↑ Вгору

Реферат на тему

Орфографічні норми сучасної української мови (правопис складних слів, географічних назв, іншомовних слів)



Переглянути реферат



Скачати реферат



Друкувати реферат

Реферат на тему:

Орфографічні норми сучасної української мови (правопис складних слів,
географічних назв, іншомовних слів)

1. Написання складних слів

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться складні іменники, утворені за допомогою сполучних
голосних (е, є, о) або без них з двох чи кількох основ, напр.: жиробанк,
ціноутворення; з першими частинами пів-, напів-, напр.: півгодини,
напівприбутковий; усі складноскорочені слова та слова зі складовими
частинами екстра-, макро-, мета-, мікро-, мілі-, моно-, мульти-,
псевдо-, соціо-, стерео-, супер-, фоно-, -граф, -графія, -логія,

-метр і под., напр.: євростат, автокореляція, радіотехніка.

Через дефіс пишуться складні іменники, що означають близькі або
протилежні за змістом поняття, напр.: купівля-продаж; професію,
спеціальність, учений ступінь, державну посаду, військове звання, напр.:
член-кореспондент, генерал-полковник; складні одиниці виміру, напр.:
людино-день, кіловат-година; терміни, в яких одне слово є родовою
назвою, а інше – видовою, напр.: банк-кореспондент, країна-боржник;
іменники з першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, міді-,
обер-, унтер-, штаб-(штабс-), напр.: міні-маркет, штабс-капітан;
іменники з першою частиною пів-, яка стоїть перед власною назвою, напр.:
пів-Києва, пів-Європи та інші слова.

Складні прикметники можуть писатися разом або через дефіс.

Разом пишуться складні прикметники, утворені від складних іменників, що
пишуться разом, напр.: антидемпінговий, інтервалютний; утворені від
словосполучень з підрядним зв’язком між словами, напр.: авансодержатель,
трудоінтенсивний (такі прикметники слід відрізняти від сполучень
прислівника з прикметником чи дієприкметником, напр.: суспільно
корисний, безстроково відпускний; прислівник пишеться окремо, бо він
логічно наголошується, є членом речення); прикметники-терміни, напр.:
самоокупний, конкурентоспроможний й інші.

Через дефіс пишуться складні прикметники, утворені від складних
іменників, які пишуться через дефіс, напр.: віце-президентський,
альфа-коефіцієнтний; між частинами яких встановлюється сурядний зв’язок,
напр.: грошово-кредитний, адміністративно-господарський; перша частина
яких закінчується на -ико, -іко, напр.: історико-культурний,
механіко-математичний; прикметники з першими частинами військово-,
воєнно-, напр.: військово-морський, воєнно-стратегічний, але
військовозобов’язаний, військовополонений та інші.

Складні числівники передаються на письмі разом, окремо і через дефіс.
Разом пишуться кількісні числівники, порядкові й подібні до них
прикметники з останніми компонентами -сотий, -тисячний,

-мільйонний, напр.: чотирнадцять, шістдесятий, кількамільйонний. Окремо
пишуться складені кількісні, порядкові та числівники, до складу яких
входить вираз з половиною й под., напр.: двісті тридцять сім, вісімдесят
шостий, п’ять з половиною годин.

Складні займенники (заперечні з частками ні, ані й неозначені) пишуться
по-різному. Заперечні займенники пишуться з частками ні, ані разом або


окремо (їх правопис див. за правописом часток). Неозначені займенники з
компонентами аби-, де-, -сь пишуться разом, а з частками будь-, -будь,
-небудь, казна-, хтозна- й под. – через дефіс, якщо між ними і
займенниками немає прийменників, напр.: абищо, деякого, чогось,
хтозна-який, але аби про що, будь у кого, казна з ким.

Складні прислівники пишуться разом, окремо і через дефіс.

Разом передаються прислівники, утворені з кількох основ, напр.: ввечері,
втроє, мимоволі, насамперед; сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-,
що-, як- з будь-якою частиною мови, напр.: абикуди, деколи. Окремо
пишуться прислівникові утворення іменників з прийменниками без, в, до,
з, на, під, по, напр.: без відриву, під питанням; прислівникові
конструкції, у яких основи розділені прийменниками, напр.: раз у раз, з
року в рік; сполучення іменника у Н.в. з іменником в О.в., напр.: кінець
кінцем, одним одна. Через дефіс пишуться прислівники, в яких повторювані
слова розділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками,
напр.: всього-на-всього, де-не-де, але сам на сам; прислівники, утворені
за допомогою префікса по- і суфіксів -и, -ому,

-єму, -е, напр.: по-нашому, по-моєму, по-братськи, по-п’яте; прислівники
на-гора, десь-колись, десь-інколи, геть-чисто та інші.

Прийменники з повнозначними словами пишуться окремо, напр.: з каси, на
рахунку, відповідно до, за вказівкою. Разом пишуться прийменники,
утворені з кількох основ, крім тих, які починаються на з (зі-, із-),
напр.: поміж, посеред, попереду, назустріч, але з-над, із-за.

Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом,
напр.: адже, начебто У складених сполучниках усі компоненти пишуться
окремо, напр.: через те що, після того як.

Частки з різними частинами мови пишуться разом, окремо і через дефіс.
Разом пишуться частки аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як-, най-,

-

T

V

X

Р

<

<

\, що входять до складу займенників і прислівників, напр.: хтозна-який,
де-небудь; частки бо, но, от, то, таки, якщо вони стосуються лише одного
слова і стоять після нього, підсилюючи значення, напр.: якби-то, аби-но,
все-таки, але скільки ж то, таки треба.

Певними особливостями правопису характеризуються частки не, ні.

Частка не пишеться разом зі словами, які без неї не вживаються, напр.:
непотріб, негативний; якщо слова з часткою не набувають нового,
протилежного значення і їх можна замінити синонімами, напр.: достатньо –
недостатньо (замало); у складі префікса недо-, напр.: недостача,
недооцінений; з прикметниками і дієприкметниками, які виступають
означеннями і не мають при собі пояснювальних слів, напр.: неспростовані
факти; при зіставленні непротилежних ознак, напр.: річка нешвидка, а
глибока; зі словом мати, напр.: довго немає зарплати, але він не має
грошей. Окремо частка не пишеться з більшістю слів, напр.: не зробити,
не можна, не під силу; зі словами за наявності протиставлення, напр.: не
воля, а рабство; з дієприкметниками, коли вони мають при собі залежні
слова, напр.: справа досі не доведена до кінця; якщо частка не становить

ена до кінця; якщо частка не становить
одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням, напр.: Йому
бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання; з прикметниками,
дієсловами і дієприкметниками у функції присудка і якщо між часткою та
прикметником-присудком можна поставити дієслово є, напр.: не близький
світ, працю не закінчено, це приміщення не старе. Через дефіс частка не
пишеться тоді, коли вона є префіксом і підкреслює однослівність, напр.:
не-Європа, не-Київ, але нелюдина, неістота.

Частка ні пишеться разом зі словами, які без ні не вживаються, напр.:
нівечити, нібито; у заперечних займенниках, прислівниках, напр.: нічого,
аніякий, нізащо, ніскільки. Окремо частка ні пишеться в усталених
сполуках, напр.: ні при чому, ні сяк ні так; якщо частку від займенника
відокремлює прийменник, напр.: ні з ким, ні про кого.

2. Правопис географічних назв

Географічні назви можуть писатися залежно від структури разом, окремо і
через дефіс.

Разом пишуться назви, утворені з прикметника та іменника, числівника та
іменника, двох іменників за допомогою сполучних звуків о, е, и, напр.:
Дніпропетровськ, П’ятихатки, Верболози, але Азово-Чорномор’я; з
дієсловом наказового способу в першій частині, напр.: Гуляйполе; з
другою частиною -град, -город, -піль, -поль, -абад, -акан,

-бург, -ленд, -таун, -шир, -штадт, напр.: Сімферополь, Кемберленд.

Окремо пишуться назви, що складаються з прикметника та іменника, напр.:
Біла Церква; з похідного від географічної назви прикметника та
номенклатурного терміна, напр.: Середземне море; з іменника й
порядкового числівника, який може стояти перед іменником або після
нього, напр.: Залісся Перше; з імені та прізвища або імені й по
батькові, напр.: село Івана Франка.

Через дефіс пишуться назви, утворені з двох іменників або іменника та
прикметника, з двох імен або імені та прізвища (прізвиська) зі зміною
форми другого компонента, напр.: Кам’янець-Подільський,
Івано-Франківськ; іншомовні назви, напр.: Буенос-Айрес; слова з першими
частинами соль-, спас-, усть-, вест-, іст-, нью-, сан-, санкт-, сант-,
санта-, сен-, сент- і под., а також з кінцевими частинами -ривер, -сіті,
-сквер, -стрит, -фіорд, напр.: Усть-Каменогорськ, Сан-Франциско; назви,
утворені з іменників, що поєднуються українськими чи іншомовними
прийменниками, сполучниками або мають при собі частку, артикль, напр.:
Франкфурт-на-Майні, Лос-Анджелес.

3. Написання слів іншомовного походження

Слова іншомовного походження пишуться за такими правилами: звук л на
письмі передається твердо і м’яко, напр.: бланк, лістинг; після л
пишеться е, а не є, напр.: легат, левередж; в узагальнених словах
приголосні не подвоюються, але в деяких назвах та в похідних від них
словах зберігається подвоєння, напр.: сума, маса, тонна, Діккенс,
голландський; на стику префіксів і коренів можуть поєднуватися однакові
приголосні звуки, напр.: контрреволюція, іммобілізація; на початку і в
середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и, напр.: іпотека,
індосамент; сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється, а іе

сних іа, іу, іо не змінюється, а іе
переходить в іє напр.: консорціум, опціон, орієнтація, коефіцієнт; у
кінці невідмінюваних слів і після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, л
в основах пишеться і, напр.: олігархія, боніфікація; після приголосних
л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш в загальних назвах перед приголосним виступає
и, напр.: інжиніринг, утилізація; після голосних пишеться ї, напр.:
альтруїзм, двоїстість; після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е,
напр.: бар’єр, феєрверк; після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н
перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь, напр.: віньєтка, барельєф.

Рекомендована література

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 163-174,
205-219, 247-250.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С.
24-27, 36-38, 66-67, 109-110, 128-130, 161, 188-189, 190-191, 202-203.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 21-23,
36-45.

Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К., 2001. –
С. 345-354.

Шевчук С.В. Ділове мовлення. – К., 2003. – С. 229-233.

Український правопис. – К., 2002.


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності