↑ Вгору

Твір з української мови на тему

Війна - найбільше з лих






Війна - найбільше з лих

   І виростають покоління,

   Котрі не чули тишини.

   О, найстрашніше з літочислень

   Війна - війною - до війни!

   / Л. Костенко /

Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна?

Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше - за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування...

Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) - та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна - це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти.

Плаче Ярославна "в Путивлі на валу, на брамі", бо її ладо, князь Ігор повів дружину "на землю половецьку за землю Руську".

Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою - її донька Маруся.

Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів.

Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках.

   Це знову напад? З ворогом двобій?

   Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! -

   пише на початку війни П. Тичина ("Ми йдемо на бій").

   Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

   Рабою німецьких катів, -

присягає М. Бажан у вірші "Клятва", що став військовим гімном нарівні з російською піснею "Священная война".

   Я віддам свою кров, свою силу

   і ніжність до краплі,

   Щоб з пожару ти встала,

   тополею в небо зросла, -

обіцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем.

Але хіба вони виступали за війну? Християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям?

   Будь проклят той, хто

   зважиться забути,

   Будь проклят той, хто

   скаже нам: "Прости!"

- від усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києві ("Яр").

Для нас це вже історія. Але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили.

   Про це вірш Ліни Костенко "Пастораль ХХ століття"

   Їх рвонуло навідлиг. І бризнуло

   кров'ю в багаття.

   І несли їх діди, яким

   не хотілося жить...

   Гарні діти були. Козацького

   доброго крою.

   Коли зносили їх, навіть

   сонце упало ниць.

Та не останньою була Велика Вітчізняна - і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. Скільки життів покладено в Афганістані, скільки скалічено душ! Придністров'я, Абхазія, Югославія, Чечня... Найближче "вчора" і сьогодні.

І думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже світить в небі сонце, росте в полях хліб. Люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття..." Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення!

Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі справедливо застерігав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити" (Зб. "У світі мудрих думок").

І хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні:

   Убийте війну,

   Прокляніте війну,

   люди Землі!



© 2013 Alive-inter.net Про сайт Alive-inter.net Зворотній зв`язок Відмова від відповідальності