих від дітей . Отже , цей вельми протяглий у часі обряд
передбачав поступове ознайомлення неофіта із міфами і священними
переказами , прилучення його до племінних містерій та демонстрацію
сакральних об’єктів” . В образі героя поєднується знання природи і
доконечна чуттєвість у її сприйнятті . Сукупність цих ознак дає йому
відчувати „душу” речі , її субстрат, тоді як „користь” від речі, її
функції –лише її тіло .

Усвідомлення людиною своєї духовності дає їй можливість бачити духовне і
в об’єктах природи . Саме це усвідомлення змушує Гайавату чемно
звертатися до Берези з проханням :

Дай кори мені,Березо,

Кори жовтої,Березо,

Ти,що стала біля річки

І красуєшся в долині.[13;27]

Не дивно , що Генрі Лонгфелло , один з найосвіченіших людей свого часу ,


який володів дванадцятьма новими європейськими мовами , який
складав підручники для вивчення цих мов , глибоко знав і поважав
староісландську міфологію , що сконцентрованав в обох „Еддах” . Він
вважав її цікавим джерелом , на основі якого можна було створити
шедевральні , „вічні” твори , що переходили б із покоління в покоління ,
і завжди були б актуальними . Знання цього культурного шедевра для
творця Гайавати було вкрай необхідним .Ця необхідність стає зрозумілою ,
коли вдуматись у подальші слова видатного ісландського вченого Сігурда
Нордаля , захопленого красою і потугою кращих сторінок „Молодшої Едди” :
„Це один з тих вічних творів , які можна читати дитиною зразу ж після
букваря і потім знову і знову на всіх ступенях розвитку і знання і
кожного разу знаходити нове , і нове , і нове . Ця книжка одночасно і
прозора , і важкозрозуміла , проста , мов голубка , і хитра , наче змія
, в

11

залежності від того , наскільки глибоко читач проникає в неї . Бо ж ,
хоча язичницьке світовідчуття не повністю розкривається в ній , в
більшій цільності його годі знайти в жодному іншому творі” .

Отож орієнтація на створення книжки , яку „можна читати дитиною відразу

и дитиною відразу
ж після букваря і потім знову і знову на всіх ступенях розвитку” , була
отою вивіреною траєкторією , по якій , вживаючи сучасну термінологію ,
виходила на космічну орбіту оця незвичайна „Пісня про Гайавату” .

12

Розділ ІІ

Коли Генрі Водсворт Лонгфелло залишив викладацьку працю в коледжі , він
мав час на дозвіллі копирсатися в шеститомному довіднику Генрі
Скулкрафта , американського етнографа , який склав і видав працю під
заголовком „Історичні і статистичні відомості про минуле , сучасне і
майбутнє індійських племен Сполучених Штатів” (1851-1857) .

„Пісня про Гайавату” вважається найпрекраснішою роботою Лонгфелло .
З’явилась вона на світ у 1855 році . Враження , що вона справила , було
незвичайним . Всього за півроку ця книга витримала тридцять перевидань .
„Пісня про Гайавату” породила масу статей , стала однією з найцікавіших
тем для обговорення і пліток . Деякі письменники пробували творити у
дусі „Пісні...” , копіювати її , змінюючи лише деякі факти . Для інших
майстрів пера ця книга стала „кумиром” , прикладом...

Всі були вражені перш за все оригінальністю її сюжету і новизною
блискучої , строго дотриманої форми .

„Мій знаменитий друг , - говорить відомий німецький поет Ф. Фрейліграт у
передмові до свого перекладу „Пісні про Гайавату” , - відкрив
американцям Америку в поезії . Він першим створив суто американську
поему , і вона повинна зайняти почесне місце у Пантеоні світової
літератури . ”

Але головне , що завжди пророкувало „Пісні про Гайавату” славу , - це
рідкісна красота художніх образів і картин у зв’язку з високим поетичним
і гуманним настроєм . У „Пісні про Гайавату” відобразились всі кращі
якості душі і таланту її творця . Генрі Лонгфелло все життя посвятив
служінню возвишеному і прекрасному .

Щодо образу головного героя поеми , славетного вождя , пророка і вчителя
Гайавату , то слід зауважити , що ввін у Лонгфелло має не лише
індіанські риси . Вже сам розмір поеми -чотиристопний хорей - взятий з
„Калевали” . А при старанному співставленні в образі індійського вождя
можна знайти риси героїв і богів античного світу (Орфея , Геракла ,
Діоніса , Прометея) , риси героїв

13

(

B

ў

®

И

-



(

®

-

d

¬

®

??¦?-

4

6

V

^

`

b

 

Є

¬

К

Ф



gdzX

gdzX

h





h

gdzX

h

gdzX

Hвияв його людяності , внутрішньої поетичності і краси душі . Отож
народився синтетичний образ на індійсько-американській основі - такий
привабливий , такий людяний !

Хто ж такий Гайавата у поемі ? Щоб зрозуміти суть образу краще ,
потрібно вивчити його генеалогічне дерево . Про його долю ми дізнаємось
з оповіді індіанського Оссіана – музики Навадага . В далекі часи жив
могутній чарівник і богатир Меджеківіс , найголовнішими подвигом якого
було викрадення Священного Вампума у Великого Ведмедя Міше-Мокви , що
був схожий на величезну скелю , оброслу мохом . Його боялися всі народи
. Меджеківіс тихо підкрався до Міше-Мокви , коли той спав , і обережно
зняв з нього Вампум . Зробивщи це,він переможно вигукнув і вдарив
Міше-Мокву палицею по голові .

Міше-Мокву палицею по голові .

...вдарив Міше-Мокву,

Між очей у лоб ударив-

І,як крига,тріснув череп,

Тріснув череп Міше-Мокви,

Так убив він Міше-Мокву,

Так пропав Ведмідь Великий,

Жах,страховище народів.[13;9]

Звістка про подвиг Меджеківіса швидко розлетілася по світу .
Захоплені подвигом , люди проголосили витязя Західним Вітром . Під
урочисті вигуки Ме-джеківіс відравився у своє царство на вершині Гір
Скелястих .

А на Місяці жила прекрасна і незрівнянна донька Нічного Світила –
Нокоміс . Весела та життєрадісна дівчина ні до кого не відчувала зневаги
, не зала злоби і не думала , що в однієї з її подруг серце палає
чорною заздрістю. Якось , коли

14

Нокоміс безтурботно гойдалась на виноградних паростках , до неї
підкралась ненависниця й обрубала віти . Нокоміс упала на землю , в

кввітучу долину Мусподе , й з часом народила „між лілеями ,на моху”
донечку Венону ,прекрасну , струнку й гнучку , з очима , як небесні
зірки . Мати часто застерігала її :

„Ой,лякайся,бережися

Меджеківіса,Веноно.

Ти не вір йому ніколи,

Не гуляй сама в долині,

Не гуляй в траві,в лілеях”.[13;11]

Та не прислухається молодість до застережень старших , і одного вечора
Меджеківіс підстеріг Венону , закохав її у себе , а потім покинув разом
із „сином милощів і смутку , сином Тайни” Гайаватою .

З туги Венона померла , а малюка зростила Нокоміс, розкриваючи перед

ним дивний світ легенд та прекрасної природи .

Пронеслись літа дитинства,

Ось і виріс Гайавата;

Гри і забавки дитячі

І старих глибокий досвід,

Полювання і роботу,-

Все збагнув і зрозумів він.[13;12]

Коли бабуся розповіла юнакові про підступність Меджеківіса й смерть
Вено- ни , серце Гайавати запалало гнівом , і він рушив на пошуки
Володаря Вітрів . З таємним острахом в душі зупинився молодий герой
перед старим батьком , а той згадав молодість , прекрасну Венону – і
серце його сповнилося радістю . У розм- овах минали дні і ночі .
Меджеківіс вихвалявся колишніми пригодами й подвигами та безсмертям , а
Гайаваті доводилося стримувати гнів . Врешті терпець йому ввірвався ,
син пригадав батькові смерть матері , і розпочався великий бій . Сам
могутній Орел Війни піднявсяз гнізда , сів на скелі і з різким

15

клекотом розпростав крила над бійцями .

Через три дні Меджеківіс почав стомлюватися і поступився ,
запропонувавши припинити боротьбу , бо був безсмертним і хотів лише

перевірити звитягу і хоробрість Гайавати . Перед розлукою батько наказав
йому у всому допомагати своєму народові й пообіцяв, що з часом розділить
із ним своє царство :

„Повернись в свою країну,

До свого вернись народу

І живи,працюй з народом!

Ти річки розчистить мусиш,

Обробити його землю,

Вбити всіх страховищ диких...”[13;18]

Чимало подвигів здійснив Гайавата : переміг царя риб - величезного
осетра Міше-Наму й злого чаклуна Меджисогвона , який насилав на людей
хвороби й лихоманки ; навчив народи вирощувати маїс і винайшов
писемність . Слава його швидко ширилася по землі .

Повертаючись після поєдинка з батьком Меджеківісом , Гайавата звернув до

Меджеківісом , Гайавата звернув до
країни Дакотів , для того , щоб купити наконечників для стріл .
Найбільше йому сподобалися гострі , як голки , наконечники з халцедону ,
кременя та яшми , що виточив старий дакот , який усамітнено жив із
донькою Міннегагою на рівнині . Міннегага глибоко запала в душу Гайавати
.

...Прудконога,наче річка,

І примхлива,наче бризки

Водоспадів Міннегаги,

У очах,як вугіль,чорних

Світло,тіні в неї грались,

А свавільний ніжний голос

То дзвенів веселим сміхом,

То палким,дратливим гнівом.[13;20]

16

Та Нокоміс не хотіла , щоб онук одружувався з чужоземкою .
Недослухаючись бабусиних порад , герой радісно пішов за коханою і не
помилився – дівчина відповіла йому щирою взаємністю !

Минуло багато безутрботних років , сповнених праці та полювання ,

спокою та затишку домашнього вогнища . Проте щастя на землі не вічне , і
ніхто не може уникнути гірких втрат : помирають улюбленеі друзі Гайавати
– божественний співець Чайбайабос і добродушний силач Квазінд .

Настають важкі часи : люта зима сповила землю глибоким снігом , морози
скували ріки й озера,до поселень підкрався голод ... Гайавата теж не
зміг знайти їжі для порятунку коханої дружини . Вона померла . Сидячи
біля холодного тіла Міннегаги , він подумки перебирав ті щасливі дні ,
які прожив із нею:

Потім тихо Гайавата

Сів на ліжко Міннегаги,

Сів до ніг її холодних,

До тих ніг,що вже ніколи

По землі за ним не підуть

І не вибіжать на зустріч

Вже ніколи із вігваму.[13;29]

Настала весна , але туга не полишила серце Гайавати,він сумував занавіки
втраченою коханою .

Якось Ягу – хвалько і оповідач дивних історій – повідомив , що бачив у
морі величезну пірогу з бородатими воїнами , обличчя яких були
пофарбовані в біле . Всі сміялися із розповіді , лише Гайавата залишався
серйозним . Справді , з часом до поселення підплив човен із білими
людьми . Гайавата привітно зустрів їх , запросив до свого вігваму і
щедро пригостив , посадивши на шкури горностаїв і бізонів . Після
урочистостей і келихів господарі й гості викурили Люльку Згоди та
присягнули на вічну дружбу .

Уночі , коли стомлені гості поснули , Гайавата став зі свого ложа і
сказав Нокоміс , що йде назавжди .

17

Але щоб детальніше зрозуміти суть образу , мало лише вивчити його
походження і зробити короткий огляд його життя . Варто також приділити
певну увагу оточенню Гайавати . Адже певним чином кожен із друзів та
родичів мав певний вплив на нього .

Щодо друзів , то ім’я першого друга Гайавати – Чайбайабос . Лонгфелло

ввів до своєї поеми співця відповідно до естетичних потреб епосу .
Чайбайабос , як і грецький Орфей , здатний заворожити своїм співом
природу , в його оразі поєднані мужність і жіночність :

Кращим другом Гайавати

Був прекрасний Чайбайабос,

Чарівний спіівець,музика

Незрівнянний,небувалий:

Як вояк,він був відважний

І,як дівчина,був ніжний,

Як лоза,гнучкий,високий,

І,як олень,статний,красний.[13;25]

Квазінд , ще один друг Гайавати , - теж типова для епосу постать
надсильної людини . Він , як Ілля Муромець , сидів сиднем тридцять років

н , як Ілля Муромець , сидів сиднем тридцять років
. Квазінд видається лінивим , бо боїться застосувати свою силу й воліє
не відповідати на докори й глузування . І це зрозуміло – адже його сила
знаходить вихід часто-густо у найнезвичніших подвигах , як-то ламання
обморожених сітей .

А витівки По-Пок-Ківіса переходять межі дозволеного , і він справді стає
злим духом , чаклуном , котрий руйнує все , до чого спроможний
доторкнутися . Боротьба із ним перетворюється на боротьбу зі злом у
природі та самій людині . І лише надлюдські зусилля Гайавати й гнів
стихій нарешті вбивають По-Пок-Ківіса та його дух , що таку хапався за
життя .

Останній з оточення Гайавати – Ягу ,хвалько , фантазер і оповідач давніх
історій . Це теж образ , який здобув популярність у фольклорі різних
народів . Ягу в „Пісні про Гайавату” близький до свого фольклорного
прототипа . Однак ,

18

на противагу йому , в поемі Лонгфелло він зовсім не безпорадний
брехун-оповідач . У казці , котру Ягу розповідає на весіллі Гайавати ,
як в дзеркалі , відображається його велична душа , що за законами
романтизму обрамлена потворною зовнішністю . Він також уважний наставик
молодого героя , який дає йому перші мисливські уроки .

Окремо слід наголосити на фіналі поеми . Гайавата належить до поширеног
в епосі типу героїв , що „відходять” (піднімаються в небеса ,
відправляються в невідомі країни , на острови блажених , звідки згодом
можуть повернутись) . Як саме „йде” з поеми Гайаваиа у Лонгфелло ?

Зрозумівши , що створення Ліги п’яти племен є вінцем його дій на землі ,
Гайавата звертається до народів з промовою , сповненою мудрих порад ,
наголосивши водночас , що йому час „здійнятися” у небеса .

Він вийшов на берег і сів у чарівний човен . Повітря сповнилося звуками
божественної музики , і вражені люди спостерігали , як човен почав
підніматися вище й вище , аж поки зовсім не зник в небесах .Таким чином
, у фіналі „Пісні про Гайавату” Лонгфелло виходить як із законів епосу ,
так і з індіанського фольклору , історичні події , зміну двох історичних
епох він трансформує в епічному дусі , пов’язуючи їх з іменем Гайавати ,
котрий і цього разу є культурним героєм .

У поемі образ Гайавати представлено як багатогранну особистістть : він
має риси реальної , земної людини , політичного діяча , воїна ,
трудівника, естета . Але паралельно з виключно людськими рисами
зображаються і надприродні можливості Гайавати , які є невід’ємною
частиною образу і , безперечно , додають йому цікавості (Міг він скелі
руйнувати , / Розтирать каміння в порох) .

А який спритний Гайавата , а як поет вміє влучно і дотепно означити цю
спритність :

Жваві ноги в Гайавати!

Пустить він стрілу із лука,

Поженеться за стрілою-

19

І стріла лягає ззаду.[13;17]

А як органічно тведе свого героя автор стежкою добра і порозумінь , тут
немає навмисності , силуваності , примусовості . Просто – Гайавата хоче
одружитися з представницею ворожого племені , отже, поєднатися з ворогом
; отже , припинити війну : „Я тоді і йду шукати / Молодої в край Дакотів

одої в край Дакотів
, / Я тоді й піду , Нокоміс , / Щоб скінчити наші чвари / І навік
загоїть рани ” .

Звичайно , така щирість і безпосередність не може не захоплювати . Не

може не захоплювати дивовижна мудрість Гайавати і те , як гармонічно в
ньому поєднано людське і божественне начала . Цей образ – уособлення
кращих людських рис .

20

Висновки

Майже легендарна постать свого часу , Генрі-Водсворт Лонгфелло , належав
до найбільш читаних , знаних – і не тільки в Америці – американських
поетів . Тираж його творів до 1857 р. досяг нечувано високої цифри –
триста тисяч примірників .

Під час навчання у Боудойнському коледжі він з пристрасмтю віддавався
„наукам і музам” – насамперед вивченню класичних мов . Згодом у Гарварді
(куди був запрошений у 1835 р.) Лонгфелло читав лекції з середньовічної
та нової європейської літератури , зокрема по Гете , Данте , Мольєра. У
цей час він випускає поетичні томи , що мали небувалий успіх .

Найширшу світову славу Г.-В. Лонгфелло здобув як автор поеми „The Ѕong
of Hiawatha” ( „Пісня про Гайавату” ) , що писалася з червня 1854 по 31
березня 1855 р. і вийшла друком у листопаді 1855 р. А задум виник у
Лонгфело ще у студентські роки у Боудойні , і виношувався понад 30 років
. Сучасник Г. Лонгфелло , М.-Д. Конвей , назвав поему першим
американським внеском у світову епічну музу . Перший у світовій
літературі переклад „Пісні про Гайавату” здійснив німецький поет
Фердінанд Фрейліграт у 1857 р. В українську перекладну літературу
творчість Г.-В.Лонгфелло поступово вростає на протязі вже більше , ніж
ста років .

Відтворити цей літературний шедевр іноземною мовою надзвичайно складно.
Поема насичена оновленими яскравими метафорами – символами ,
багатозначними епітетами та порівняннями ; образи місткі , сконденсовані
; безлч індіанських реалій , імен , по – мистецькому вплетених у
англійську мовну тканину . Попереду – нові переклади , нові тлумаченя
„Пісні про Гайавату” .Головне , що „Пісня про Гайавату” живе , існує ,
як вічна цінність світової літератури і промовляє до українського читача
так проникливо і щиро , так відверто і захоплено , так неповторно і
глибоко .У перекладах збережено пере- кладах збережено простоту і
водночас оригінальність мови Лонгфелло , її музичність , характерні
повтори слів і порівняння , і , навіть , по можливості ,

21

кількість і розмір віршів .

Творами Генрі Водсворта Лонгфелло захоплювалися , вивчали напам’ять,
вважали взірцем поезії . Своє слово у формуванні романтизму ХІХ століття
додали поети Волт Вітмен , Едгар По , Емілі Дікінсон . Ці корифеї надали
романтизму запозиченому з європейської літератури , суто американських
рис , що обумовлені типово американським устремлінням в майбутнє ,
оптимізмом . У поезії Лонгфелло відсутня так звана „світова скорбота”
європейського романтизму . Краще сказати, це елегійний смуток ,
напівтони сутінків таргічних втрат і колізій (зокрема у „Пісні про
Гайавату”) . В його творах немає яскравого конфлікту між особистістю і
„натовпом” (суспільством) . І те , що було основою європейського

І те , що було основою європейського
романтизму , - протиставлення добра і зла , прекрасного й огидного ,
кохання і ненависті , трагічний вибір між честю та безчестям , між
свободою та смертю , у творах Лонгфелло згладжено до напівтонів , до
сентименталізму , нахилу до моралізаторства .

У пошуках позитивних ідеалів поет звертався до фольклору , до природи ,
до національної історії . „Добро і красота невидимо розлиті по світу” ,
- говорив Г. Лонгфелло і все життя шукав їх . Йому завжди були особливо
дорогими „чисті” серцем люди, його манила незаймана природа , манили до
себе народні повір’я з їх величавою простотою і благородством , тому що
сам він до глибокої старості зберіг в собі возвишену , вразливу і ніжну
душу .

Г. Лонгфелло заликав людей до миру , любові і братерства , до праці на
користь ближнього . В його поемах і віршах завжди „невидимо розлиті
добро і красота” : вони завжди відрізняються , не говорячи вже про
простоту і вишуканість форми , тонке розуміння і і прекрасне художнє
відтворення природи і людського життя . Поет завжди поставав проти
невільництва , геноциду індіанців , їх винищення .

Інтерес до американських індіанців та їхньої яскравої культури виник у
Європі тоді , коли туди дійшла зввістка про дивовижні відкриття

Христофора Колумба . Німецький філософ та історик Гердер пише про
індіанців

22

як про наро , що створив самобутню скарбницю думки . Під впливом
Фенімора Купера в романтичній поезії ХІХ століття надзвичайно популярною
стала постать індіанця , який спокійно йде на смерть . На початку ХХ
столітя почалось інтенсивне вивчення індіанського фольклору . Особливо
значний внесок у індіанську фольклористику зробив видатнийетнограф того
часу Г.-Р. Скулкрафт , книги якого були для Лонгфелло основним джерелом
його „Пісні про Гайавату” .

„Пісня про Гайавату” служить кращим доказом всього сказаного . Вона
вражає нас то величчю древньої легенди , то тихими радощами дитинства ,
то чистотою і ніжністю першої любові , то безтурботністю трудового життя
на лоні природи , то скорботою рокових і вічних бід людського існування
. Вона воскрешає перед нами красу лісів і прерій , створює цільні
характери перших людей , їх погляди на світ .

Біограф Г. Лонгфелло Вільям Слоан Кеннеді писав у 1882 році , що „Пісня
про Гайавату” стала джерелом натхнення для скульпторів , етнологів ,
літераторів , філологів . Але своє найяскравіше втілення образи і
колізії поеми знайшли у музичному мистецтві .

Отже , Гайавата став для нової літератури , що виростала на основі
фольклорних сюжетів , типовим американським образом . Картини буколічної
природи ще яскравіше увиразнювали цей образ . Серед усього іншого ,
картини , змальовані у поемі Лонгфелло , сприяли й усуненню розбіжностей
між Заходом і Сходом , в уявленнях про неосяжні простори первісної
природи . Численні описи лісових ландшафтів і з перших вуст , і з
надрукованих оглядів відкривали пересічному американському читачеві
багатства і можливості Великого Заходу .

Як вважала антрополог Дж. Браун , в американському суспільстві ХІХ

, в американському суспільстві ХІХ
століття романтичний образ індіанця був згадкою про те пересічне
природне життя , що його американці мають завжди зберігати .



23

Список використаної літератури :

1.Генрі Водсворт Лонгфелло // Усі зарубіжні письменники / Упорядковано
О.Д.Міхільов. – Донецьк : СПД ФО Сердюк В.І., 2005. – с.38-39

2.Головка Л.В. Зображення Гайавати як мудрого вождя індіанців і мужньої
людини. // Зарубіжна література в школах України. – 2005. - №12. – с.
41-44

3.Григоренко О. Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату” / урок коментованого
читання / // Всесвітня література. – 1999. - №7. – с.28-31

4.Драч І. „Гайавата” – вічна цінність. // Зарубіжна література. – 1997.
- №46.– с.2

5.Драч І. „Пісня про Гайавату” Генрі Лонгфелло. – В книзі : Драч І.
Духовний меч : Літературно-критичні статті та ессе. Київ, 1983,
с.270-274

6.Драч І.,Бунін І.,Дудін М. Генрі Лонгфелло „Пісня про Гайавату” //
Всесвітня дітература в СНЗ України. – 2004. - №4. – с.14-15



7.Звиняцьковський В.,Свербілова Т. Нотатки з вивчення історії
літератури США ХVІІ – поч.ХХ ст. // Зарубіжна література . – 2004. -
№36. – с.12-18

8.Зорівчак Р. Г.Лонгфелло українською мовою (До 100- 32 річчя від дня
смерті поета) . – Всесвіт, 1982, №3, с.148-149

9.Клименко Ж. Величний гімн миру / Методичні поради до вивчення І
розділу поеми Лонгфелло „Пісня про Гайавату”, 6 клас / // Всесвітня
література. – 2000. - №9. – с.26-29

24

10.Кузнецова В.С. Американська література (ХVІІ-ХІХ ст.) Навчальний
посібник для студентів факультетів і інститутів іноземних мов. Київ,
„Вища школа” ,1972. 311с.

11.Лонгфелло Г. Пісня про Гайавату : (фрагменти) / Генрі Лонгфелло ;
[з передмовою „Від перекладача” і перекладом П.Шарапандака]. – Всесвіт,
1982, №3, с.143-147. – Зміст : Дитинство Гайавати; Друзі Гайавати

12.Матюшкіна М. Так чого ж вам,діти,треба? / Метод.рекомендації щодо
проведеня уроку по вивченню поеми Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату” 6
клас / // Зарубіжна література. – 1997. - №4. – с.9-11

13.Олесь Олександр. Твори в 2-х томах Том1. – Київ : Дніпро,1990

14.Первомайський Л. Г.В.Лонгфелло - З книги : Первомайський Л.
Творчий будень. Київ, 1967, с.28-58

15.Пономарьов Р. По слідах Гайавати / вивчення поеми Лонгфелло „Пісня
про Гайавату” , 10 клас / // Всесвітня література та культура. –
2001.- №2. –с.18 22

16.Скрипник Т. Дай кори мені,Березо... / Конспект інтегрованого
уроку по вивченню поеми Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату”, 10 клас / //
Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1997. - №11. – с.6-9,33

17.Скрипник Т.М. Дай кори мені,Березо! : Поема Г.В.Лонгфелло „Пісня
про Гайавату”. Образ Гайавати. // Зарубіжна література в школах
України. – 2005 . - №12. – с.32-40

25

18.Сорокіна Е. Через міф до проблем людства / матеріали до вивчення
поеми Г.Лонгфелло „Пісня про Гайавату” / // Всесвітня література і
культура. – 2001. - №12, с.43-46

19.Устенко Г.О. Основні мотиви ліричної поезії Лонгфелло 20-30-их


років ХІХ ст. Іноземна філологія. Міжвідомчий республіканський
збірник, 1971, №26, с.125-132

20.Арчибасова Т. и др. Интегрированный двуязычный урок. Из американской
поэзии / Г.Лонгфелло „Песня о Гайавате”,У.Уитмен „Листья травы”.
Зарубежный , английский язык // Все для вчителя. – 1999. - №2. –
С.32-34

21.Бунин И.А. Предисловие переводчика // Лонгфелло г. Песнь о
Гайавате. – Ленинград,1978. – с.5-7

22.Гиленсон Б. Генри Уодсворт Лонгфелло : смерть и бесмертие Гайаваты
// Гиленсон Б. История литературы США. – Москва : Академия, 2003. –
С.80-89

23.Дудин М. Бессмертие „Песни о Гайавате” // Дудин М. Поле
притяжения. – Ленинград,1984. – с.142

24.История американской литературы . Ч.І. – Под редакцией професора
Н.И.Самохвалова. Учебное пособие для студентов факультетов иностранных
языков педагогических институтов. Москва, «Просвещение», 1971 34

Ч.І – 1971. 344 с. Ч.ІІ – 1971. 318 с.

25.Младшая Эдда. – Ленинград. – 1970. – с.184

26.Новиков В.И. Кто такой Гайавата? : [ Мотивы индейской мифологии в
поэме

26

Г.У.Лонгфелло «Песня о Гайавате» ] . Литературная учеба, 1981, №6 ,
с.218-224

27.Новиков В.И. „Песня о Гайавате” Генри Лонгфелло и „Калевала”.
Вестник Московского университета. Серия 9. Филология, 1977, №4,
с.37-45

28.Ронгонен Л.И. Из творч. истории „Песни о Гайавате” Лонгфелло. – В
книге : Хабаровский государственный педагогический институт. Учение
записки. Т.31. Серия литературная. Хабаровск, 1971, с.129-141


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності