↑ Вгору

Твір з української літератури на тему

Засудження війни у кіноповісті О. Довженка "Україна в огні"






Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була.


П. Тичина





Давно вже зарубцювались рани війни. Але в народі пам'ять про неї живе, не слабшає біль втрат. Вічні між століть ті, що загинули в боях, славні у віках живі, безсмертні солдати, всі, хто сміливо йшов у бій, відстоючи право на життя, свободу для майбутніх. Нам, нащадкам переможців над фашистською нечистю, все цікавіше відкривати правду про ті полум'яні роки, і ми звертаємось до мистецтва й літератури.


Один із найкращих творів про війну був написаний у часи Великої Вітчизняної. Це кіноповість О. Довженка "Україна в огні". Письменник О. Підсуха відзначив: ""Україна в огні" — через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією, за широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді-таки шекспірівськими колізіями у нашій літературі тих часів не має собі рівного".


"Україна в огні" — кіноповість-трагедія. Автор створив сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас "широкими масами", що зазнали найтяжчих втрат на війні, не маючи ні чинів, ні орденів.


Вірний правді життя і власним гуманістичним ідеалам, Довженко чи не єдиний в усій тогочасній літературі порушив проблему простої людини. Свої гуманістичні ідеї письменник реалізував передусім через трагічну долю дівчини-полонянки, жінки в Окупації, наголошуючи, що "у війни не жіноче обличчя". Героїні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стають на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, яка випала на їх долю, зберігають у душах" ще не витоптані до кінця природні людські почуття. Жорстока сила обставин виявилася сильнішою за їхні бажання й можливості, понівечила душі, то чи варто судити ще й судом визволителів, чи не "найбільша мудрість в таких гірких ділах — слідувати за природою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі?" Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав якщо й судити людей, то "по закону народного лиха".


А в кульмінаційну мить герой говорить, звертаючись до народних месників з терпкою гіркотою: "Хіба те, що сталося зі мною, з селом, не тяжче смерті у сто краг?.." Страшна правда цих слів торкнулася найглибших куточків сердець. Перед духовним зором партизан "виникла раптом вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких суперечливих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!"


О. Довженко створив трагедійний портрет нашого безсмертного народу. Герої твору — це живі люди, плоть від плоті народу, патріоти своєї землі, які розуміють, що над їхнім життям і долею майбутніх поколінь нависла смертельна загроза фашистського рабства. Багато шкоди завдало довголітнє витоптування гуманістичних моральних принципів, але не вибило їх зовсім з душі народу, тому й уживаються мирно не тільки на покуті над білою скатертиною стола, а й у душі простої людини образи легендарних національних героїв — Мамая і Георгія Побєдоносця, і сучасників — Ворошилова- і Бульонного. Така складність і неоднозначність людської особистості. Це тільки збагачує людину.


"Прекрасна людина в бою за Батьківщину!" Малюючи чорну трагічну реальність, Довженко звеличує вірних синів народу, що в пекельній пожежі, коли Україна була в огні, коли все згоріло в "полум'ї страшного німецького суду", не втрачають впевненості в невмирущості і нездоланності нашого народу. Довженко-патріот наголошує на ідеї: наші воїни — "герої великого грізного часу", перемога над фашистськими загарбниками — "це буде велика горда правда на множество століть".




© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності