↑ Вгору

Реферат на тему

Основні напрями реалізації науково-методичної роботи в навчальних закладах



Переглянути реферат



Скачати реферат



Друкувати реферат

Реферат на тему:

Основні напрями реалізації

науково-методичної роботи

в навчальних закладах

Ефективність науково-методичної роботи як важливої складової системи
післядипломної освіти педагогічних кадрів значною мірою визначається
рівнем її організації.

Методичний кабінет навчального закладу є центром організації
підвищення кваліфікації викладачів у міжкурсовий період.

Завідувач методкабінету, голови циклових комісій зуміли забезпечити
оперативність та мобільність науково-методичної роботи, її випереджуючий
характер і оптимальне поєднання індивідуальних та колективних форм,
практичну спрямованість, науковість.

В навчальному закладі сформувалася структура методичної роботи, основу
якої склала діяльність циклових комісій. Багаторічний досвід свідчить
про її оптимальність.

Серед групових форм методичної роботи застосовуються такі:

предметні комісії;

циклові комісії;

методоб’єднання викладачів;

школи молодого викладача, молодого керівника академічної групи;

семінари-практикуми для досвідчених викладачів, керівників структурних
підрозділів;

цільові і проблемні семінари;

творчі групи, школа педагогічної майстерності під керівництвом творчих
викладачів, викладачів-методистів;

клуби за інтересами.

Із масових форм методичної роботи ми практикуємо:

науково-практичні конференції;

педагогічні читання;

тижні педагогічної майстерності (дні відкритих дверей
викладачів-методистів, старших викладачів);

методичні місячники, тижні.

Як індивідуальні форми методичної роботи використовуємо:

стажування та наставництво;

індивідуальні та групові консультації;

конкурси “Викладач року”, “Кращий керівник групи”;

післяатестаційна робота;

докурсова та післякурсова робота з викладачами;

робота з творчими викладачами;

творчі звіти викладачів, що атестуються на присвоєння звання тощо.

Суть науково-методичної діяльності в навчальному закладі полягає в
системному підході до підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, що
забезпечує діалектичну єдність мети і завдань, змісту, форм і методів
навчання та виховання студентів. Запорукою успіху є конкретна постановка
мети і завдань науково-методичної роботи, зорієнтованої на кінцеві
результати.

Методкабінет успішно культивує традиційно-інформаційні та активні
форми і методи роботи з викладачами. Висока ефективність колективних
форм методичної роботи досягається шляхом чіткого формулювання
науково-методичних тем, конкретної постановки мети, детального
планування підготовки і проведення заходів, рецензування доповідей і
виступів, забезпечення гласності тематики, термінів проведення,
підготовки рекомендацій.

Широко практикуємо таку гнучку мобільну форму роботи, як методичні
оперативні наради. За їх допомогою ми забезпечуємо трансформацію в
педагогічному колективі інформації про нову літературу, методичні листи,
нормативні документи, накази, інструкції, нові знахідки педагогів.

Добре зарекомендували себе і дістали поширення такі форми роботи з
викладачами, як творчі групи, які організовуються для впровадження в

ься для впровадження в
практику досягнень педагогічної науки і передового педагогічного
досвіду. Члени творчої групи розробляють рекомендації, забезпечують
інформацію про наявні в науці рекомендації, проводять консультації,
систематично надають допомогу в створенні передового педагогічного
досвіду на основі нових педагогічних ідей.

У роботі з педагогічними кадрами поширено творчі звіти майстрів
педагогічної праці. Ці звіти супроводжуються демонстраціями досвіду.
Часто перетворюючись на свята педагогічної праці, розкриття “секретів”
успіху. Такі звіти поєднуються з вшануванням педагогів-майстрів.

Під час планування роботи з педагогічними кадрами враховуються їх
запити, які вивчаються за допомогою анкетування, фіксації усних
побажань.

Висока ефективність науково-методичної роботи досягається за рахунок
її чіткої організації.

Ми зосереджуємо свою увагу на вирішенні найбільш актуальних проблем
навчально-виховного процесу. Це – посилення методичної підготовки
педагогічних кадрів до оновлення освіти, її розбудови, національного,
патріотичного виховання студентів, впровадження у практику навчального
закладу основних положень концепції перебудови навчально-виховної
роботи, підготовка викладацьких кадрів до успішної реалізації
удосконалених і нових навчальних програм, удосконалення
навчально-виховного процесу в навчальному закладі.

Методичний кабінет послідовно удосконалює вивчення, узагальнення та
впровадження передового педагогічного досвіду. Удосконалюється
проблематика, зміст і оформлення друкованих матеріалів кабінету. Їх
тематика характеризується актуальністю, органічним поєднанням методичних
рекомендацій та опису передового досвіду викладачів.

Григорашик О.В., методист навчального закладу

Про педагогічну майстерність викладача

вищого навчального закладу

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються
людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають
на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише
діяльністю, а й покликанням.

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого
дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання,
до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й
зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю
великих майстрів.

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої
людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати
інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством.
Лекції у студентському житті становлять лише момент, але цього досить
для того щоб залишити в їхній пам'яті глибокі сліди. Тому значення
особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику
відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог
обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як
викладача.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій
предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого

ософію, а й вдосконалити техніку свого
викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до
діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і
блискучими лекторами; М.В.Ломоносов, Д.І.Менделєєв, К.А.Тімірязєв,
Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не
всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його
обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко
сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому,
як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і
навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема
педагогічної майстерності досліджувалась багатьма вченими. У їхніх
роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має
яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і
самоосвіти.

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види
навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та
удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію
педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку
спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості
викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому
рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем
педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат
педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести,
міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і
емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є
однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі
сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі; для педагога -
студенти).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю
педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє
ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки
постійно зберігається ряд елементів, а саме:

культура спілкування викладача зі студентами;

саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка),
управління внутрішнім самопочуттям;

оволодіння увагою аудиторії;

виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній
вигляд педагога);

володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна
гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з
індивідуальної особливістю викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної
діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування
викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на
створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції;
пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін
ролями, співпереживання, самоствердження.

, самоствердження.

На етапі управління спілкування необхідне вміння підтримувати
ініціативу студентів, організовувати діалогічне спілкування.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути
ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути
увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих
цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього
внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією
аудиторією.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному
навчанню і виникають на початку викладацької діяльності. Передусім, це
деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним
настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи,
пошуком емоційного “ядра” спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в
собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі
Д.Карнегі “Як завойовувати друзів і впливати на людей”, а також у книзі
А.Іствуда “Я Вас слухаю”. Молодим викладачам буде дуже корисно
познайомитись з ними.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів, за допомогою яких він
передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні,
неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще
жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із
студентами перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або
лекції - творчість педагога.

Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це
така душевна і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє
творчому процесу.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно
проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює
психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається
не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою
позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти
творчого самопочуття викладача:

зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його
пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які
впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості:

уявлення викладачем усіх студентів і кожного ніби “зсередини”;

здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма
засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку
він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і
послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають
пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне,
малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в
собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про
внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не

естетика тіла не
терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на
ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні
предмети, тощо. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без
різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани,
діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість
інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів
демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини
очі: “Порожні очі - дзеркало порожньої душі”.

Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний
зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні
положення:

не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись
постійно вивченням власної методики;

не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх
колег;

вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній
діяльності;

по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи
йому;

не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний
ящик";

удосконалення і самоудосконалення викладача не має меж.

Філіковська О.М., заступник директора

з виховної роботи

Виховуємо Франкових нащадків

(з досвіду організації виховної роботи)

Мистецтво виховання має особливість,

що майже всім воно здається справою

знайомою і зрозумілою, а декому, навіть

легкою, і тим зрозумілішою і легшою

здається воно, чим менше людина

з ним знайома.

К.Д.Ушинський

Суспільно-політичні процеси в Україні, розбудова незалежної держави
вимагають творчого використання форм і методів роботи, що перевірені
часом, і оновлення їх актуальним змістом відповідно до мети і завдань
виховання.

Коли будуємо нову систему виховання, то найперше запитуємо себе, яку
людину повинна ця система формувати. Добру? Чесну? Інформовану?
Розвинуту? Здорову? Національно свідому? Духовно багату? Прагматичну і
підприємливу? Щоб відповісти на всі ці питання, треба добре вивчити
потреби суспільства, його прагнення і цілі. Але й цього замало. Мусимо
дивитися на десять років наперед, і бачити, як теперішній студент
вступатиме у самостійне життя після закінчення навчального закладу.

Перехід суспільства на рейки ринкових відносин, вимагає від молодої
людини, не тільки професійної майстерності, а й формування нового
мислення. Орієнтація молоді на майбутнє держави ставить завдання
виховувати спеціаліста висококваліфікованого, чесного, розумного із
сучасним мисленням.

В Коломийському медичному навчальному закладі імені Івана Франка
сформована така система виховної роботи, яка носить цілісний характер
від індивідуальної роботи, до роботи в групі, курсі, навчальному
закладі.

На першому місці в цій системі - теоретична підготовка педагогічного
колективу до реалізації виховного процесу. На другому місці – вивчення
індивідуально-психологічних особливостей контингенту студентів першого

ршого
року навчання.

Тільки після цього визначається мета і конкретизуються завдання
виховної роботи на рік.

Науково-педагогічна проблема, над вирішенням якої працює колектив
навчального закладу:

Гармонійний розвиток особистості через поглиблення національної
свідомості та удосконалення професійності.

Правильно організоване виховання студентської молоді формує повноцінну
цілісну особистість, індивідуальність. Виходячи із основних завдань і
принципів, виховання в навчальному закладі здійснюється за такими
пріоритетними напрямками:

а) патріотичне;

б) морально-правове;

в) художньо-естетичне;

г) трудове;

д) фізичне;

е) екологічне;

є) сімейно-родинне.

Наведені напрямки виховання тісно взаємопов'язані, доповнюють один
одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення.

Сучасні кращі психолого-педагогічні технології переконують у тому, що
виховний вплив має цілеспрямуватися, насамперед на особистість студента,
а потім на колектив академічної групи. При цьому саме студент перебуває
в центрі навчально-виховного процесу. Крім аудиторно-навчальних форм
діяльності, студенти проходять школу громадянського становлення через
систему різноманітних студентських структур, а саме: гуртків,
факультативів, клубів, об'єднань за інтересами тощо.

Так, з 1995 р. в навчальному закладі створено студентське товариство
“Молода Просвіта” (керівник Касьяненко Т.А.), яке об'єднало навколо себе
допитливих, небайдужих, щирих серцем і душею студентів, мета яких -
вивчення історії нашого краю, його традицій, зацікавлення цією багатою
духовною спадщиною своїх ровесників. Силами товариства, яке об'єднує 112
студентів, проведено чимало конференцій, літературно-музичних
композицій, знято відеофільми: “Щире полум'я Тарасового кохання”,
“Пам'яті Івана Зубенка”, “Виховуємо Франкових нащадків”.

Захоплюючою і ефективною є така форма виховання, як пошукова робота.
Її зміст розкривається через збирання оповідань, легенд, пошук
стародавніх видань повернення забутих імен національних героїв тощо.
Великою пошуковою роботою займається студентське товариство "Молода
Просвіта". Підготовлено історико-літературні розвідки:

“Достойний син Великого Поета”, про Петра Франка;

до 135-річчя Ольги Кобилянської "О.Кобилянська в Коломиї";

до 150-річчя театру в Галичині “Іван Зубенко – драматург”.

Члени “Молодої Просвіти” з даними дослідженнями виступали на
конференціях м.Львова, Івано-Франківська, Коломиї.

З 1992 р. в навчальному закладі працює клуб веселих і винахідливих
(керівник Філіковська О.М.), який об'єднав творчу, ініціативну
студентську молодь. На рахунку клубу участь в турах Чемпіонату КВН
України (м.Івано-Франківськ, Полонне, Одеса, Київ); участь в
гала-концертах команд вищої ліги КВН України (м.Одеса, Чернівці,
Івано-Франківськ).

Значне місце в організації виховної роботи займає студентське
самоврядування.

Цінність студентського самоврядування в навчально-виховному процесі
полягає в тому, що студенти глибоко і всебічно проникають у сутність

ь
своїх прав та обов’язків. Відповідальні справи керівництва всім життям
навчального закладу доручаються спочатку частині активу, а потім,
поступово, всьому студентському колективу.

Для організації студентського самоврядування у нас в навчальному
закладі чітко сформульовано права і обов'язки студентів, які відображені
в Правилах внутрішнього розпорядку навчального закладу, правах і
обов'язках жильців гуртожитку. Розроблені і втілені в практичну
діяльність інструкції, положення, які закріплюють права і обов'язки
чергових, старост, профбюро груп, рад, комісій. Святкуються Дні
студента, Валентина, гумору - це свято влаштовують самі студенти.

Одним із підходів до вдосконалення навчально-виховного процесу через
роботу студентського самоврядування є створення одновікових,
різновікових об'єднань, клубів за інтересами.

Чітко спланована робота старостату, студпрофкому, ради гуртожитку,
ради профоргів. Проводяться засідання, вирішуються разом із старшими
товаришами, викладачами, питання, які мають позитивний вплив на
навчально-виховний процес.

Особливої уваги заслуговує Рада профілактики правопорушень.

Рада профілактики працює як орган самоврядування студентів, у тісній
співпраці з педагогічним колективом, адміністрацією навчального закладу,
студентським профкомом, радою гуртожитку та міським відділом
кримінальної міліції.

Засідання проводяться один раз на два місяці.

На основі засідань ради профілактики правопорушень оформляються накази
по дотриманню правил внутрішнього розпорядку навчального закладу
студентами груп.

Рішення Ради профілактики висвітлюються в училищній пресі, зокрема
сатиричній листівці “Шприц”.

Ефективною формою виховання є інформаційна година, яка проводиться у
формі “круглого стола”, телемоста, прес-конференції, “живої газети”,
рекламного бюро, заочної подорожі. В нашому навчальному закладі працює
група політінформаторів, з якими постійно займаються викладачі
суспільних дисциплін.

Враховуючи загальноосвітній рівень студентів, викладач продумає
підготовку інформаційної години, рекомендує матеріал для використання,
радить, про що і як розповісти, допомагає порадами, як вибрати основне з
великого потоку інформації, ілюструвати матеріал. Така підготовка до
виступів привчає до самоосвіти, систематичного ознайомлення з
періодичною пресою. Це один із методів формування громадської активності
студента.

Найпоширенішою формою виховної роботи є просвітницько-виховні години.
Це важливий засіб формування національного світогляду і моральних
якостей майбутніх спеціалістів. Теми виховних годин повідомляються
керівникам академгрупи заздалегідь, розподіляються завдання щодо
збирання матеріалу.

Особливої уваги заслуговують проведення відкритих виховних годин: до Дня
вчителя; утворення УПА; святкування утворення ЗУНРу; Святого Миколая
Чудотворця, Святого Андрія; Дня Збройних Сил України; Битви під Крутами,
Дня Матері, Великодних свят, Вечір романсу, Дня медичного працівника та
ін.

Одна з ефективних форм виховної роботи є читацька конференція.

є читацька конференція.
Одночасно вона - важливий засіб пропаганди науково-популярної,
історичної та художньої літератури серед студентів.

Цікаво пройшли науково-теоретичні конференції, науково-читацькі
конференції, присвячені видатним подіям в історії Української держави та
рідного краю.

Студенти під керівництвом викладача суспільних дисциплін Явдошняка
С.В. приймали активну участь у заочних обласних конкурсах з історії
України, а саме:

1.“Богдан Хмельницький і сучасність” - присвячений 400-річчю з дня
народження Б. Хмельницького.

2.“Що Ви знаєте про життєвий шлях, громадсько-політичну, державну та
наукову діяльність Михайла Грушевського”. (До 130-річчя від дня
народження).

3.“Історія конституційного права України”.

4.“Чи знаєте Ви історію УПА та ОУН?”

5.“Чи знаєте історію Галича?”, присвяченого 1100-річчю Галича.

В цих конкурсах наші студенти були переможцями та призерами. Так в
останньому конкурсі II -місце посіла студентка II курсу гр. ІІ-Ф-І -
Марійка Напора, а ІІІ-є студентка II курсу гр. 1-П-9 Наталя Корсан. Ще
дві роботи відзначені грошовими преміями. 14 жовтня відбулася
конференція з нагоди 56-річниц і УПА, в якій брали участь переможці і
призери обласних конкурсів, а також члени історичного гуртка.

Особливе місце в організації виховної роботи займають тематичні вечори.
Такі вечори у нас проводяться на різноманітні теми і присвячені
історичним, пам'ятним датам у житті українського народу; військовим
діячам українського війська різних народів; визвольних змагань; жертвам
голодомору, науковим, технічним, економічним проблемам; питанням
літератури, мистецтва та ін. Практикуються і цикли тематичних вечорів.
“Воскресні вірші Івана Франка” - присвячено вшануванню пам'яті Великого
Поета. “Вічна Шевченкова весна” – присвячена святкуванню дня народження
Т.Шевченка. “Схиливши голову перед героями Крут” – до вшанування пам'яті
загиблих під Крутами.

Одна з ефективних форм організації виховної роботи – вечори запитань і
відповідей. Ця форма зарекомендувала себе цікавим і дієвим засобом
роз'яснення студентам різноманітних питань.

Творчі зустрічі з представниками старшої генерації Коломийської
інтелігенції: Ксенією Світлик, Зіновією Гоянюк, Марією Білинкевич.
Особливо цікавими для студентів є організації екскурсій та походів. Всі
групи нашого навчального закладу – постійні відвідувачі музею
“Гуцульщина”, музею історії міста Коломиї, кімнати - музею І. Франка.
Здійснили походи на Воскресінецьку Гору, в м.Яремче.

Уміла організація роботи гуртків сприяє підвищенню інтересів до
навчальних предметів, поглиблює знання з обраної спеціальності.
Традиційно проводиться училищний конкурс "Кращий за професією".
Олімпіади з клінічних дисциплін з метою виявлення кращих знавців
хірургії, педіатрії, акушерства, терапії, сестринської справи,
інфекційних хвороб.

Членами гуртків були проведені:

конференція з патології “Актуальні проблеми патології щитовидної залози”
за участю доктора медичних наук п.Панькова (керівник Чеботарьова Л.І.,
Олексюк Б.Р.);

юк Б.Р.);

наукова конференція з хірургії “Проблеми онкології молочної залози”
(керівник Данилюк І.М., Перцович М.П.);

науково-теоретична конференція “Профілактика СНІДу” (керівник Саприкіна
Ю.І., Козлюк Т.А.);

студентська конференція “Попередження вагітності” (керівник Давиденко
Л.В.);

бесіда за “круглим столом” “Правові аспекти медицини” (керівник Біліца
В.І.).

Важливе місце в естетичному вихованні й пропаганді пісенного і музичного
мистецтв українського народу займають гуртки художньої самодіяльності.
Тут студенти глибше пізнають усну народну творчість, історії написання
пісень. Мистецтво зближує їх на сцені, пробуджує відчуття
відповідальності, колективне переживання за творчі успіхи. В нашому
навчальному закладі працюють вокальні ансамблі дівчат, хлопців, своїми
силами створюємо вокально-інструментальний ансамбль.

З точки зору християнської філософії людина складається з тіла взятого
із землі, та душі, яку вдихнув у неї Бог. Душа є частиною Божого єства,
в людині; чим тісніший, надійніший зв'язок людини з Богом, тим багатшою
є її душа. Педагоги всіх часів слідом за філософами, постійно стукали в
двері тієї невидимої половини людини. У розумінні того, що приховується
за цими дверима, часто вбачали ключ до успіху в вихованні. Традиційно
поняття “виховання” включає елемент влади над людиною. На думку
вихователя, якщо студент відмовляється прийняти його “найправильніші”
вимоги і накази, то його треба змусити зробити це, вдаючись до різних
засобів підкорення – окрику, тиску, покарання. Сучасні батьки рідко
вдаються, до крайніх заходів, але від цього суть не змінюється: йде
боротьба за владу над дитиною. Між тим очевидно: якщо вихователь є
носієм влади, то студент стає носієм слухняності, виконавцем чужої волі.

Отож, чи зуміє така молода людина, звільнившись з-під опіки батьків і
вчителів правильно користуватися власною волею?

А, може, використає несподівану і незнайому їй свободу для вияву
бунтарства, “реваншу”, чого підсвідомо прагнула досі підневільна душа?
Врешті-решт чи не трапиться так, що невміння користуватися свободою
приведе людину до злочину?

Свобода молодої людини втілюється у її рівності й гідності в правах
якими користуються в сім'ї. Дуже часто батьки трактують дитину як
власність, певну річ.

В молодій незалежній державі розпочинаємо будувати життя на засадах
свободи. Нові умови життя передбачають таке виховання, котре
забезпечувало б формування в людини механізмів самоконтролю,
самокорекції, самообмеження, самоорієнтації, і не під впливом страху, а
на основі власного погляду на життя, особистої волі та розуму. Сучасне
національне виховання повинно забезпечити становлення людини
самовідповідальної.

Наше завдання організувати процес самовиховання, який би став
спонукаючим мотивом самоосвіти і самовдосконалення.

Адміністрація, педагогічний колектив допомагають кожному студенту так
організувати своє життя, навчання, поведінку, багатогранну діяльність,
щоб він проймався патріотизмом, формував у собі гуманістичну
спрямованість, моральну зрілість, громадську позицію.

ь, моральну зрілість, громадську позицію.

Системою організації виховної роботи адміністрація нашого навчального
закладу створює і забезпечує найсприятливіші психолого-педагогічні умови
для вільного самовизначення і самоутвердження кожного студента, для
самореалізації ним своїх задатків, нахилів, здібностей і можливостей.

Тож, виховуймо Франкових нащадків, які гідно пронесуть наші національні
ідеали в майбутнє, в ІІІ-є тисячоліття.

Довганюк Л.І.,

заступник директора з

практичного навчання

Комплексний підхід до оцінки якості практичної підготовки спеціалістів

Говорячи про критерії оцінки якості професійної підготовки
спеціалістів середньої ланки, необхідно наголосити на тому, що кінцевим
критерієм педагогічної праці є результати навчального процесу, рівень
професійних знань і вмінь студентів. Тому не випадково нас турбує
питання, як підвищити якість підготовки спеціалістів, як відпрацювати до
дрібниць з кожним студентом основні практичні навики, щоб наші
випускники, йдучи на роботу в лікувальні установи, почували себе
впевнено, змогли реалізувати набуті знання в щоденній роботі.

Досягти успіху неможливо без росту методичної майстерності викладачів,
без активізації форм і методів навчання. З цією метою в навчальному
закладі налагоджена система післядипломної освіти викладачів, яка
включає: школу педагогічної майстерності під керівництвом досвідчених
викладачів, семінари-практикуми, творчі групи викладачів,
науково-практичні конференції, тижні педагогічної майстерності,
педагогічні навчання, а також школу молодого викладача для починаючих
викладачів.

У відповідності з освітніми, виховними, розвиваючими завданнями і
програмою з клінічних предметів, з врахуванням нових досягнень медичної
науки і практики, викладачі постійно поповнюють комплекс методичного
забезпечення предмету. На кожному теоретичному і практичному заняття
звертається увага на значимість даної теми в майбутній професійній
діяльності, підкреслюється її актуальність і соціальна значимість.

Викладачу дається можливість сформувати професійний інтерес до
окремого захворювання і до медицини взагалі, розвивати клінічне
мислення. При вивченні найважчих тем для кращого розуміння і засвоєння
приводяться приклади з особистого досвіду, зачитуються витяги з історії
хвороби, закріплюється матеріал розбором і вирішення проблемних
ситуаційних задач і ін.

На практичному занятті викладачі виясняють, як кожен студент
індивідуально засвоїв матеріал, проводять аналіз особливостей роботи і
тактики медсестри, фельдшера, акушерки при одному захворюванні,
розвивають клінічне мислення. Звично практичні заняття починаються з
організаційного моменту, перевірки і корекції вихідного рівня знань,
проведення самостійної роботи і підсумкової частини.

Самостійна робота студентів – це є основний і найважливіший етап
практичного заняття, де студенти одержують вміння і навики. В цьому
допомагають методи активного навчання, імітаційний тренінг, робота в
лікувальних відділах лікарні.

Практичні заняття дають широкі можливості для реалізації проблемного

заняття дають широкі можливості для реалізації проблемного
навчання, бо саме воно диктує певні умови організації і проведення
практичних занять різного типу.

Спочатку проводяться заняття, які забезпечують відпрацювання дій по
певній заданій навчальній методиці. Такі заняття можна назвати заняттям
алгоритмічного типу. За ними можуть йти заняття проблемного типу, які
проводяться в індивідуальній і колективній формі.

Ефективною формою колективної діяльності студентів при вирішенні
практичних задач і проблем є ділові ігри, в ході яких відтворюється
предметний і соціальний зміст їх майбутньої діяльності. Зміст і
структура ділової гри підбирається і будується таким чином, щоб
відповідні вміння і здібності формувались у кожного її учасника протягом
всього процесу гри. Педагогічні задачі гри повинні бути чітко
відображені в її сценарії.

Діапазон прийомів і методів активізації навчання, які використовуються
в практичній підготовці студентів, досить широкий. Вибір будь-якого з
них здійснюється кожен раз в залежності від конкретних дидактичних
задач, специфіки навчального процесу. Для використання цих прийомів дуже
важливим є створення тренажерних центрів. Робота на тренажерах наближує
навчання до професійних умов лікарні, дозволяє використати на заняттях
ділові ігри і розбір конкретних ситуацій, які можуть бути в практичній
діяльності та вирішення відповідних задач. Все це знайомить студентів з
їх майбутньою діяльністю і прививає глибокі практичні навики. Тренажерні
кабінети відкриті на базах нашого навчального закладу, де студенти
можуть поглиблювати теоретичні знання, напрацювати мануальну техніку
виконання процедур і маніпуляцій, як в аудиторний час так і в
позааудиторний час. Для цього були розроблені досконалі інструкції з
техніки виконання різних процедур і маніпуляцій, підготовлені спеціальні
набори муляжів, інструментів, приладів догляду за хворими, різноманітних
пристосувань, котрі дозволяють в доклінічних умовах, з великою долею
достовірності імітувати реальні умови виконання цієї роботи в лікарні.

В нашому навчальному закладі розроблена система проведення атестації
практичних навиків з клінічних предметів перед проходженням студентами
виробничої і переддипломної практики. З цією метою на кожного студента
заводиться атестаційний листок з переліками практичних навиків по
кожному предмету згідно програми.

Атестація практичних навиків проводиться в кабінетах доклінічної
практики. Студент отримує допуск до виробничої і переддипломної практики
тільки після перевірки вміння виконувати ін’єкції і маніпуляції в
доклінічних умовах на фантомах.

Викладачами навчального закладу також накопичений великий досвід по
проведенню професійних конкурсів, науково-теоретичних конференцій,
тижнів циклових комісій, відкритих засідань гуртків.

Нові можливості для організації повноцінної творчої роботи студентів
з’явились в результаті створення комп’ютерних класів, використання
відеотеки. Викладачами навчального закладу складені навчальні і
контролюючі програми з клінічних предметів (терапія, педіатрія,

чі програми з клінічних предметів (терапія, педіатрія,
хірургія, акушерство і гінекологія).

Організація практичної підготовки в навчальному закладі
регламентується “Положенням про проведення практики студентів вищих
навчальних закладів України”, затвердженим наказом – МОЗ України від
8.04.1993 року №93 і наказу – МОЗ України від 16.04.1996 року №78 “Про
затвердження інструкції про організацію та проведення практики студентів
медичних вищих навчальних закладів І-ІІ рівню акредитації”.

від загального обсягу виділяється на самостійну роботу, яка включає
удосконалення недостатньо засвоєних практичних навичок, роботу в
бібліотеці, написання історій хвороби, санітарно-освітню роботу,
чергування у відділеннях, роботу з історіями хвороби, листками приписів,
статистичними дослідженнями. В навчальному закладі налагоджена чітка
система контролю за проходженням виробничої і переддипломної практики –
складені і виконуються графіки контролю за її проходженням, методичні
керівники працюють з студентами на базах лікувальних закладів, проводять
семінарські заняття, науково-практичні конференції, контролюють
виконання програми практики. При підборі методичних керівників
враховується стаж практичної роботи, рівень підготовки, моральні якості
і ін.

І, нарешті, кінцевим етапом, який відображає весь об’єм теоретичних
знань і підтвердження якості оволодіння практичними навиками є захист
державної практики, який проводимо в два етапи.

Перший етап включає здачу практичних навичок безпосереднім і загальним
керівникам практики на базах лікувально-профілактичних установ.

Другим етапом є створення комплексної екзаменаційної комісії до складу
якої входять викладачі основних клінічних предметів, представники
адміністрації і практичної медицини.

Такий подвійний контроль дає можливість виявити, чи знання і вміння
студентів відповідають кваліфікаційним характеристикам випускників
навчального закладу.

Така система практичного навчання і контролю дозволяє забезпечити
належний рівень практичної підготовки студентів і готовність до
самостійної роботи в медичних закладах.



Касьяненко Т.А.,

викладач філологічних дисциплін

Професійна спрямованість

української ділової мови

Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності
включає три аспекти: професійно-прикладний, національно-культурницький і
морально-патріотичний.

Професійно-прикладний аспект реалізується, головним чином у галузі
практичної діяльності медичних працівників, в процесі спілкування з
пацієнтами. Незалежно від успіхів технічного процесу в медицині живе
слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути
зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довір'я.

Функціонування національної мови в науковій медицині, забезпечуючи
повноту мовно-професійного спілкування медичних працівників. несе
національно-культурницьке навантаження. Розвиток наукової медичної мови
сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її
формуванню на рівні мов цивілізованих націй.

ню на рівні мов цивілізованих націй.

Любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихованості,
інтелігентності. Рідна мова в устах лікаря, медсестри, під пером
науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, почуттів
відповідальності перед пацієнтом і перед суспільством, загострюючи
принциповість, посилюючи прагнення до самовдосконалення.

У підготовці майбутніх медичних працівників ці важливі аспекти
функціонування української мови об'єднуються в одне містке і основне
поняття - професійну спрямованість.

Оволодіння мистецтвом слова для майбутнього медика - це успішний засіб
впливу на пацієнтів, могутній засіб профілактики і лікування багатьох
захворювань, пропаганди здорового способу життя.

Головним завданням у викладанні української ділової мови вважаю
виховання гуманної особистості з високою мовною культурою, милосердного
і професійно освіченого майбутнього фахівця-медика.

Тому пропоную такі професійні аспекти викладання української ділової
мови в медичних навчальних закладах:

поглиблення знань про мову і мовлення, функції мови, стильове
багатство української мови;

підвищення рівня усного і писемного мовлення майбутніх спеціалістів;

оволодіння особливостями медичної української термінології;

формування навичок роботи зі спеціальною (фаховою) літературою;

ознайомлення з типовими та нетиповими ситуаціями професійного
спілкування;

формування навиків оформлення та написання професійної документації
медичних працівників.

Здавна українській мові притаманні лагідність, милосердя, образність,
толерантність, співучість, значна емоційність. Тому майбутнім
медсестрам, акушеркам, фельдшерам, фармацевтам так необхідно навчитись
володіти мистецтвом слова, професійною спілкуванню з колегами і хворими.

На заняттях з ділової української мови велика увага звертається на
усне мовлення студентів, його професійну спрямованість.

Так, при вивченні теми “Культура ділового мовлення медичних
працівників” опрацьовуються такі професійні поняття, як “гуманізм",
“мистецтво вислухати хворого”, “милосердя”, “професійна етика",
“деонтологія”, “ятрогенія”, без яких неможлива професія медика,
моделюються типові і нетипові ситуації ділового спілкування, які
вимагають від студентів творчого мислення, вміння формулювати і
висловлювати свою думку.

Вивчення особливостей медичної термінології – важливий фактор
професійного спілкування, який здійснює міжпредметні зв'язки з
загальномедичними та клінічними дисциплінами. Практичний досвід роботи
свідчить, що студентам необхідні знання медичних термінів з анатомії,
хірургії, педіатрії, терапії, акушерства, фармації. Тому на
заняттях української ділової мови студенти отримують навики роботи з
медичними словниками, фаховою літературою, набувають вміння правильного
перекладу, складають словники основних термінів з названих дисциплін.

Все це сприяє тренуванню професійної пам'яті, розвиває навички усного
і писемного мовлення, покращує культуру мовлення. В широкій сфері

ій сфері
професійної діяльності медичних працівників важлива роль відводиться
писемному мовленню.

Професійна документація вимагає культури писаного тексту, знань норм
писемного мовлення, вміння грамотно писати та оформляти медичні
документи широкого та вузького профілю.

При вивченні цієї теми студенти ознайомлюються з зразками професійної
документації, набувають практичні навики її оформлення на стандартних
бланках.

Для самостійного опрацювання кожному студентові рекомендується
оформити основні зразки медичної документації (медичну карту хворого,
направлення хворого на дослідження, рецепт, термінове повідомлення про
інфекційне захворювання, температурний лист, історію пологів,
індивідуальну карту вагітної та породіллі) в папку.

Наявність навчально-методичних комплексів “На допомогу студентам з
української ділової мови", куди входять інформаційні карти; “Культура
ділового мовлення медичних працівників”, “Медична документація та її
основні групи”, “Історія хвороби та її значення в професійній
документації”, зразки стандартних бланків основних груп медичної
документації сприяє професійній та виховній спрямованості курсу,
наближує студентів до проблем оволодіння обраною спеціальністю.

Таким чином, професійна спрямованість української ділової мови в
комплексі з іншими гуманітарними і клінічними дисциплінами формує і
виховує високі професійні, ділові, гуманні, моральні якості
майбутніх медичних працівників.



Андрейчук Р.Д.,

викладач англійської мови

Мовні ситуації як засіб реалізації

комунікативного підходу при навчанні

англійської мови.

Історично склалося так, що англійська мова є найпоширенішою у світі, її
навіть називають міжнародною. Важко переоцінити роль, яку вона відіграє
майже в усіх галузях діяльності людства.

На порозі ХХІ ст. науково-технічний прогрес неможливо уявити без
тотальної комп’ютеризації. Щороку в світі з’являються нові операційні
системи, мови програмування, їх версії тощо. Описання більшості з них
просто не встигають перекласти, а тому і тут знання мови допоможуть бути
в курсі останніх досягнень та користуватися ними.

Дуже важливе значення має знання іноземних мов при переході до ринкової
економіки. Знання мови дає змогу листуватися з іноземними фірмами та
вченими, брати активну участь у міжнародних конференціях, створенні
спільних підприємств.

Головною метою вивчення іноземної мови в навчальному закладі є набуття
студентами не тільки навичок читання різних видів текстів, а й
лінгвістичної (граматичної) та комунікативної компетенції.

Принцип активної комунікативності – один із найважливіших методів у
навчанні іноземних мовах – набуває все більшого визнання.

Навчання говоріння є процесом складним і багатогранним, який передбачає
комплексну реалізацію практичної, освітньої і виховної мети. З
практичної точки зору, навчання говоріння передбачає оволодіння
іноземною мовою як засобом міжособистісного спілкування, тобто виведення
говоріння на рівень справжньої комунікації. Збагачення духовного світу

ння духовного світу
особистості та знань забезпечуються навчанням говоріння, якщо розглядати
його освітню мету. Крім того, в процесі навчання говоріння з’являється
можливість ознайомитись з культурою спілкування, прийнятому в сучасному
цивілізованому світі.

Ми будуємо заняття так, щоб максимально надати студентам можливість
розмовляти іноземною мовою. Створити такі умови, за яких говоріння за
заданою темою було б природно мотивованим, надати студентам можливість
висловлювати думки та обговорювати їх. Ми надаємо важливого значення
створенню в аудиторії клімату взаємосприйняття, акцентування
позитивного, запобігання негативному, створення почуття довіри, поваги
до кожного для найновішої реалізації кожним своїх можливостей. Для
досягнення ефективності навчання говоріння переважна частина заняття
присвячується виконанню умовно-комунікативних вправ для формування
мовленнєвих навичок. Нами розроблені і впроваджуються в практику
викладання мовні ситуації з тем “В аптеці”, “В поліклінічному
відділенні”, “Візит дільничного лікаря”, “Операція” та інших.

Мета комплексу ситуацій – формування навичок ведення професійного
діалогу з хворим англійською мовою. Система комунікативних завдань
складена з урахуванням рівня знань. Пропонуємо завдання репродуктивного
характеру reproduction (відтворити діалог-зразок) або з елементами
творчості composition (змінити послідовність реплік тощо).

Наступні умовно-комунікативні завдання:

“A Strip Story” (діалог розрізаний на смужки. Студенти повинні скласти
первісний варіант, обмінюючись інформацією усно.)

“Roleplay” (кожен студент виконує роль, передбачену ситуативним
завданням).

Студентам з достатнім або високим рівнем знань пропонувалися творчі
завдання підвищеної складності: “completion” завершити діалог,
використовуючи необхідні для цього знання, одержані із профілактичних
дисциплін: самостійно будувати діалог на основі даної ситуації тощо.

“Solving problems” (роз’язування проблеми у формі дискусії).

“Prediction” (продовження діалогу на основі домислення та передбачення)

Система використання мовних ситуацій на заняттях дає змогу
відтворювати реальні професійні ситуації, що значною мірою підвищує у
студентів інтерес до вивчення іноземної мови. Це пояснюється тим, що
мовлення студентів відбувається в обставинах, які досить повно імітують
умови справжнього спілкування англійською мовою. Виникає внутрішня
мотивованність, створюються можливості для вираження у мовленні власних
поглядів, думок, для виявлення фантазії та інших якостей.

Для ефективного засвоєння програмового матеріалу з іноземної мови
успішно використовують ТЗН – слайди, аудіо- та відеокасети, роздатковий
та дидактичний матеріал. На всіх етапах навчання практикуємо ігрові
ситуації, лексичні, граматичні ігри, ігри – змагання, ролеві як важливий
засіб підвищення ефективності навчальної роботи.

Таким чином, застосування мовних ситуацій на уроках англійської мови
відіграє важливу роль для розвитку комунікативних можливостей студентів.

Данилюк Н.П.,

П.,

голова терапевтичної

циклової комісії

Міжпредметна інтеграція

на заняттях з терапії

В системі медичної освіти ідея міжпредметного інтегрування,
міждисциплінарного, комплексного підходу є однією з найбільш
перспективних та необхідних. Реформа медичної школи пов’язана з
реалізацією цієї ідеї в нових формах. Мова йде про нову організацію
навчального процесу, при якій студенти-медики вивчають не окремі
дисципліни, щоб вивчити і забути, а для забезпечення навичок згідно
кваліфікаційної характеристики.

Змістовна інтеграція навчального процесу повинна грунтуватися на
цілісному розумінні людини, її життєдіяльності, здоров’я і захворювань
з врахуванням наслідків еволюції і сучасного розвитку під впливом
фізико-хімічних, екологічних факторів, спричинених виробничою діяльністю
суспільства.

Системний міждисциплінарний метод навчання дозволяє підготувати
медичного працівника з якісно новим рівнем мисленням, щоб оцінити стан
хворого організму, інтегруючи результати даних: анатомічних,
фізіологічних, біохімічних, клінічних. Такий підхід в повній мірі
відповідає давньому постулату медицини “Лікувати не хворобу, а хворого”.
Ми не готуємо окремо терапевтів, хірургів, педіатрів, а готуємо медичних
сестер, фельдшерів, виходячи з кваліфікаційної характеристики.

Робоча програма повинна визначити основну мету викладання терапії, як
єдиної науки, так і в комплексі з іншими дисциплінами. Особливо, це
характерно, при невідкладних станах, коли необхідно своєчасно, правильно
і кваліфіковано надати долікарську допомогу, щоби зберегти здоров’я й
життя людини. Потрібно віддиференціювати від захворювань хірургічного,
гінекологічного, інфекційного профілю, що потребує логічного і
клінічного мислення від середнього медичного працівника. Наприклад: біль
при нирковій коліці в нижній половині живота потребує виключення
гострого живота (хірургічний профіль), позаматкової вагітності
(гінекологічний профіль). Від поєднання загального клінічного мислення
залежить тактика медичного працівника і допомога застосувати знеболюючі
(анальгетики) чи тепло.

Основна мета міжпредметного інтегрування полягає в тому, щоб при
вивченні певної теми активізувати раніше засвоєні знання, вміння,
навички, необхідні для повноцінного вивчення даної теми. При цьому
повинні бути прийняті до уваги інтереси предметів, які будуть вивчатися
в подальшому. Міжпредметна інтеграція вирішує задачу органічного
поєднання нової теми з попередніми і наступними знаннями, визначення
логічних зв’язків між різними дисциплінами, розділами, темами,
визначення місця та призначення різних дисциплін в майбутній професійній
діяльності і об’єднання в одну систему.

Методичне планування міжпредметної інтеграції ведеться в трьох
напрямках:

Перший напрям – визначаються дисципліни, їх розділи, теми, що є
забезпечуючими для теми даного заняття.

Наприклад: Тема “Гострі пневмонії”.

Анатомія – дихальна система

Фізіологія – забезпечення тканин киснем

(газообмін).

Патологія – запалення.



Фармакологія – антибіотики, сульфаніламідні,

Відхаркуючі засоби.

Мікробіологія – збудники: пневмококи,

стафілококи, стрептококи, віруси.

Сестринська справа – взяття харкотиння на

дослідження, введення і розведення а/б, проба

на чутливість вимірювання температури, види

та періоди гарячок, постановка гірчичників.

Другий напрям – визначаються перспективні дисципліни, їх розділи, теми,
на наступному етапі будуть використані матеріали даної теми.

Наприклад: “Цукровий діабет”.

Хірургія – мікроангіопатія нижніх кінцівок,

гангрена, ампутація.

Очні захворювання – відшарування сітківки.

Акушерство – цукровий діабет та вагітність,

ведення пологів.

Третій напрям – плануються внутрішньо-предметні зв’язки, що
забезпечують інтеграцію теми, що вивчається з попередніми та наступними
темами даного курсу.

Пневмонії – пневрити (як ускладнення).

Панкреатити – цукровий діабет.

При вивченні курсу терапії кожний студент повинен оволодіти сукупністю
знань з анатомії та фізіології людини, що неможливо – без відповідних
базових знань з цих дисциплін.

На перших заняттях з терапії ми проводимо тестовий контроль вихідного
рівня знань студентів з біології, хімії, анатомії, фармакології, з
питань які необхідні студентам для засвоєння програмного матеріалу з
терапії. Розробляються заходи для усунення недоліків (викладачі
забезпечуючих дисцплін отримують про це інформацію, а
викладачі-терапевти включають ці питання в відповідні розділи і теми).

Наприклад, перед вивченням теми “Гломерулонефрит” студент здає
анатомо-фізіологічні особливості сечо-видільної системи, утворення сечі…

Дієвою формою інтеграції є проведення з суміжними цикловими комісіями
науково-медичних конференції.

Конференція на тему “Цукровий діабет” проведена спільно з викладачами
акушерства та гінекології і хірургами розвинула у студентів клінічне
мислення з метою запобігання ускладнень.

Подальше удосконалення інтеграції мусить бути пов’язане зі створенням
відповідних інтегрованих програм, які б забезпечили чіткий і узгоджений
розподіл змісту навчання між предметами, починаючи з першого курсу і до
випуску. Поки що ж ми використовуємо інтеграцію і при поданні
теоретичного матеріалу і при оволодінні студентами навичками для
професійної діяльності під час практичних занять: обстеження хворих,
виконанні маніпуляцій, наданні допомоги, і при використанні
позааудиторної самостійної роботи.

Організація навчання повинна бути скерована на розвиток клінічного
мислення, вміння швидко орієнтуватися в постановці діагнозу та наданні
долікарської допомоги при невідкладних станах. Для досягнення цілей
міждисциплінарного інтегрування важлива системність та послідовність в
реалізації цього підходу, при вивченні як теоретичних, так і клінічних
дисциплін.

Козова І.М.,

голова терапевтичної

предметної циклової комісії

Використання активних методів навчання

на заняттях педіатрії

Педагогічна робота - це завжди творчість, пошук нових форм

творчість, пошук нових форм
організації процесів навчання. І часто буває важко вибрати
оптимальну структуру проведення заняття. Але не можна кидатися
в крайності і шляхом використання різних методів підтримувати
пізнавальний інтерес студентів. Різноманітність, так само, як
одноманітність втомлюють і не завжди приводять до досягнення
поставленої мети. Тому перед викладачем стоїть одна із важливих
проблем - це вибір сучасних ефективних форм навчання, які зможуть
забезпечити максимальний розвиток пізнавальної і мислячої
діяльності студентів, виховати в них активну життєву позицію.

При виборі методів навчання необхідно ставити перед собою єдину
мету, направлену на кінцевий результат.

Метод активного навчання - поширюється на широку групу прийомів
і способів проведення теоретичних і практичних занять.

Проблемні лекції, диспути, дискусії, “зустрічі за круглим
столом”, “мозгова атака”, ділові ігри, імітаційні вправи, конкретні
ситуації, клінічні задачі, програмоване навчання.

При виборі методу активного навчання педіатри предметної комісії
враховують:

1. темперамент студента,

2. час, виділений на пару /3-4 астрономічні години/

3. кількість студентів /8-10 чол./

При підготовці до заняття обов'язково дотримуються умов:

1. проблемність ситуації, яка вимагає спільного вирішення,

2. колективна взаємодія,

3. викладач є консультантом, інтерпретатором,

4. управління формуванням і розвитком індивідуально- психологічних
особливостей студента.

В процесі підготовки медичної сестри чи фельдшера необхідно
вирішити дві проблеми:

забезпечити засвоєння певної суми медичних знань і відпрацювання
необхідних практичних навиків.

2. Створити умови для формування професійної свідомості майбутнього
медичного працівника.

Для вирішення першої проблеми педіатри предметної комісії
використовують традиційні методи навчання, а для вирішення другої
проблеми використовують методи активного навчання, які ставлять
особистість в ситуацію приймати рішення, захищати свою особистість,
формувати власну позицію.

Я хочу зупинитись на деяких активних методах, які використовують
викладачі педіатричної предметної комісії в своїй роботі, і, на
мою думку, заслуговують уваги. Насамперед зупиняюсь на
лекційно-семінарському методі навчання. Цей метод, який дає
можливість на теоретичному занятті встановити атмосферу участі,
обміну думками, творчого обговорення. Також дає можливість
повторення і закріплення раніше пройденого матеріалу, використання
міжпредметних зв'язків і активних методів контролю.

При підготовці до лекційно-семінарського заняття викладачі
предметної комісії добре продумують варіанти подання лекції, яка
є основним методом подачі наукової і практичної інформації.

На семінарські заняття вибираємо великі за об'ємом матеріалу

икі за об'ємом матеріалу
розділи, або об'єднуємо декілька тем. Наприклад: “Кір”, “Краснуха”,
“Скарлатина”. Частину матеріалу подаємо на лекції. Частину даємо на
самопідготовку.

Складаємо план семінару і запитання які будуть винесені на
семінар, роздаємо студентам заздалегідь, а також забезпечуємо
необхідною літературою.

Щоб досягти максимального засвоєння матеріалу по темі, яка
винесена на семінар, викладачі створюють єдиний логічно
розвиваючий процес з використанням міжпредметних зв'язків,
актуалізацій проблемності і інших активних методів навчання.



Зупинюсь на проблемності.

Можливості створення проблемної ситуації дуже різноманітні.
Найчастіше використовують навчальні проблеми, коли викладач ставить
проблему, яку студенти вирішають з його допомогою. Також
пропонуємо студентам створити проблемну ситуацію і намітити шляхи
її рішення.

При об'єднанні декількох тем на семінар створюємо комплексні
ситуаційні задачі, а також враховуємо міжпредметні зв'язки.

Рішення клінічних ситуаційних задач будуємо на вирішенні
багатоетапного алгоритму, що ставить конкретні задачі перед
студентами, створює ситуацію пошуку, активізує пізнавальну
діяльність і наближує до майбутньої практичної діяльності.

Викладачами предметної комісії на практичних заняттях
використовується метод дидактичної гри з використанням умінь
студентів.

Імітаційні ігри дають можливість відтворити середовище норми
поведінки, способи і послідовність логічного мислення в рішенні
проблеми не для “відповіді” а для “життя”.

У грі формуються відносини між членами мікроколективу,
відпрацьовуються і закріпляються необхідні професійні уміння і
навички.

При розробці ділової гри враховуємо ряд спільних вимог:

1. Чітко визначити мету з врахуванням професійної діяльності
майбутнього спеціаліста.

2. Забезпечити конкретною літературою.

3. Розробити завдання для кожної діючої особи.

Проведення імітаційних ігор вимагає методичної продуманості, а
головне доброї підготовки студентів.

В багатокомпонентній діловій грі приймає участь вся підгрупа. Так,
наприклад в діловій грі на тему “Дифтерія” або “Діагностика
туберкульозу”, студенти грають роль медсестер патронажної, дільничної,
кабінету профілактичних щеплень, приймального покою, інфекційного
кабінету, дитячого садка, школи.

Таким чином, розкривається послідовність в роботі медичних сестер
різного профілю, вивчаються їх професійні обов'язки і об'єм роботи.

Особисто я також практикую проведення занять-заліків (на практиці). Це
в тих випадках, коли окремі студенти погано засвоїли виконання
практичних навичок або якийсь розділ із вивченого матеріалу.

Призначаю консультантів із студентів, які добре володіють вивченим
матеріалом. Інші одержують завдання, які мають виконати консультанти:
координують виконання роботи, пояснюють, ведуть облік, а я слідкую за

к, а я слідкую за
роботою всіх.

В кінці роботи консультанти оголошують результати, а я оцінюю роботу
консультанта.

Якість роботи підготовки медичних працівників потребує чіткої, науково
обгрунтованої системи контролю засвоєння професійних знань і навиків.

Сучасна педагогіка багата різними формами і методами контролю. Але
найбільш глибоким і об'єктивним є тестовий контроль, так як він дозволяє
будувати завдання з урахуванням знань, умінь, одержаних раніше, дозволяє
аналізувати і корегувати помилки на кожному етапі формування професійних
знань, умінь.

В предметній комісії, розроблені тести для контролю вихідного рівня
знань по кожній темі, а також тести для контролю кінцевого рівня знань.

Для контролю практичних навиків розроблені тести, які є одночасно
алгоритмами їх виконання.

Працюємо над розробкою тестів-задач.

Єдиного універсального методу навчання немає. Добрих результатів можна
досягти тільки при використанні декількох методів і вибір їх буде
залежати від поставленої мети.

Сьогодні важливою умовою підвищення ефективності навчання є
уміле використання активних методів навчання у поєднанні із
засобами оснащення занять -наглядність, технічні засоби оснащення,
схеми, слайди, відеофільми.

Творчість, пошук, експеримент - це раціональне добре продумане
застосування методів і прийомів, які допоможуть викладачам
піднятись ще на один щабель педагогічної майстерності.

Комашко І.В.,

голова циклової комісії

фармації і хімії.

Форми самостійної роботи студентів.

Не викликає сумніву той факт, що самостійна робота студентів є
основною формою навчання, особливо у вищій школі, оскільки вона
прищеплює студентам необхідне вміння вчитися, сприяє формуванню високої
культури розумової праці. Питання лише у тому, як розвивати у студентів
потребу в самостійній праці, як стимулювати індивідуальний творчий
процес пізнання.

Самостійна робота студентів традиційно поділяється на аудиторну та
позааудиторну. Ми розглядаємо її не як набір окремих прийомів, а як
єдину комплексну систему засобів, що поєднує різні види аудиторної та
позааудиторної роботи (див. таблицю №1)

З метою активізації розумової діяльності ми використовуємо
різноманітні методи: роботу з навчальною літературою, різними
посібниками, лабораторний практикум, участь в наукових дослідженнях та
ін.

З метою зменшення частки самостійної праці студента в позааудиторний
час ми максимально інтенсифікуємо навчання у лабораторіях, при цьому
більша частина матеріалу засвоюється на заняттях. Використовуються різні
форми підвищення активності та контролю самостійної роботи студента:
письмові контрольні роботи, програмований контроль, захист практичної
роботи, тестовий контроль тощо.

Кожен предмет має свою специфіку. Так, в аналітичній хімії лабораторні
заняття самі по собі мають високу частку індивідуальності та
самостійності.

Специфіка вивчення курсу полягає у тому, що практикум вимагає
прийняття самостійних рішень. Студент, користуючись загальною схемою,

, користуючись загальною схемою,
має досліджувати конкретну, невідому сталу речовину – якісно та
кількісно, що потребує нестандартного підходу у кожному випадку.

На заняттях по фармакогнозії робота студентів проводиться в парах,
вивчаються гербарії та сировина. Кожний студент, самостійно користуючись
алгоритмічними схемами, приймає рішення при проведенні одного з етапів
товарознавчого аналізу.

Така форма роботи дозволяє викладачам використовувати взаємоконтроль
за рівнем засвоєння студентами зовнішніх ознак рослини, застосування її
в медицині, а також індивідуальний контроль.

Самостійна робота на заняттях з фармакології спрямована на самостійне
опрацювання інструкції до лікарських препаратів, виписування рецептів,
ознайомлення з рекламками на нові лікарські засоби.

Невід’ємною складовою підготовкою фармацевтів до практичної діяльності
є вироблення навиків приготування рецептів на заняттях технології
лікарських форм. Базуючись на теоретичних знаннях, студенти виготовляють
різні лікарські форми.

Виконуючи як теоретичне, так і експериментальне завдання студенти
повинні самостійно синтезувати знання, що вже їх мають, та додатково
звернутися до підручника, інструкції, зробити необхідні розрахунки.

Такий вид самостійної роботи сприяє доброму засвоєнню матеріалу та не
вимагає великої додаткової витрати часу.

Для забезпечення самостійної роботи викладачі циклової комісії мають:

методичні рекомендації для організації позааудиторної самостійної роботи
студентів;

методичні розробки з усіх тем, курсів;

розроблені контрольні запитання, подані типові задачі;

Проте регламентоване планування самостійної роботи студента, чіткі
рекомендації, наявність методичних розробок, сприяючи кращому засвоєнню
матеріалу, можуть деякою мірою знизити творчу ініціативу студентів.

Щоб запобігти цьому, для активізації набутих знань, використовуються й
деякі інші шляхи в організації самостійної роботи, а саме:

створення проблемних ситуацій як у практичній роботі, так і на лекціях,
вихід з яких знаходять самі студенти. Це стимулює та спрямовує розумову
діяльність студентів;

до практикуму введені елементи наукових досліджень у вигляді
навчально-дослідницької роботи студентів.

Отже, самостійна робота студентів є обов’язковою складовою частиною
навчального процесу. Найбільш вагомим результатом цього виду діяльності
є підвищення рівня знань студентів, поліпшення їх професійної
підготовки, вміння самостійно мислити та приймати рішення.

Бойчук Н.Я.,

викладач сестринської справи

Деякі аспекти впровадження нової концептуальної моделі медсестринства

в предметі

“Основи сестринської справи”

Професія медичної сестри є динамічною, такою, що завжди знаходить
оптимальні шляхи задоволення потреб пацієнтів. Тому медсестринство
зосереджує свою увагу на стані людини, якості життя, якості допомоги і
догляду та наданні медичної допомоги. Необхідно, щоб сестринський догляд
здійснювався по принципу благочинності і творив добро та не задіював
шкоди.

Згідно нової концептуальної медсестринської моделі, одним із основних

ї концептуальної медсестринської моделі, одним із основних
завдань предмету “Основи сестринської справи” є зосередження уваги на
ключових функціях медсестри, це:

Забезпечення і керівництво сестринською допомогою.

Навчання хворих, клієнтів і персоналу медико-санітарної допомоги.

Діяльність якості ефективного члена бригади.

Розвиток практики сестринської справи через критичне мислення і наукові
дослідження.

У відповідності до стандарту області основ сестринської справи студент
не лише повинен оволодіти основними знаннями та вміннями, що є
передбачені попередніми програмами, а йому також необхідно опанувати
теорію і філософію сестринської справи, універсальні потреби людини,
вміти здійснювати етапи сестринського процесу, документувати його,
навчити пацієнта самодогляду і, на мою думку, одним з найважливіших
моментів є досконале володіння технікою професійного спілкування.

Неабиякий вплив для формування власного погляду на професію мають
питання, що винесені в першому розділі програми: Введення в предмет
“Основи сестринської справи”.

Від вміння викладачів сестринської справи розкрити основні етапи
історії розвитку медсестринства на Україні, за кордоном, розкрити
сутність майбутньої професії, залежить подальше засвоєння студентами
навчального матеріалу.

Ми це усвідомлюємо. І тому на теоретичних заняттях використовуємо
елемент ділових ігор, під час у яких у студентів розвиваються
комунікативні здібності, а також формуються основні етичні елементи
сестринського догляду.

Для надання якісної допомоги пацієнтові медсестра повинна не лише
досконало оволодіти маніпуляційною технікою, але й робити навики
спілкування з пацієнтами – клієнтами, їх оточенням вміти навчити
пацієнта а при необхідності і членів сім’ї елементам догляду в домашніх
умовах.

Викладачі сестринської справи досить вдало з цією метою практикують
використання методів активного навчання:

розгляд і обговорення ситуаційних задач;

постановка проблеми та її колегіальне вирішення;

використання рольових ігор;

моделювання клінічних ситуацій;

вироблення стандартів сестринського догляду.

На нашу думку, досить вдалою спробою активізації навчального процесу
було нещодавно проведене відкрите практичне заняття з сестринської
справи по темі ”Внутрішньовенні вливання”.

На даному занятті ми використали моделювання клінічних ситуацій в
ракурсі нової концептуальної моделі, що дало змогу наблизити студентів
до реалії майбутньої професійної діяльності.

Значну увагу приділяли питанням психології відносин:
медсестра-пацієнт-сім’я.

Використали рейтингову систему при оцінюванні знань та вмінь студентів.
Суть системи полягала в отриманні максимальної кількості балів на всіх
етапах заняття. Вважаємо, що використання такої системи оцінювання дає
змогу уникати суб’єктивності в оцінюванні знань та вмінь студента.

Велику увагу ми приділяємо також раціональному використанню кабінетів
доклінічної практики. Наші студенти мають змогу відпрацьовувати
практичні навики на фантомах, керуючись алгоритмами, які розроблені нами

горитмами, які розроблені нами
по кожному практичному навику. Налагоджена індивідуально-консультативна
робота при кабінетах.

В підготовці медичних сестер нами набутий багатий досвід опанування
ними маніпуляційною технікою, організацією санітарно-профілактичної
діяльності. В роботі сестри дуже важливе мають значення відпрацьовані до
автоматизму практичні навики, але, щоб надавати високу професійну
сестринську допомогу необхідно, щоб медсестра була здатна логічно
обгрунтувати свої дії і повинна мати стандарти, відносно яких можна було
б оцінити сестринську практику, і не менш важливим є досконале
оволодіння медсестрою технікою професійного спілкування.

Проблемним питанням, над яким працюють викладачі сестринської справи є
ефективне засвоєння студентами такого розділу нової програми як
сестринський процес.

Адже, згідно з програмою ми повинні навчити студентів визначити цілі
сестринського догляду, цілі сестринського втручання з пріоритетних
проблем пацієнта-клієнта, визначити моменти оцінки і строки досягнення
кожної цілі, документувати етапи сестринського процесу, співставляти
очікувані результати з досягнутими.

На сьогоднішній день літератури на українській мові по даному питанню
ми не маємо, тому ми працюємо над розробкою методичних рекомендацій з
питань організації сестринського процесу, розробляємо нові алгоритми та
інструкції, матеріали для контролю знань студентів, та нові тексти
лекцій.

Вважаємо необхідним залучення наших студентів до науково-пошукової
роботи. З цією метою розробляємо тематику рефератів, виступів,
повідомлень, з якими студенти можуть виступати на заняттях, конкурсах,
братимуть участь в наукових студентських конференціях.

На мою думку викладачі сестринської справи вносять посильний вклад у
вирішення проблем реформування сестринської освіти, в розвиток
медсестринства.

Гонсіровська Р.М.,

голова загальномедичної

циклової комісії

Чеботарьова Л.,

викладач патології

Організація пошукової і дослідницької роботи

викладачами загальномедичної

циклової комісії

Серед завдань, поставлених перед викладачами загальномедичної циклової
комісії, дуже актуальним є підвищення якості підготовки спеціалістів.

Існує багато методів та засобів для вирішення цього питання, але все ж
науково-пошукова робота студентів є одним із важливих засобів, особливо
для студентів, здатних мислити творчо. Така робота дає можливість
розкрити інтелектуальний потенціал як студента, так і викладача, зробити
свій внесок в дослідження актуальних проблем медичної науки, оволодіти
науковими методами пізнання і, що головне для студента, усвідомити
важливість обраної професії серед розмаїття інших, можливо, не менш
цікавих професій.

Для того, щоб робота проводилась протягом усього періоду навчання,
необхідно постійно підтримувати інтерес до дослідження, стимулювати цю
діяльність.

Тема, над якою працювали студенти: “Актуальні проблеми патології
щитовидної залози”. Частина студентів збирала і опрацьовувала сучасну
наукову медичну літературу. В цьому плані велику допомогу надав наш

. В цьому плані велику допомогу надав наш
земляк, головний ендокринолог Коломийського ТМО, член Європейської
тиреоїдної асоціації, доктор медичних наук Паньків В. А інша частина
студентів приймала участь у обстеженні контингенту молоді навчального
закладу (досліджували три групи, всього 100 осіб) на предмет виявлення
патології щитовидної залози. Обстеження проводились спочатку візуально,
а потім за методом Фоля, при лікувально-діагностичному центрі “Інфатеп”.


Наступний етап роботи полягав в аналізі одержаних результатів
обстеження, створенні таблиць досліджень, патоморфологічних змін, нових
термінів, підготовці наукових доповідей.

Як підсумок дослідницької роботи студентів була проведена
науково-практична конференція на тему: “Актуальні проблеми патології
щитовидної залози” за участю провідних спеціалістів Коломийського
району.

Така форма організації позааудиторної роботи з студентами допомагає
утверджувати престиж науки, вченого, професіонала інтелектуальної праці,
сприяє розвитку клінічного, критичного, логічного, творчого мислення. І
як продовження розпочатої справи – новий напрямок досліджень і нова
тема: “Соціальні аспекти патології щитовидної залози”. А нова тема –
нова робота, над якою вже почали працювати вже інші обдаровані студенти.

Касьяненко Т. А., викладач філологічних дисциплін,

керівник кімнати-музею Івана Франка,

член Наукового товариства імені Т. Шевченка

З досвіду науково-пошукової роботи

студентів з української літератури

В 1995 році в Коломийському медичному навчальному закладі було
організовано студентське товариство “Молода Просвіта”, яке згуртувало
творчих молодих людей, зацікавлених у вивченні історії і культури
рідного краю, зокрема дослідженні творчості Великого Каменяра, у
біографії якого Коломия займає досить помітне місце.

Так почалась науково-пошукова робота про перебування Івана Франка в
старовинному місті над Прутом. Були створені творчі групи студентів, які
відповідали за проведення зустрічей, екскурсій, пошуків прижиттєвих
видань творів поета, оригінальних пам'яток історії, культури,
меморіальних речей, які відображали дух тієї епохи.

Потім народилась ідея створення кімнати-музею Івана Франка, яка
належала директору навчального закладу Федику І. Д., людині високих
патріотичних поривів і почуттів. Виконання задуму було покладено на
студентське товариство ''Молода Просвіта'' (керівник Касьяненко Т.А.).
Науковим консультантом виступив відомий франкознавець, доктор
філологічних наук, лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка
Погребенник Ф.П.

Багато подій, пов'язаних з історією міста і Коломийщини знайшли
відображення в літописі національно-культурного життя Прикарпаття,
творчій біографії письменника. Тому-то цілком зрозуміло, що Коломия
давно виношувала думку відкрити літературно-меморіальний музей Івана
Франка.

Цією ідеєю жив, багато для реалізації її зробив відомий краєзнавець,
одержимий дослідник життя і творчості Каменяра, зокрема коломийських
епізодів і фактів біографії, Іван Білинкевич. Його наукові пошуки,

ографії, Іван Білинкевич. Його наукові пошуки,
втілені в багатьох публікаціях, на сторінках періодичної преси, а також
його унікальної бібліотеки, значну частину якої складає франкініана,
посприяли втіленню давньої мрії коломийської інтелігенції в життя.

“Молода Просвіта” пішла шляхом, який проклав І.Білинкевич, продовжила
його подвижницьку працю.

Відвідини представників старшої генерації коломийської інтелігенції:
Ксенії Світлик, родини Білинкевичів, Віри Кузьмової, Володимири
Пригродської, зустрічі з колекціонерами, спонсорами; тривалі пошуки
експонатів, вивчення і осмислення матеріалу, розроблення експозиційного
плану; вміння переконати людей в необхідності реалізувати ідею створення
кімнати-музею Івана Франка, і вміння віддячити їм добрим словом - все це
зумовило той радісний факт, що кімната-музей була відкрита до 140-річчя
з дня народження Великого Каменяра.

Сьогодні, кімната-музей Івана Франка при Коломийському медичному
навчальному закладі імені Івана Франка є осередком освіти і виховання
молодої, національно свідомої інтелігенції.

Мета діяльності кімнати-музею Івана Франка полягає у залученні молодого
покоління до пізнання геніальної особистості Івана Франка, який є
взірцем любові і великої самопожертви, взірцем самовідданої, іноді
надлюдської праці в ім'я України, в ім'я нашого народу.

У біографії генія української культури Коломия займає досить помітне
місце. Документально підтверджуються п'ятнадцять Франкових відвідин
нашого міста. Коломийське медичне навчальний заклад розміщене в
історичному приміщенні: сто років тому в його стінах, стінах
Коломийського повітового суду, було несправедливо ув’язнено молодого
Франка, і саме тут Іван Франко написав понад 50 поетичних творів.

У кімнаті - музеї Івана Франка розміщена експозиція; “Франкова Коломия”,
яка знайомить відвідувачів з коломийськими епізодами з життя Великого
Каменяра. На основі багатого фактичного матеріалу відображено кожне
перебування Івана Франка (з 1880 р. по 1912 р.) у давньому місті над
Прутом.

Представлено унікальні прижиттєві видання, першодруки, фотографії,
меморіальні речі, твори образотворчого мистецтва.

Окрасою кімнати - музею є пам'ятник Іванові Франкові вижницького
скульптора В.Римара. Іван Франко постає як Мойсей, пророк, вихователь
нації.

Експозиція кімнати - музею побудована за тематико-хронологічним
принципом. Постійно йде її поповнення і оновлення. У кімнаті-музеї Івана
Франка проводяться літературні зустрічі, тематичні екскурсії для
студентів навчальних закладів міста, про що свідчать численні записи в
книзі відвідувачів.

Кімната-музей Івана Франка сприяє удосконаленню навчально-виховного
процесу, розширює і поглиблює загальноосвітню підготовку студентської
молоді, розвиває її творчі інтереси до пошукової, науково-дослідницької
роботи, формує національну свідомість, забезпечує духовну єдність
поколінь.

Гурник С.П.,

заступник директора

з навчальної роботи

Наш погляд на організацію системи контролю якості

навчання в навчальному закладі

І. Визначення форм контролю знань студентів

І. Визначення форм контролю знань студентів

Корінне поліпшення якості підготовки спеціалістів може бути забезпечене
не тільки суттєвим удосконаленням методів навчання, але і надійним
зворотнім зв’язком, який реалізується через навчальну, творчу та
практичну діяльність студентів. Контроль цієї діяльності, тобто контроль
якості результатів навчання – одна з важливих проблем методичного
характеру. Саме тому посилення уваги до проблеми контролю занять
викликане не тільки бажанням визначити ступінь підготовленості
студентів, рівень якості викладання, але і потребою удосконалити всю
систему навчання.

За місцем, яке посідає контроль у навчальному процесі навчального
закладу, розрізняємо попередній (вхідний), поточний, рубіжний і
підсумковий контроль.

Попередній контроль (діагностика вихідного рівня знань студентів)
застосовуємо як передумову для успішного планування і керівництва
навчальним процесом. Він дає змогу визначити наявний рівень знань дня
використання їх викладачем як орієнтування у складності матеріалу.
Формою попереднього контролю є вхідний контроль знань. Він проводиться
на 1-му курсі, щоб оцінити реальність оцінок, отриманих на вступних
іспитах з певного предмета. Попередній контроль у вигляді перевірки і
оцінки залишкових знань проводимо також через деякий час після
підсумкового іспиту з певної дисципліни як з метою оцінки міцності
знань, так і з метою визначення рівня знань з забезпечуючих предметів
для визначення можливості сприйняття нових навчальних дисциплін.



Поточний контроль знань є органічною частиною всього педагогічного
процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння)
навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на
підставі даних поточного контролю. Завдання поточного контролю зводяться
до того, щоб:

1) виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що
вивчається;

2) визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення;

3) виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи,
встановивши причини, які перешкоджають їх роботі;

4) виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи
і засоби їх розвитку;

5) стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.

Головне завдання поточного контролю - допомогти студентам організувати
свою роботу, навчитись самостійно, відповідально і систематично вивчати
усі навчальні предмети. Поточний контроль - це продовження навчальної
діяльності педагога і педагогічного колективу, він пов’язаний з усіма
видами навчальної роботи і має навчити студентів готуватись до перевірки
з першого дня занять і кожного дня, а не наприкінці семестру або
навчального року. Разом з тим поточний контроль є показником роботи і
педагогічного колективу. Звісно, що студенти у семестрі вивчають
одночасно до десяти предметів, і не усі викладачі ставлять до них
однакові вимоги. Нерідко деякі викладачі ставлять дещо підвищені вимоги,
і студенти змушені весь семестр займатись тільки одним предметом коштом

етом коштом
інших. У цьому разі показники поточної успішності можуть бути сигналом
про серйозні порушення навчального процесу.

Зазначені завдання поточного контролю вимагають від викладачів і
адміністрації відпрацювати певну систему і методику його проведення з
врахуванням рівномірного і узгодженого розподілення контрольних знань у
відповідності до бюджету часу студентів.

Рубіжний (тематичний, модульний, блоковий) контроль знань є
показником якості вивчення окремих розділів, тем і пов'язаних з цим
пізнавальних, методичних, психологічних і організаційних якостей
студентів. Його завдання – сигналізувати про стан процесу навчання
студентів для вжиття педагогічних заходів щодо оптимального його
регулювання. Якщо поточний контроль проводимо лише з метою діагностики
першого рівня засвоєння, тобто рівня загального орієнтування у предметі,
то рубіжний контроль дає можливість перевірити засвоєння отриманих знань
через більш довгочасний період і охоплює більш значні за обсягом розділи
курсу. Відповідно змінюється методика контролю, від студентів можна
вимагати самостійної конструктивної діяльності, а також виявити
взаємозв'язки з іншими розділами курсу.

Рубіжний контроль може проводитись усно й письмово, у вигляді
контрольної роботи, індивідуально або у групі.

Підсумковий контроль являє собою іспит студентів з метою оцінки їх
знань і навиків у відповідності до моделі молодшого спеціаліста.

До підсумкового контролю належать семестрові, перевідні і державні
іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів -
встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і
глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності.

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на
семінарських і практичних заняттях, у позааудиторний час, на
консультаціях, заліках і іспитах.

1. Контроль на лекції ми проводимо як вибіркове усне опитування
студентів або з застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом,
особливо за розділами курсу, які необхідні для зрозуміння теми лекції,
що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу
прочитаної лекції (проводиться за звичай у кінці першої або на початку
другої години лекції).

Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до
систематичної проробки пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої
лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найбільш важкі для
сприйняття студентів розділи з наступним роз'ясненням їх. Контроль на
лекції не має віднімати багато часу.

Поточний контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях
проводиться з метою вияснення готовності студентів до занять у таких
формах:

Вибіркове усне опитування перед початком занять.

Фронтальне стандартизоване опитування за карточками, тестами протягом
5-10 хв.

3. Фронтальна перевірка виконання домашніх завдань.

4. Виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування
задач, письмові відповіді на окремі запитання, дані на лабораторному
занятті.



5. Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій,
оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх
відповідей і т. ін.

6. Письмова (до 45 хв.) контрольна робота.

Контроль у позааудиторний час.

1.Перевірка перебігу виконання домашніх завдань, науково-дослідних і
контрольних робіт. Оцінюються якість і акуратність виконання, точність і
оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність
елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі
відповідно до заданих строків.

2.Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури.

3.Перевірка і оцінка рефератів по частині лекційного курсу, який
самостійно опрацьовується.

4.Індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях.

5.Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета
кращого з спеціальності, краще виконання лабораторних, особливо
навчально-дослідних робіт.

Консультації.

Дослівно термін "навчальна консультація" означає відповідь, роз'яснення
викладача студентам з будь-якого навчального питання. Це одна з форм,
яка виправдала себе щодо надання студентам допомоги у 'їх самостійній
роботі, допомоги, яка особливо необхідна при підготовці до іспитів.

Мета більшості консультацій - допомогти студентам розібратись у
складних питаннях, вирішити ті з них, у яких студенти самостійно
розібратись не можуть. Одночасно консультації надають можливість
проконтролювати знання студентів, скласти правильне уявлення про перебіг
і результати навчальної роботи.

Не можна обмежуватись формою консультації “питання-відповідь" вона має
переходити у бесіду зі студентами з найбільш важких і важливих проблем
курсу, що вивчається.

Заліки.

З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича практика) застосовуємо
диференційований залік з виставленням оцінок за п’ятибальною шкалою.

Заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються по виконанні
кожного завдання. При цьому студент подає записи, розрахунки, схеми,
плани. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а
після завершення програми може виставити залік після захисту звіту і
повторного перегляду результатів виконання усіх завдань.

Семінарські заняття не можна вважати заліковою процедурою. Але активні
виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять, дисциплінованість можуть
слугувати основою для оформлення заліку без опитування.

Заліки з виробничої практики проставляються на основі поданого звіту і
характеристики керівника. Залік - диференційований, а оцінка складається
з середніх оцінок з усіх розділів практики.

Іспити.

Іспити є підсумковим етапом вивчення усієї дисципліни або її частини і
мають за мету перевірку знань студентів по теорії і виявлення навичок
застосування отриманих знань при вирішенні практичних завдань, а також
навиків самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Іспит дає можливість кожному студенту у порівняно короткий проміжок
часу осмислити весь пройдений курс у цілому, сконцентрувати увагу на
вузлових його моментах, закріпити у пам'яті його основний зміст.

моментах, закріпити у пам'яті його основний зміст.

Відомі два основних види іспитів: без іспитових білетів - вид найбільш
високого рівня, методика проведення якого в нашому навчальному закладі
лише опрацьовується, і за іспитовими білетами. Перший вид іспитів -
іспит-бесіда - проводиться приблизно так: студенту, який складає іспит
пропонується для початку бесіди одне запитання і дається деякий час для
його обдумування. Бажано, щоб це запитання було не другорядним і не
ізольованим від основних понять курсу. В перебігу відповіді залежно від
її якості той, хто екзаменує, поступово може розширити поставлене перед
студентом завдання. Бесіда дає змогу з’ясувати не тільки формальні
знання з даного питання, але і поняття його ролі у всьому курсі, його
зв'язку з іншими питаннями. При цьому з'ясовується: чи користувався
студент при вивченні усього курсу додатковою літературою.

Основна перевага іспиту-бесіди полягає у тому, що у даному випадку
надається можливість отримати достатньо повне уявлення про якість
підготовки студента з даного курсу і з'ясувати його потенційні
можливості у вивченні науки. Випадковість оцінки при такій формі іспиту,
як правило, неможлива. Але такий іспит потребує високої кваліфікації
екзаменатора і повної довіри до нього студентів. Іспит-бесіда потребує
від екзаменатора достатньо великої напруги сил і великих затрат часу. Ця
форма не застосовується у тих випадках, коли ставиться за мету перевірка
засвоєння практичної частини курсу і тому, хто складає іспит, необхідно
запропонувати для вирішення визначену кількість завдань. Екзамени у
формі бесіди краще проводити на старших курсах, причому з деяких
спеціально відібраних для цієї мети дисциплін.

Другий основний тип іспиту - за іспитовими білетами - є
загальновідомим. У цьому разі особливої уваги потребує складання
іспитових білетів. Рівномірне розподілення матеріалу у білетах,
різноманітність запитань, повнота охоплення прочитаного курсу, вдалий
підбір завдань - усе це значною мірою полегшує хід іспиту і сприяє
об’єктивності оцінки. Іспит за білетами ніяк не включає бесіди з тим,
хто складає іспит. Мета її полягає у послабленні випадкового фактора,
який проявляється при такій формі іспиту. Додаткові запитання при цьому,
як правило, задаються з того матеріалу, який висвітлює або побічно
торкається у своїй відповіді студент. Але можливі випадки, коли для
уточнення оцінки знань доводиться торкатись і інших розділів курсу.

Відома загальноприйнята рекомендація: не перебивати студента до тих
пір, поки він не закінчить відповіді. Але якщо студент відповідає явно
не по суті запитання або невірно, то тут потрібне втручання
екзаменатора.

При будь-якій формі іспиту (без білетів або з білетами) екзаменатору,
який веде бесіду зі студентом, треба керуватись деякими правилами,
порушення яких може призвести до небажаних наслідків:

1. Не можна допускати, щоб запитання до студента, який екзаменується,
ставились одне за одним. Це позбавляє студента можливості зосередитись,
а іноді і можливості міркувати.

ивості міркувати.

2. Не можна надто відверто висловлювати свій обурення з приводу
неправильної відповіді. Це може передчасно збентежити студента, що
значно знизить якість відповідей на наступні запитання.

3. Не можна виявляти перед студентом свої вагання з приводу оцінки його
відповіді і змінювати вже прийняте рішення.

Потрібно заздалегідь психологічно готувати студентів до екзаменів,
навівати їм, що відповідь потрібно шукати, потрібно мобілізувати усі
свої внутрішні сили, взяти себе в руки і змусити інтенсивно працювати
свій мозок. Необхідно мотивувати оцінку, щоб студент був переконаний у
її справедливості і йшов з іспиту без образи на екзаменатора.

ІІ. Рівні і форми контролю якості викладання

Ті, у кого ми вчимося,

правильно називаються нашими вчителями,

але не всякий, хто вчить нас, заслуговує на це ім'я.

І.Гете

Контроль на рівні викладача проводиться з метою вивчення досвіду своїх
колег (взаємовідвідування) і виявлення причин низького рівня засвоєння
студентами конкретних знань по результатах вхідного контролю.
Періодичність відвідування викладачів раніше вивчених дисциплін залежить
від претензій до знань студентів по цим дисциплінам.

Результати взаємовідвідувань обговорюються на засіданні циклової комісії
і фіксуються в журналах циклової комісії.

Контроль на рівні циклової комісії здійснюється для виявлення передового
досвіду викладача, обліку досвіду, зв'язку якості викладання з
результатами навчання, оцінки рівня виконання робочої програми і
методичних вказівок по організації окремих занять.

Контроль здійснюється шляхом проведення показових і відкритих занять,
контрольних відвідувань голов ц/к. Періодичність цих заходів залежить
від рівня педагогічної майстерності викладачів ц/к. За дорученням зав.
ц/к контрольне відвідування занять поручають провідним викладачам.

Директорський контроль якості викладання проводиться з метою виявлення
зв'язку якості викладання з результатами навчання у різних викладачів і
в різних ц/к, а також передового досвіду викладання і його поширенню.

Відкриті заняття як форма контролю сприяють вдосконаленню педагогічної
майстерності викладацького складу. На них повинні бути присутні всі
викладачі ц/к.

Показові заняття (різновидність відкритих) проводяться досвідченими
викладачами-методистами, головами ц/к. Мета - виявити і обговорити нові
методичні прийоми проведення занять в конкретній аудиторії,
малодосвідченим викладачам важко виявити ці прийоми самостійно, і знання
більш досвідчених колег полягає в тому, щоб показати суть використаних
прийомів в конкретній ситуації. В цьому полягає роль відкритих занять як
школи педагогічної майстерності.

На відкритих заняттях викладачі вчаться виділяти передові прийомі і
методи організації навчального процесу.

Взаємовідвідування одна із найбільш розповсюджених форм взаємоконтролю і
взаємонавчання, ефективна форма вивчення досвіду колег і вдосконалення
педагогічної майстерності. Виділяють 2 випадки:

1. Більш досвідчений викладач відвідує заняття менш досвідченого для

освідченого для
надання йому методичної допомоги;

2. Молодий, починаючий викладач відвідує заняття більш досвідченого,
щоб виявити і розкрити для себе нові прийомі і методи удосконалення
навчального процесу.

Контрольні відвідування проводяться за дорученням адміністрації без
попереднього попередження і поєднується з контролем результатів навчання
в групі студентів.

Анкетування як один із методів оцінки якості навчального процесу на
різних рівнях; викладач, ц/к, адміністрація, міністерство.

1. Анкетування на рівні викладача здійснюється для оцінки ефективності
методики навчання, оцінки рівня засвоєння складної інформації, одержані
відомості про організацію самостійної роботи студентів і індивідуальних
факторів, що впливають на засвоєння навчального матеріалу. організує,
проводить анкетування, аналізує, використовує одержану інформацію
безпосередньо викладач, який веде заняття.

2. Анкетування на рівні циклової комісії, відділення проводиться для
оцінки ступеня задоволеності студентів якістю викладання. Одержані дані
у значній мірі залежать від якості груп і умов контролю. Форми анкет
залежать від мети контролю і враховують такі вимоги:

анкета повинна бути простою для відповідей (до 20 хв.);

не допускати неоднозначності тлумачення запитань анкети;

багато передбачити відповідей подвійному коді (так, ні);

для складного запитання можна давати можливі варіанти відповідей (не
більше 3-х);

слід враховувати, що студенти не завжди можуть оцінити професійну
значущість інформації;

для дотримання педагогічного такту не рекомендується ставити прямі
запитання про якість викладання;

запитання повинні сприяти виясненню ролі викладача при формуванні
особистості студента.

3. Анкетування на рівні ц/к, відділення вимагає великої підготовчої
роботи: розробки анкет, інформування студентів і викладачів про
планування анкетування, інструктажу студентів по складанню відповідей ,
інструктажу для тих, хто проводить анкетування.

Переважно контроль викладача методом анкетування повинен поєднуватись з
іншими видами контролю. Анкетне опитування по якості викладання
рекомендують проводити раз у рік.

Система навчального процесу вимагає не тільки злагодженої роботи її
складових елементів, але і оптимального функціонування, тобто необхідний
відповідний контроль її стану і оцінки як знань студентів, якості
викладання, так і системи навчання в цілому.

Аналіз результатів контролю по вказаним методикам дозволяє достовірно і
об'єктиви судити про організацію вузівського навчання і виробити шляхи
покрашення управління цим процесом, оцінити ефективність системи
навчання в цілому і відповідно скоректувати методичну роботу на різних
рівнях.

ІІІ. Критерії оцінки якості викладання

Викладачу слово дане не для того,

щоб присипати свою думку, а щоб

пробуджувати думку інших.

В. Ключевський.

Оцінка якості навчального заняття, семінарського, практичного,
лабораторного, лекції - одна із найбільш складних проблем в педагогічній
науці і практиці. Успішне її вирішення залежить від наявності і

ь від наявності і
правильного використання чітких якісних і кількісних критеріїв для
кожного виду навчального заняття. Рекомендуються такі основні критерії
оцінки якості лекції.

1. Зміст лекції: науковий рівень, відповідність новітнім досягненням
науки і практики, наявність узагальнень, наукова переконливість,
відображення дискусійних питань, постановка наукових проблем,
відповідність змісту лекції програмі і навчальному плану, виховна роль.

2. Професійне спрямування: формування професійного світогляду студентів
на лекції, розширення їх соціальних знань, виховання любові до обраної
професії, тобто зв'язок викладеного матеріалу з професійними інтересами
підготовки спеціаліста.

3. Методичний рівень: застосування прийомів і методів активізації
пізнавальної діяльності студентів на лекції, наступність змісту лекції в
матеріалі вивчених і наступних навчальних дисциплін, врахування вимог
суміжних курсів.

4. Структура лекції: наявність в лекції вступу з чітким формуванням теми
і постановкою мети, логічна побудова (послідовність) взаємозв'язок
окремих частин лекції, виділення кожного питання плану при послідовному
викладанні змісту лекції, наявність в лекції плану, списку літератури,
вступ і підсумок, які дозволяють осмислити лекцію в цілому, виділити її
головну ідею і завдання для самостійної роботи.

5. Стиль лекції: якість, чіткість і доступність викладу думок, темп
викладу матеріалу; доступний для конспектування, оптимальне використання
наочних посібників, їх форма і сприйняття студентами, застосування
технічних засобів навчання, контакт з аудиторією, раціональне поєднання
усного викладу з використанням дошки.

6. Майстерність лектора: ступінь вільного володіння лекційним
матеріалом, емоційність, культура мови, зовнішній вигляд, тактовне
ставлення до студентів, стриманість в дискусіях і відповідях на питання
студентів, вміння зняти напругу і втому в аудиторії.

Сукупність перерахованих показників достатньо повно відображає якісну
характеристику лекції. Для кількісної характеристики по кожному критерію
використовують таку шкалу: 9-8 балів - якість проявляється по всім
складовим критеріям; 7-6 балів - якість проявляється досить часто, але
не по всім складовим критерію; 5-4 балів - якість проявляється на 50%
складових критерію; 3-2 балів - якість проявляється рідко і лише по
окремих складовим критерію; І бал - якість відсутня по всім складовим
критерію.

Сумування балів по всім критеріям і визначення середнього балу складає
загальну характеристику лекції.

Коломийське медичне навчальний заклад імені Івана Франка

Циклова комісія _________________________________

код викладача ____________ , прізвище, ім'я, по батькові
___________________ спеціальність ____________ ,

курс _____________ , група __________________



п/п Якість викладача Оцінка

Чи було вам цікаво слухати лекції з даного курсу?.





Як ви розумієте основні положення, які викладалися в лекції?



Як тісно, на вашу думку, лекційний курс був пов'язаний з іншими Формами
навчання (практичними, консультаціями?)

чання (практичними, консультаціями?)



Чи задоволені ви наочністю викладення матеріалу за допомогою дошки,
технічних засобів, наочного приладдя?



Як ви оцінюєте темп викладення лектором матеріалу, що читається?



Яке значення, на вашу думку, має даний курс для вашої майбутньої
спеціальності?



Чи вільно, на вашу думку, викладався матеріал лекції?



Як ви вважаєте, чи з захопленням читав викладач свої лекції?



Чи завжди, на вашу думку, лектор знаходив контакт з аудиторією?

10. Який, на вашу думку, рівень культури мови викладача, його ерудиції?

11. Яке, на вашу думку, відношення викладача до студентів?

12. Чи об'єктивний, на вашу думку, викладач в оцінці знань студентів?

13. Який вплив на формування ваших поглядів і світогляду вчинили лекції
даної дисципліни й сам лектор?



(Кожна якість чи параметр оцінюється

за ІОО-бальною шкалою).



Анкета “Викладач очима студента”

Код Якість викладача Оцінка

1. Викладає матеріал ясно, доступно

2. Роз'яснює складні місця

3. Виділяє головні моменти

4. Вміє викликати та підтримати інтерес аудиторії до предмета

5. Слідкує за реакцією аудиторії

6. Ставить запитання, спонукає до дискусії

7. Дотримується логічної послідовності у викладенні

8. Демонструє культуру мови, чіткість дикції, нормальний темп
викладення

9. Вміє зняти напругу і втому аудиторії

10. Орієнтує на використання вивченого матеріалу в майбутній професії
та суспільній діяльності

11. Творчий підхід та інтерес до свого діла

12. Доброзичливість і такт по відношенню до студентів

13. Терпіння

14. Вимогливість

15. Зацікавленість в успіхах студентів

16. Об'єктивність в оцінці знань студентів

17. Повага до студентів

18. Приваблює високою ерудицією, манерою поведінки, зовнішнім виглядом

19. Сума балів

20. Ви закінчили оцінку майстерності ваших викладачів, щоб оцінити її
обгрунтованість, просимо вказати, яку частину занять викладача ви
відвідали (у процентах)

Оцінка якостей викладача за частотою ъх прояву на заняттях (по
9-бальній шкалі) 9—8 — завжди, 7—-6 — часто, 5—4 — 50%, З—2 — рідко, 1—
відсутні, О — не можу оцінити.

Анкета “Викладач очима студента”

Розвиток студентського самоуправління передбачає вивчення думки
студентів про якість викладання навчальних дисциплін і лекційної
майстерності викладачів і також її врахування при проведенні атестації
викладачів і конкурсного обрання їх на посаду. З цією метою просимо вас
відповісти вас на питання даної анкети, в якій перелічені професійні і
особисті якості викладача вищої школи. Оцініть ці якості ваших
викладачів по 9-бальній шкалі, де 9-8 балів – якість проявляється
практично завжди; 7-8 балів – якість проявляється часто; 5-4 бали –
якість проявляється на рівні 50%; 3-2 бали – якість проявляється рідко;
1 бал – якість практично відсутня; 0 балів – не можу оцінити.
Підписувати анкету не обов’язково.

Показники Прізвище, ім’я,

по-батькові

№ Якість викладача A B C D E F I J H

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10

11

12

13

14

15

16

17



18

19

20 Викладає матеріал ясно, доступно

Пояснює складні місця

Виділяє головні моменти

Вміє викликати і підтримати інтерес аудиторії до предмету

Слідкує за реакцією аудиторії

Задає питання, спонукає до дискусії

Дотримується логічної послідовності при викладанні

Демонструє культуру і чіткість мови, нормальний темп викладення

Вміє зняти напруженність і втомленість аудиторії

Орієнтує на використання матеріалу в майбутній професійній і суспільній
діяльності

Демонструє творчий підхід і інтерес до своєї справи

Доброзичливий і тактовний у ставленні до студентів

Проявляє терпіння

Вимогливий

Виявляє зацікавленість в успіхах студентів

З повагою відноситься до студентів

Об’єктивний в оцінюванні знань студентів

Привертає до себе високою еридуцією, манерою поведінки

Сума балів

Ви закінчили оцінювання майстерності ваших викладачів. Щоб оцінити її
обгрунтованість, просимо вказати, яку частину занять викладача ви
відвідали (з точністю до 10%)









Структурна схема системи контролю якості викладання

Контроль якості викладання

Рівні Циклова комісія Відділення Дирекція



Форми Взаємовідвідування

Контрольні відвідування

Відкриті заняття

Рецензування

Навчально-методичні матеріали

Анкетування студентів і викладачів

Тестування

Експертиза

Інспекція Контрольні відвідування

Загальноучилищні відкриті заняття

Анкетування студентів

Тестування

Експертиза

Інспекція

Конкурси Контрольні відвідування

Показові лекції

Анкетування студентів

Експертиза

Інспекція

Конкурси



ІV. Критерії оцінювання знань студентів.

Методичні рекомендації.

Результати успішності, будучи важливим показником навчальної роботи не
лише студента, а й усього вузу в цілому, нерідко залежать від
суб'єктивного підходу до оцінки знань студентів окремими викладачами.
Відхилення в оцінці результатів пізнавальної діяльності студентів, іноді
досягають великих значень, так, експериментально показано, що 276
викладачів вузів одну і ту ж студентську роботу оцінили таким чином: 31%
- поставили оцінку “незадовільно”, 65% - “задовільно”, 4% - “добре”.

Це й приклад показує наскільки великий діапазон суб'єктивності при
оцінці знань студентів, якщо ці оцінки ставляться лише на основі
індивідуальних “нефіксованих” критеріїв, якими користуються викладачі
вузів. Подібні явища зустрічаються у практиці роботи вузів, що і стало
спонукальним моментом для розробки критеріїв оцінок у масштабі всієї
системи вищої освіти.

В нашому закладі, як в більшості вузів використовуються укрупнені
критерії оцінок знань студентів, які повинні відповідно деталізуватись
щодо кожної вузівської дисципліни. Однак, укрупнені критерії
неконкретні. Тривіальна інформація, що міститься у них, мало що дає
викладачеві вузу і студенту. Відомо, що викрадач вузу чітку знає, що
повинен знати і вміти студент на "відмінно". Значно складніше оцінити
його відповідь або роботу на "4" і "З".

В, якості критеріїв оцінки слід виходити із кількості і змісту допущених
студентами помилок у відповіді або роботі. Цей підхід до визначення

хід до визначення
оцінки не новий, на аналогічно-принциповій основі побудовані критерії
оцінок з шкільних предметів і оцінок результатів ряду спортивних
виступів.

Безумовно, за даного підходу до оцінки мають місце елементи
суб'єктивності, однак діапазон її впливу значно обмежений відповідними
формалізованими нормативами.

Для вузівської дисципліни доцільно встановити як критерій оцінки знань,
вмінь і навичок студентів відповідні характерні помилки і недоліки в
усних відповідях і навчальних роботах. Далі слід розробити норми
оцінок, тобто за яку кількість допущених помилок і недоліків ставиться
певна оцінка.

Слід відзначити, що реалізація якісного поділу помилок і на цій основі
встановлення норм оцінок для однієї і тієї ж дисципліни залежно від
вузівської спеціальності повинна диференціюватись. Для тих
спеціальностей де дана дисципліна є основною або профілюючою, критерії
норми оцінок повинні бути жорсткішими, зовсім неправомірною висувати
однакові вимоги з хімії до студентів хімічних і економічних
спеціальностей.

В основу критеріїв оцінок можна покласти класифікаційний поділ типових
помилок, які допускають студенти в усних відповідях і при виконанні
практичних робіт, на недоліки і грубі помилки. Потім встановлювались
якісні норми оцінок залежно від числа і співвідношення недоліків і
грубих помилок у графічній роботі або усній відповіді студента.

У класифікації помилок слід виходити з того, то студент не засвоїв
основні елементи теорії і практики навчальної дисципліни, і свідчать про
органічні дефекти в його знаннях і вміннях.

До недоліків умовно належать помилки, що мають певною мірою другорядний
характер. Допускаючи їх студент тим не менше проявляє розуміння
основного змісту понять, що вивчаються, а дефекти у його знаннях і
вміннях незначні. На цій основі розробляється перелік типових грубих
помилок і недоліків, які попускаються студентами при вивченні тієї чи
іншої дисципліни.

Застосування критеріїв і норм оцінок дає можливість впорядкувати і
звести у певну систему рівень вимог, що висувається при вивченні окремих
дисциплін.

Методика і алгоритм розробки і встановлення критеріїв і норм оцінок
повинні відображати такі організаційно-методичні комплекси:

розробка і встановлення узагальнених ознак кожної оцінки з дисципліни;

опис, узагальнення і систематизація сукупності типових помилок, що
допускають студенти з даної дисципліни;

якісний поділ помилок на грубі і недоліки;

систематизація помилок за окремими розділами і темами дисципліни:

встановлення норм оцінок залежно від кількості і різноманітного
поєднання допущених студентами помилок;

розробка методичних вказівок щодо застосування встановлених критеріїв і
норм оцінок;

доведення до студентів встановлених критеріїв і норм оцінок.

При розробці критеріїв системи оцінювання якості навчання необхідно
враховувати 3 основні компоненти:

рівень знань;

навики самостійної роботи;

вміння застосувати знання на практиці.

Рівень знань.

Слід брати до уваги:

глибину і міцність знань;

рівень мислення;

ень мислення;

вміння синтезувати знання по окремих темах;

вміння складати розгорнутий план відповіді;

давати точні формулювання;

правильно користуватись понятійним апаратом;

культура відповіді (грамотність, логічність і послідовність викладу);

виконання навичок і прийоми виконання практичних завдань.

Навики самостійної роботи.

Навики пошуку необхідної літератури;

Орієнтація в потоці інформації по обраній спеціальності;

Навики ведення записів (складання простого і розгорнутого плану,
конспекту, реферату, виступу, а також навики науково-пошукової роботи.

Вміння застосувати знання на практиці.

реалізація на практичних, семінарських заняттях;

виконання індивідуальних завдань під час проходження практики.

Ці рекомендації допоможуть викладачам розробити уніфіковані критерії
оцінок по всіх дисциплінах.

PAGE 3


© 2013 Alive-inter.net Про сайт Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності