↑ Вгору

Твір з української літератури на тему

Олександр Довженко: трагізм творчої долі






      Олександр Довженко: трагізм творчої долі

      "Я народився і жив для добра і любові" - так про себе говорив цей унікальний феномен доби, бо жив і творив Олександр Довженко для людей. Всі його твори пройняті любов'ю до України, значить - передусім українців: працьовитих, винахідливих, терплячих, співучих, мужніх...

      Як йому хотілося змінити світ на краще, оповити, очистити від фальші. Митець оспівував творчу людину, яка невтомно працює, яка бореться із злом, несправедливістю, черствістю і байдужістю.

      Нова влада давала надію на щасливе майбутнє. Але пізніше з'явилася прірва, яку "котилося суспільство".

      Коли ж відчує це Довженко, то почне прозрівати від облудного сну, і це стане для нього трагедію.

      Завдаватимуть нестерпних мук внутрішні суперечності.

      Партійні керівники нав'язували тематику творів. Довженко, як і багато інших письменників, змушений служити фальшивим ідеям. Та все ж внутрішня воля бере верх, він правдиво показує те, що його мучить.

      У повісті "Земля" митець, змальовуючи колективізацію села, проводить основну думку: життя не можна вбити, воно продовжується до будь-яких обставин, воно торжествує.

      Особливо вражає його "Щоденник", у якому майстер відкриває свою душу, свої болючі рани:

      "Сьогодні я знову в Москві. Привіз з Києва стареньку свою матір. Сьогодні ж узнав од Большакова і тяжку новину: моя повість "Україна в огні" не сподобалась Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки.

      Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі і тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи, і не тому, що возрадуються вразі і дрібні чиновники перелякаються мене і стануть зневажати. Мені важко до свідомості, що "Україна в огні" - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ й його лихо.

      Значить, нікому, отже, вона не потрібна і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика. (26/ХІ 1943)"

      Болісно вдарила ця звістка по Довженку. Його було вислано з України як ворога. І 27 липня 1945 року він знову занотує у своєму художньому документі:

      "...Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть Богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі.

      ...невже любов до свого народу є націоналізм?"

      І через 2 роки ці ж думки терзатимуть йому душу. П'ятого вересня 1945 р. він запише:

      "Не хочу я мучитись! Не хочу оплакувати своє вигнання з України. Не хочу хоронити себе на чужині.

      ... Я не Хрущову належу. Я не його прикріплений. І не Україні одній я належу. Я належу людству як художник, і йому я служу, а не кон'юнктурним намісникам України моєї і їх лизоблюдам і гайдукам п'яненьким. Мистецтво моє - мистецтво всесвітнє. Буду творити в ньому, скільки вистачить сил і таланту."

      Нікому не вдалося поставити на коліна цю велику людину, не пішов він проти совісті і свого народу, бо він незламний, а тому - безсмертний.





© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності