↑ Вгору

Твір з української літератури на тему

Над чим змусила мене замислитись повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"





     Над чим змусила мене замислитись повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків"

    

     Улітку 1911 року М. Коцюбинський, повертаючись з Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити свою давню мрію - відвідати Карпати. Весь час перебування там він проводить в екскурсіях по горах верхи. Його вражають Карпати, "які вікують в такій тиші, що чують навіть дихання худоби"; захоплює живий, але суворий Черемош, який "сердито поблискував сивиною і світивсь попід скелі недобрим зеленим вогнем"; дивують чорні смереки, що "спускають свій шум в Черемош, а він несе його долом й оповідає..." Про що оповідав письменнику старий Черемош? Може, про шум вітрів, які чешуть смерекам їхні довгі коси, чи про грози високо в горах, що наповнюють його води новою силою, чи, може, про дівчину-красуню, яка оступилась на слизькому камені, впала у бурхливу воду, і жодна сила вже не змогла б вирвати її тіло з міцних обіймів Черемоша.

     Коцюбинський - художник-психолог, і його не задовольняє споглядання і малювання хай і найчарівнішого краю. Йому треба зазирнути в душу людини, довідатися, чим живе гуцул-хазяїн казкового краю, що їсть, у що вдягається, яких пісень співає. Уже на перших сторінках повісті "Тіні забутих предків" ми знайомимось із головним героєм твору Іванком Палійчуком. Він ріс дивною дитиною: "знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сарн; що там блукає веселий чугайстер, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири".

     Читаючи твір Коцюбинського, не можна не замислитися над тим, що, мабуть, не все, що знав Іванко уже в сім років - це тільки його дитячі фантазії. Можливо, перед його широко розплющеними очима розчинялося вікно в інший світ? Та швидше за все цей світ існує поряд із нами. Наші пращури знали, що кожне дерево має душу, - і не рубали вікові дуби, високі смереки бездушно і безсистемно. Вони вірили, що річки наповнені дивними істотами, - і не бруднили прозору воду, чистили джерела. Вони оберігали життя, що невидиме і невивчене вирувало навколо, і це життя оберігало людей. Гуцули добре знали, що не можна людину називати царем природи і вінцем творіння, - і жили в гармонії з природою, не порушуючи її законів. Нам треба вчитися у них мудрості і любові до рідної землі, а допоможе в цьому творчість українських письменників і в першу чергу творчість Михайла Михайловича Коцюбинського.





© 2013 Alive-inter.net Про сайт Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності